Вже третій рік, і кінця краю не видно. День за днем летять ракети, шахеди, КАБи, перетворюючи все на груди сміття, зокрема будинки та об'єкти інфраструктури.

Кілька десятиліть прожито у відносному спокої та достатку, і ми повірили, що так буде завжди. Якими наївними ми були. А потім сталося те, чого майже всі не чекали. Що пішло не так?

Чим ми завинили перед Богом, що могло викликати гнів Божий? Що зробили не так, як потрібно, або не зробили?

Ніхто не знає, коли закінчиться цей жах і настане мир для нашої багатостраждальної країни. Кожна нормальна людина хоче миру.

У цей складний час віряни різних християнських конфесій моляться за мир. Але цього мало. Молитвами далеко не вичерпується наш борг перед Всевишнім.

Згадаймо таку річ, як вміння прощати. Навіщо? Кому воно потрібне? Богу? Воно потрібно нам.

Чи вміємо ми прощати? І навіщо? Тому що неможливо жити ненавистю. Ніхто не захоче жити у світі, вщент заповненому негативом.

Звичка виконувати чиїсь накази відбиває здатність мислити. Якийсь вождик віддав наказ, кого треба ненавидіти, й слухняні плебеї, немов ляльки Карабаса, будуть слідувати, особливо якщо це підкріплено матеріальними подачками.

В молитві «Отче наш» є слова: «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Немає безгрішних, усі винні перед Богом і з народження приречені на Пекло. Щоби розраховувати на прощення, треба самим прощати.

Ба більше, навіть не просто прощати, а любити ворогів заповідав Творець усесвіту. Так сказав не якийсь пророк, медіум або видатний філософ, а сам Бог сказав.

Світом править любов, а не ненависть. Силу має любов, а ненависть безсила. Любов дає сили й натхнення, а ненависть, навпаки, знесилює і спустошує. Любов спонукає творити, а ненависть — лише руйнувати. Ненависть робить людей тупими, а любов — мудрими.

Два тисячоліття тому сталася головна подія в історії людства, порівняно з якою сучасні події меркнуть. Переслідуваний, опльований, осміяний, розіп'ятий Син Божий помер на хресті, а потім воскрес із мертвих, щоби змити гріхи людства, зняти провини. Це стосується як нас, так і наших ворогів.

Син Божий молився за своїх гонителів та убивць, просив Отця помилувати їх. Ось де найдраматичніша драма, порівняно з якою причинене нам зло є ніщо. Усі рівні перед Богом, ніхто не виправдається своїми діяннями, а лише вірою.