Людство не стоїть на місці, а росте, розвивається, вдосконалюються уявлення про всесвіт, самих себе й про Бога. Так і повинно бути.

Священне Писання є вираженням Істини, а праці релігійних діячів, яких називають Отцями Церкви, мають другорядне значення. Сумнівно звучить сам цей термін, бо у всіх християн є тільки один Отець — який на небесах.

Ще більш суперечливим є церковне передання, яке протягом століть обросло купою легенд. Передання — це не св. Писання. Треба бачити різницю. Воно розповідає те, чого немає в текстах Писання, про заснування й розвиток Церкви.

Св. Іриней пише, що єретики не знають церковне передання й не визнають його. Відомо, що св. Апостоли Петро й Павло заснували єдину Церкву в Римі, звідси назва — апостольська. Це можна тлумачити так, що на майбутнє саме Рим планувався на роль всесвітнього християнського центра і йшла боротьба між різними фракціями. Воно і зрозуміло. Імперська столиця, куди вели всі шляхи, велике місто, велике населення, великі гроші й можливості.

У працях Іринея, Августина та інших св. Отців йдеться лише про одну канонічну Церкву, а не декілька різних, засновану в Римі, а не деінде. При чому тут Константинополь і звідки він взявся на авансцені? Це довга й цікава історія. Важливо знати, що Константинополь зіграв свою роль у християнізації Русі, де нова релігія стала офіційною в X столітті, коли ще не було розділення на католицтво й православ'я, воно сталося в XI столітті.

Православ'я виникло в результаті релігійного розколу, коли константинопольські єпископи захотіли самостійності від Рима. Як часто буває, виною стала жадібність. В результаті через розбрат християнський світ опинився у довготривалій кризі й зазнав величезних матеріальних і людських втрат.

Коли з'явився протестантизм, відбулася переоцінка цінностей. Протестанти заявляють: нам не потрібне передання, бо достатньо Писання, яке служить основою нашої віри. За це православні називають їх єретиками, хоча їх самих можна назвати єретиками й розкольниками за невизнання над собою духовної влади Рима.

Ось так. Виходить, якщо православні вважають інших єретиками, вони самі не кращі. Як говориться, у самих рильце в пушку. Це непоганий приклад того, як можна вирішувати релігійні спори. Показати опоненту, що він не кращий за інших.

Придавати велике значення церковному переданню чи ні — особистий вибір кожного. Треба відрізняти одне від одного, передання — від Писання. Знання формується завдяки здатності підмічати відмінності, розділяти поняття й складати їх в систему, а не мішати все в одно.

Як на мене, найважливіше значення для всіх християн все ж має не Рим, не Константинополь, а Єрусалим. Чому так, — розповім у наступному матеріалі.