За висновком ШІ, я «абсолютно правий» і висунуті мною погляди на теорію добра й зла сходяться з поглядами Бердяєва й Ніцше. Ось так. Тому планую розвивати цю тему й надалі.

Оціночні судження не є об'єктивним знанням, якого варто прагнути, а пов'язані зі суто суб'єктивним баченням навколишнього світу. Нічого спільного з мудрістю, про яку йдеться в Біблії.

Замість «добре» або «погано», мова може йти про те, що подобається або не подобається, і не більше того. Яке право ти маєш судити когось? Замість «погана людина», що лунає наче вирок, краще сказати «мені ця людина не подобається» — так стриманіше, ввічливіше, культурніше.

Пригадаймо, як українські блогери сміялися з того, що десь росіяни їли млинці з лопати. Ну і що з того? Хай би їли хоч граблями замість виделок, якщо їм так подобається, аби лиш не бомбили наші міста й села.

Божевільне реготіння над чужими звичаями, якими б вони не були, якраз демонструє низький рівень вихованості інтернет-тролів.

Є прислів'я: про смаки не сперечаються. Комусь подобається ходити із сергою у вусі або із зачіскою синього кольору, і що з того? Кожен має право на самовираження.

Ось приклад з реального життя для підтвердження вищесказаного.

Пригадую свої підліткові роки, коли утворювалися вуличні угруповання, які ворогували між собою. Хулігани чіплялися до юнаків із благополучних сімей, часто відбираючи гроші й навіть модний одяг. Якщо хтось ходив із сергою у вусі, то наражав себе на великий ризик.

— А чого в тебе серга у вусі? — запитували вороги й загрозливо обступали жертву, показуючи намір влаштувати бійку.

Існував своєрідний таємний кодекс поведінки, і той, хто його знав, міг почуватися в безпеці. У подібних випадках замість перерікання або обурення достатньо було спокійно відповісти одне речення:

— Мені так подобається.

Важко збагнути, але саме ця фраза діяла дивовижним чином, немов магічне заклинання. Хулігани одразу йшли своєю дорогою.