Великі запитання викликає множинне громадянство, яке зроблено законним в цій країні корумпованими можновладцями.

Гасло «Україна понад усе» лише для тих, кому нема чого втрачати, а для багатих та впливових — можливість обирати між Пеклом і солодкими благами цивілізації якомога далі від війни. І ці люди ще вказуватимуть іншим, як треба захищати Батьківщину.

Хто вештався по закордонах і скуповував паспорти інших держав, до них виникає купа запитань. Як можна гарно влаштуватися у світі? Де той таємний код або заклинання? Яку потрібно мати філософію, щоби вимкнути совість? Як записатися у батальйон «Монако» або «Відень»? Нехай поділилися б досвідом.

Або як вступити у військовий підрозділ разом зі синами Петра Порошенка? Не духовними синами Порошенка, яких розвелося багато, а справжніми. Я давно мрію. Я піду в ТЦК і попрошу: запишіть. Без медкомісії. Готовий харчуватися шоколадками. Обіцяю, що не питатиму, як їхній батько заробив мільярд і став провідним олігархом, тривалий час обіймаючи ті чи інші державні посади й використовуючи владу для свого матеріального збагачення. Хоча історія дійсно цікава.

До когось держава повернулася обличчям, а до іншого — дупою, першому дала можливість заробити мільярд, а другому — жалюгідні копійки. Велика різниця. Хто скільки заробив, відповідним має бути патріотичний обов'язок. Бо є що захищати: бізнеси, статки, маєтки, палаци, політичний вплив. За цим правилом, родичі Порошенка, які далеко не бідні, давно повинні воювати на передовій та надавати приклад іншим.

Якщо твій тато мільярдер, не любити його неможливо. Але навряд чи багатий тато зможе служити двом господарям, бути патріотом двох або більше країн одразу. Наприклад, України та Ізраїлю. Або України та Кіпру. Рано чи пізно прийдеться зробити вибір. Всидіти одразу на двох стільцях не вдасться.

Заклики до мобілізації треба адресувати не простим українцям, які й так віддають усе життя цій країні та яких обібрала держава, а лицемірним діячам, носіям кількох громадянств, олігархам, власникам вілл та офшорних рахунків. Патріотичні гасла як нагадування потрібні саме для тих, хто вагається й не може визначитись.

Жити в цій країні, попри корупцію, злидні, війну, низькі соціальні стандарти, вже є подвиг. Хто не втік, не шукав щастя деінде, не був заробітчанином за кордоном, а розділяв усі негаразди разом зі співгромадянами, заслуговує на медаль.

Варто пам'ятати, що у випадку поразки для високопосадовців і багатіїв знайдуться шляхи відступу, а простим українцям відступати нема куди. Представникам так званої еліти місця в рятівному літаку до США заброньовані, а решті громадян — ні. Ось у чому різниця.