Як ні крути, світ глобалізується. Кожен народ, кожна країна змушені поступатися чимось заради спільного майбутнього. Або майбутнє буде спільним, або дехто не матиме майбутнього.

Не всякі національні традиції є прийнятними. Наприклад, що залишилися від диких племен. Хоча британського мореплавця Кука попереджали про небезпеку, він поплатився за свої помилки. Аборигени вчинили з ним, як вважали за потрібне, згідно з їхнім неписаним законом, вбивши та розчленувавши.

Заради історичної правди, треба констатувати, Кука не з'їли, попри поширений міф. Нащадки аборигенів вимагають справедливості й стверджують, що на Гаваях не було канібалів і тамтешня кулінарія не містила в собі блюд з людського м'яса. Кука не з'їли, а розчленували, щоби зробити з кісток амулети.

Так чи інакше, цивілізований світ не сприйняв національних традицій дітей природи. Що було потім, історія не багатослівна з цього приводу. Але можна уявити. Каральна експедиція, ескадра королівського флоту. Спалені хатинки та всіяна трупами тубільців місцевість.

Гаага була б шокована. Колективна відповідальність — надто жорстоко. Треба було розібратися, хто вкоротив віку мореплавцю. Провести розслідування. Покарати винних, а невинних жінок та дітей не чіпати.

Потім у місцевих підручниках з історії напишуть: такий-то вождь племені — засновник нації. Для свого племені, точніше для небагатьох, хто залишився, він — герой. Бо відправив на той світ Кука, якого остров'яни досі вважають поганою людиною, попри його видатні заслуги перед географічною наукою.

Ось чому не варто довіряти підручникам історії, у яких пропаганда й міфотворчість замінюють науковий підхід.

Можна погодитись, що колективна відповідальність, як волають юристи, суперечить міжнародному праву. Але це в теорії. На практиці земний світ — далеко не Рай, а подекуди більше схожий на Пекло.

З погляду не юридичних законів, а об'єктивних законів історії, колективна відповідальність ще як існує. Прикладів безліч. Останній приклад — жителі Сектору Гази, стражданням яких немає меж через підтримку ними угруповання Хамас.

З палестинцями зрозуміло. А за що страждають українці? Злидні, корупція, депопуляція, війна, невпевненість у майбутньому. На додаток до всього — блокада кордону. У чому ми винні?

Усе, що відбувається, відбувається не просто так. Варто подивитися на нас самих і замислитися. Хто ми є? Що з нами не так? Хто керує нашою країною? Наскільки дії влади законні й правильні? Потрібно зробити висновки з помилок пращурів і своїх власних. Відмовитися від поганих звичок. Не бути, як дикуни.

Владу захопила каста індивідів, чиї звички суперечать нормам цивілізованого світу. Вони вірять у свою крутість, що обрані долею бути господарями на землі.

Навіщо кошмарять бізнес? Бо традиція. Національний вид спорту: наїхати, затероризувати, обкласти даниною. Керівництво хоче солодко їсти, добре спати, гарно відпочивати. Що буде потім, не хвилює. Совкова освіта та виховання призвели до атрофії совісті.

За зловживання з боку влади відповідає народ, який за цю владу голосує та підтримує. Наслідки настають з невблаганністю законів геометрії. Хтось розплачується гаманцем, а хтось — здоров'ям.

Щоби народ був слухнянішим, вирішили знайти національного героя, на кого можна перекласти відповідальність. Типу, вождь сказав, а ми зробили. Щоби не можновладці, у яких немає часу займатися державними справами, бо свої справи важливіші, а він відповідав за все, навіть давно мертвий. Не ботанік, не писака, як Франко або Шевченко, а такий, що не цурався крові й сіяв страх серед ворожих племен. Потрібен вождь для племені, відомого вмінням випускати нутрощі у ворогів. Бандера — саме той. Але є одне велике «Але».

У Польщі вважають, Бандера був терористом і вбивцею. Історики в інших країнах теж згодні. Факт є фактом, він сильно не любив поляків та євреїв.

З боку Польщі дають зрозуміти: нехай буде по-вашому, але й ми робитимемо по-своєму. Наприклад, перекриємо кордон. Кожна сторона по-своєму права. У поляків — кордон, в українців — Бандера. Кожному своє.

Поляки довго терпіли. Тепер настала їхня черга. Кордон їхній, тому мають право робити, що завгодно. Тим паче у них демократія, а тут — неповороткий олігархічний режим, ледве здатний реагувати на сучасні виклики.