Дуркуватість — типове явище, яке досліджується науковцями з метою віднайти методи боротьби з ним, починаючи від соціокультурних і закінчуючи клінічними (для особливо важких випадків).

Засновники цивілізації придумали види мистецтва, щоб було на що витрачати зайвий час. Зокрема, винайшли театр як місце для клоунів і всіх охочих пожартувати та займатися тим, що в звичайному житті можна назвати маячнею.

Хочеться посміятися, пожартувати? Сходь у театр. Навряд чи варто робити це посеред вулиці, на серйозному зібранні або на політичній трибуні.

Як стають дурнями в житті? — спитаєте ви. Причини пов'язані з фізіологією. У ранньому віці нестача глюкози для забезпечення мозку, коли енергія необхідна для росту тіла, призводить до зниження рівня розумової діяльності. Кора мозку переходить на енергоощадний режим через брак живлення.

У дитинстві всі, або майже всі, прагнуть бути більше схожими на жартівливого розбишаку Д'Артаньяна, аніж на нудного Ейнштейна. Слухняні, розумні діти є винятком; таких мало.

Мозок споживає глюкозу. Цукерки, шоколад, тістечка швидко підвищують рівень цукру в крові. Здається, дієвий метод. Але не зовсім. Нагороджувати кожну хуліганську витівку подібним чином — це означає виховувати малолітніх злочинців. Ось так батьки мимоволі псують своїх чад, не думаючи про наслідки.

Батьки балують своїх чад, пробачаючи лінь, небажання вчитися й хуліганські витівки. Ті починають вірити у вседозволеність і безкарність, у те, що навколо них обертається світ. Їм подобається бути в центрі уваги, і вони навчаються користуватися цим.

З настанням дорослого віку перевиховати пацієнта з комплексом власної величі, який вважає себе центром усесвіту, важко, якщо взагалі можливо. Розумова й психічна аберація, розвинута з дитинства, залишається на все подальше життя. Медикаментозні методи здатні зменшити симптоми, але не вирішити проблему в цілому.

Ось так стають непоправними дурнями, про яких в українській мові є багато прислів'їв. Ці короткі, ємні вислови, що відточувалися століттями, розповідають про різні аспекти даного явища, уособлені в тих чи інших архетипах.

«Дурень і в церкві б'ється». Готовність розмахувати кулаками направо й наліво, граючи роль Д'Артаньяна, який є соціокультурним архетипом, коли награна роль перестає сприйматися як жарт, а перетворюється на модель поведінки.

«Дурням закон не писаний» — про ігнорування правил і здорового глузду, яке часто закінчується погано.

У фольклорній традиції марнославство — одна з найулюбленіших тем. Народ завжди помічав: чим менше в людини розуму, тим більше в неї пихи, хвастощів та бажання здаватися важливішою, ніж вона є насправді.

«Хвалилася кобила, що з возом горшки побила» — ідеться про марнославство через безглузді або шкодочинні «досягнення». Похвальба й хвастощі — це симптоми або тривожні дзвіночки, які не варто залишати поза увагою.

«Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість» — найвідоміше прислів'я про те, як легко маніпулювати нерозумними людьми за допомогою красивих гасел, коли ледь не щодня звучать гучні заклики, культивування яких замість об'єктивного погляду на речі чревате негативними наслідками.