Репутаційний скандал у Чорткові: хто дозволив архієпископу з «паспортом ДНР» співслужити з митрополитом?

Святкова літургія у Чорткові з нагоди 503-річчя міста та 120-ліття храму Покрову Божої Матері обернулася скандалом: співслужіння архієпископа Тихона, відомого суперечливою біографією, викликало хвилю запитань. Чому Церква і влада мовчки сприймають присутність у єпископаті постатей, чия репутація суперечить і канонічному праву, і воєнному часу?

4 вересня 2025 року Україна відзначала 503-річчя Чорткова. У храмі Покрову Пресвятої Богородиці, який святкував 120-ліття, служив Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній разом з архієреями Нестором та Павлом.

Але поряд із ними співслужив архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон. І ця присутність стала холодним душем для тих, хто вірить у моральний авторитет Церкви.

Канонічне право і «тіньова біографія»

Канонічне право Церкви чітко визначає: архієрей повинен бути «непорочним у житті та вірі». Однак у відкритих джерелах є свідчення про кримінальні зв'язки Тихона (Тараса Петренюка) та навіть про паспорт так званої «ДНР» — терористичного утворення.

Згідно з канонами, такі факти мали б автоматично ставити під сумнів право особи залишатися в єпископаті. Проте Церква мовчить.

Мовчання як співучасть

У час, коли війна щодня забирає життя українських воїнів і мирних жителів, мовчання Церкви, влади і правоохоронців стає формою співучасті.

Священний Синод не реагує.

Державна служба з етнополітики та свободи совісті не перевіряє.

Предстоятель ПЦУ дозволяє співслужіння.

Громадськість приймає це як належне.

Це небезпечний сигнал: моральний авторитет може бути підмінений політичними та кримінальними домовленостями.

Ризики для нації у війні

У час війни Церква — це не лише духовний, а й стратегічний інститут. Вона мобілізує людей, зміцнює націю, формує образ України у світі. Але коли в її рядах з'являються особи з кримінальним шлейфом, то:

– ворог отримує інформаційний аргумент для дискредитації;

– міжнародні партнери сумніваються у чистоті Церкви;

– вірні втрачають довіру.

Канонічне право чи мовчазний компроміс?

Ключове питання стоїть руба:

– Чи готова Церква керуватися власним канонічним правом і очищати свої ряди?

– Чи й далі перемагатиме мовчазний компроміс, який дозволяє кримінальним постатям використовувати святиню як «дах»?

У час війни мовчання стає співучастю. Якщо Православна Церква України хоче залишитися моральним авторитетом і канонічно чистою, вона мусить рішуче реагувати на подібні випадки. Інакше небезпечний симбіоз Церкви та криміналу зруйнує довіру не лише в Україні, а й у світі.