Ось і закінчується тиждень епічних прой...бів нашої зеленої, вибачте, влади.

Скажете, що попередні тижні вони так саме прой...бували? Згоден, згоден. Але зараз ще й на людях: в Давосі, в Ізраїлі. І не лише Бубочка, а гуртом.

Спеціоналістами-економістами вирішили стати ну геть усі. Круто ж: Всесвітній економічний форум. Це вам не язиком-пісюном на роялі грати. Це вищий пілотаж, це економічні зубри з усього світу. І хочеться нашим слугам серед отих зубрів потертися, може, щось і на них перейде: аура яка, чи там карма. А потім, в розмові, так недбало: «От у Давосі!»... Карочє, як ото Шариков про листування Маркса з Каутським: „Нєсогласєн!“. Круто! Тому до Давосу полетів цілий табір. Чи отара.

Було весело. Моноклітинний голова монобільшості, не дивлючись на те, що найвеличніший Головслуга просився до ЄС замість Британії, ляпнув, що асоціація з ЄС нам не надто потрібна, ми краще самі винайдемо свого власного велосипеда. Хай з квадратними колесами, зате свого. І радісно побіг давати інтерв'ю расєйським ЗМІ. Мишебратья, чо.

Арахамія має дві вкрай необхідних для зеленої команди чесноти. Перша- апломб, яким маскується невігластво. А про всяк випадок, є й інша чеснота: з'їхати. Мовляв, „мєня нєправільно понялі“. Тут він розводився про невірний переклад його геніальних думок. Сподіваюсь, хтось із російських пропагандонів таки ніжно потріпав йому щічку: „Тафай-тафай, унтерменш! Ніхт ЄС, до тайожного союзу марш-марш, карашо!“- і цим зробив Арахамію щасливим.

Пробачте: я забув ще одну, так необхідну в зєленому середовищі чесноту: вміння брехати, не червоніючи. Як гарно наш моноголова монобільшості проїхався, що ми не бажаємо бути „якоюсь там Словенією“. А який в Словенії ВНП на душу населення він знає? Бо як не знає, а ляпає, то він дурень. А ляпає знаючи- тоді брехун. Бо нам до того ВНП... Ну, серед слуг, що дурний, що брехун- однаково цінні кадри. А якщо те й те, тоді цілком справедливо- голова фракції.

А в той час Бубочка на сцені форуму грав роль Хазанова. Вірніше, роль студента калінарного технікуму. І у нього вийшло. Міміка- один в один. І як він гарно скиглив, себе жаліючи: „Я трі дня нє полючаль сфой клєб!“ Ну, майже так: „Я президент 248 днів, я не знаю, що казати дітям!“. Це справило таке глибоке враження на усіх 20 людей, що чомусь під час Бубочкиного виступу лишалися в залі, що усі вони захотіли дати йому якісь інвестиції. І тепер через інтернет збирають гроші на рояль „Стейнвей“.

Поки ще недолюблений Путіним президентик недоінвестованої країни...

Чомусь, жаліючи себе, наш Янєлох забув розповісти, що йому вже 42 рочки, і він вже аніскілечки не лох. Ну, хіба що як очі Путіна побачить, тоді вже... ну то таке. Карочє, виступ вийшов класний. Тоді, правда, на чотири запитання відповісти не зміг. Нє, не мекав, бо вигавкався ще за КВНівських часів, просторікував „ні о чьом“. Та й Бог із ним: ми ж за нього червоніли, не сам же Бубочка за себе! За себе він не вміє.

До Ізраїлю поїхав, сподіваючись набратися творчої наснаги, знову подивившись у путінські очі. Хоч вони, очі, за давньої КДБшної звички у Путіна незворушні, як у чемпіона з покеру (чи у здохлої риби), та Янєлох плекає в собі думку, що таки бачить в них розуміння. А також співчуття та навіть повагу.

Але й тут не зрослося. Бо ще не вляглася луна від Вовиного: „Дайте мені зустрітися з ним, із сонцесяйним!“- як у відповідь з російського боку пролунало: „Мальчік, іди в сраку“. Туди й пішов. Ну нічо. Зате який вийшов тур за казенний кошт! Та й вдома вже роботи багато. Лупата мамка Разумков, бідолашний, сам-одни закон про цензуру пропихує. Треба допомагати.

Те, що на той закон, який задля конспірації назвали „законом про медіа“, плюються геть усі притомні, їх не хвилює. Головне, що Расєюшкє такий закон в Україні ну дуже сподобається. А за мірками Північної Кореї цей закон, взагалі, верх лібералізму: ні тюрми,ні розстрілів, не „перевиховання“. Хоча дещо, звісно, є. Блогер- значить ЗМІ. Людина-оркестр. Обізвав когось віслюком? А де у того довгі вуха? А хвіст, той що ззаду? От і штраф, за фальсифікацію. І спробуй, напиши щось критичне: хрін із державою розрахуєшся.

А критики зєлупень боїться. Тому й протягують цей закон, хоч його розкритикувала Європа. І хоч Розумков обіцяє, що „будуть радитись із журналістами“, усі ті, у кого замість зеленої маси в голові справжні мізки, знають: цей закон ставить хрест на вільному висловлюванні думок.

Бо зелена чума прийшла не на одну каденцію, а щоб пробути у владі якнайдовше. Це лохам Вовочка патякав, наче дєвочку вговорював: та я тільки разік, а як, не дай Боже, боляче, так я нє, татишо! Бо і він сам, і уся його команда, чудово розуміють: усе, що вони наприймали- в обхід процедури, а тому незаконне. Усе, що вони роблять, має чудову назву в Кримінальному кодексі. До того ж, не одну. Тому намагаються спертися на репресивні закони та на друзів, якщо можна отих, що за парєбріком, вважати бодай чиїмось друзями. Бо вони самі себе здатні обдурити, якщо більше нікого.

Хоча є один варіант, коли Бубочка може і при владі лишитися, і, задля різноманіття, не збрехати. Стати президентом вдруге, спираючись не на партію „Слуга народа“. До Маріїнського палацу вдруге можна заїхати, розмахуючи пісюном за відсутності шаблі, сидячи на коні, що зватиметься „Партія «Свати».

А що: наріду сподобається.