Таки потроху ростемо. Вбиваємося в пір'я, накопичуємо підшкірне сальце. Коротше кажучи, чим далі- тим краще. Країна змінюється аж бігом.

Бариги, що смоктали кров з держави, відступають на усіх фронтах. В буквальному сенсі, до речі, також. Онде, міст відремонтували, щоб ті, хто волав: «Путін, ввєді!», та хрестили зі сльозами радості заброд-кадирівців, могли вільно до нас, хвашистів, по пенсію їздити. А що: мають право! І щоб їх ніжні душі не травмувати, познімали ми наші прапори. Вони швиденько расєйські поначіпляли. Чи дирівські, чи які там їм ближче до серця. Тепер, мабуть, вони нам дуже сильно вдячні.

З олігархами вже всьо! Нема. Виздихли як клас. А є тепер відповідальні бізнесмени. Ось, наприклад, пан Коломойський, що нашому головнокомандувачеві ніякий не хазяїн, а друг та партнер (я в це щиро вірю!) вже має чудові знижки на електроенергію для своїх заводів. Ну, хоче й ще дещо, та не усе відразу. Пару тижнів обіцяв ще почекати. Бо епоха зубожіння у нього вже закеінчилася. А що: він один, а нас- ой скільки! Кожен по тисячі: не шкода ж для гарної людини! тим більше, він вже не олігарх...

До речі: слово- велика сила! Розумні люди це завжди знали. Ось, наприклад, згадував я тут отих самих... ну, кароче, тих, кого б при коханому ними Сересерові назвали б зрадниками та повісили. Ну, що з аквафрешами ходили та «Путін, ввєді!» та «Ра-сє-я! Ра-сє-я!» волали. Так їх, власне, можна б назвати зрадниками, юдами, запроданцями... Тут багато синонімів можна знайти, один одного краще. А ми їх так по-іноземному: колаборанти. Це, нібито, й не зовсім зрадники. Те, що колаборантів, скажімо, в демократичній Франції в 40-х роках вішали, а колаборанткам голови голили, ми тепер не згадуємо. Хто про те зна? Тому крок від «зрадник» до «колаборант» вже зроблено. Ще один фінт вухами- і стануть вони усі «невдоволеними громадянами». Або «протестантами». Чи навіть «дисидентами», яка різниця! А що: вони громадями України? Так. Мають право на вільну думку? Звісно, ми ж не якась там... сусідка. Так що ви хочете? То вони думку свою висловлювали, сусідню державу до себе закликаючи. Вбиваючи своїх співгромадян. Так це, звісно, «нє користі для», а обстоюючи власну думку. Тому їх треба пробачити, та перед ними вибачитись. І щоб вони, маючи й російські паспорти, могли контролювати українську політику. Власне, не те, щоб вони, швидше, щоб їхній хазяїн, Вова Ла-ла-ла, контролював. А бажають вони на нашу армію плювати: «каратєлі!»- так хай! Демократія ж, право на вільну думку ніхто не відміняв. Як чомусь давно не битий Шуфрич та «агент Тереза», вічно молода Ганя Ге, називають позбавлення ліцензії каналу «Ньюс Ван» утисками демократії. Хоча де «Ньюс», а де демократія?

А він, тобто, Вовочка Старшой, за нашу поступливість підпише ще один меморандум, на кшталт Будапештського, де знову гарантуватиме цілісність України (без Криму, звичайно). З такими ж самісінькими лютими санкціями щодо себе, які було прописано в тій, колишній пам'ятній записці (саме таке значення має гарне слово «меморандум»). І в тому меморандумі так прив'яже Україну до своєї недоімперії, що відриватимемося ми від неї ще років зі сто.

Нє, маладця наш президент! Тобто, по буднях- президент, а у вихідні дні- трошечки ще й рояліст, хе-хе! Ну, то дєло молодоє. Головне, що у нього в руках усе аж горить. Скоро усі ходитимуть із касовими апаратами. Нє, то таке: де брати гроші? Бєні треба? Треба. А іншим «відповідальним бізнесменам»? Бюджет же не гумовий, зайвих грошей катма.

І як хвацько взявся за справи! Скоро буде у нас мир та лєпота. Обіцяв же зторгуватися десь посередині! Звісно, це означає «Крим нам не віддадуть». А віддадуть диру та луганду, з потрощеною, порізаною на брухт та вивезеною до Росії інфраструктурою, з лютими совками, що вимагають, щоб ми їх годували, з вже готовою «народною міліцією», з пушиліними та іншою шелупенню, які хоч зараз готові стати «суб'єктами федерації». Ну, то таке. Вони ж наші? Наші. Невдоволені? А ми їх задоволимо! І заживемо!

Ростемо ж ми, гей! Яких красавців у депутати навибирали! Тяжка у них робота: за командою натискати кнопки. На грані та за гранню їхніх інтелектуальних можливостей. Тому їм треба підвищити зарплатню. Що вони: за так оті кнопки давитимуть? І більше законів, більше! Головне- здійняти хвилю, за нею багато чого не буде видно. А як плебс побачить, буде вже пізно. Ну то таке: лоха нужно учіть і лєчіть, хе-хе-хе!

І, звісно, ніякої там допомоги вітчизняному кіно. А хай знімають, щоб нормально заробляти, відразу російською. Язик, він до Москви довєдьот. А то: мова, мова. Мову на хліб не намажеш! А патрійот може і на язикє розмовляти. Хочеш на своїй мовє балакати- балакай, у нас демократія. І сопи в дві дірки, бандера недобитий. Армії, кажеш, допомагав? Це тіпа, каратєлям? Ну-ну... «Сватів» дивись! «Камєді клаб»! «Дом-2»- то вже для естетів: як вони там «строят отношенія»! Дивись, і буде тобі щастя. І буде тобі адіннарод. І прокинешся якось- а тут вже Сересер відновився, а для Фреймут він- як мама. Страшно подумати, хто у неї як тато.

Та нічо. Усе буде пучком. Русскій мір- він теж мір. Як казав наш Вовочка-рояліст: «Нас ніхто не слухає». Правда, слухати поки що нічого. Бо «Отєц Фьодор упал на колєні так бистро, будто єму подрубілі ногі». Змінимо «отця Фьодора» на «синка Фофу» та поміркуємо: за нас же стоїть на колінах. Щоб у нас був мир. Ну, шмат України віддасть, а ще один, отруєний в прямому та переносному сенсі- до України забере та приліпить. Головне, що він, Фофа- наш, не корчить із себе сильно вумного. І депутати у нього такі, і міністри. Усі прості, що труси за руб-двадцять.

Так що, заживьом.