Дія перша.
Стоїть Сагайдачний. Поряд з ним – валіза. До Сагайдачного підходить невідомий з пакунком.
Невідомий: – Ось тютюн та люлька! (подає пакунок)
Сагайдачний: – Ось жінка! (подає валізу, бере пакунка і виходить)
Невідомий: – Необачний… (хитає вслід головою)
Дія друга.
Запорізька Січ. Стоять новоприбулі кандидати у козаки. Писар по черзі одягає на них Сортувальну Каракулеву Шапку. Підходить черга Сагайдачного.
Сортувальна Шапка: – У гетьмани!
Гетьман: – От блін! (приречено покидає булаву і йде до найближчого шинка)
Дія третя.
Козаки: – Щось грошей не вистачає…
Сагайдачний: – Є ідея для стартапу!
Козаки: – Ану, давай!
Сагайдачний: – Коротше, так: нападаємо на Туреччину, беремо здобич. Попутно визволяємо полонених.
Козаки: – А це обов'язково?
Сагайдачний: – Так! Інакше всі вирішать, що ми це зробили лише заради бабла!
Козаки: – А хіба ні?
Сагайдачний закочує очі, як Тоні Старк.
Козаки: – Ну добре. А в чому підвох?
Сагайдачний: – Сухий закон на період походу!
Козаки: – Ми так і знали, що буде якийсь підвох…
Дія третя.
Чайка. В ній сидять козаки. Їм нудно. Один із козаків заводить пісню:
Козак: – Нааа малєнькам платуууу!..
Сагайдачний: – Викиньте сотника Лозу за борт!
Козаки: – А він хіба п'яний?
Сагайдачний: – Таку дурню на тверезу голову точно не заспіваєш! Потім на зворотньому шляху підберемо, якщо порозумнішає!
Козаки викидають Лозу в море.
Лоза: – Моооорє-моооорє!..
Всі: – Тьху!
Дія четверта.
Поблизу Кафи. Козаки готуються до штурму. Турки готуються до оборони.
Козаки: – Схоже, це буде не так легко!
Сагайдачний: – Спокійно, хлопці! Зараз я все владнаю! (підходить ближче)
Турки насторожено мовчать.
Сагайдачний: – Я – гетьман Петро Сагайдачний! Спочатку я прийшов до Килії – і ті, хто були рабами в Килії, стоять зараз позаду мене, вільні! Потім я прийшов до Іслам-Керменя – і ті, хто були рабами в Іслам-Кермені, стоять зараз позаду мене, вільні! Тепер я прийшов до Кафи – висновки робіть самі!
Над Сагайдачним у небі велично пропливає силует українського залізнопузого дракона.
Козаки: – Шо це зараз було?
Турки: – Нам торба…
Дія п'ята.
Гарем. У гаремі на дивані сидить султан і читає фірман. Поряд стоїть візир.
Султан: – «В районі Кафи продовжуються бої різного ступеня інтенсивності. Карателі запорізької хунти здійснили провокаційний обстріл житлового масиву, що змусило місцеві власті розпочати термінову евакуацію мешканців. В районі синопського порту козаки вели інтенсивний артилерійський вогонь, у результаті чого було пошкоджено 18 галер. Частина берегових укріплень вибухнули в результаті детонації боєзапасу. На стамбульському напрямку виявлено флотилію плавзасобів класу „чайка“…»
Візир: – Ось ще! (подає султанові другий фірман)
Султан: – Так, що в нас тут? Звернення громадського об'єднання «Онуки Роксолани»… «Козаки! Вас тут не чекали! Повертайтеся додому! Нас не потрібно звільняти, ми тут у Туреччині за власною волею! Ви не визволителі, а розбійники… бла-бла-бла!»
За вікном чути приглушені вибухи.
Візир: – Зараз вони будуть тут!
Султан:– О Аллах… (кидає фірман, вискакує з гарему, стрибає в ридван і тікає)
Дія шоста.
Королівський палац у Варшаві. Перед королівським троном стоїть турецький посол і читає фірман:
Посол: – Дер гроссер кьоніг дер тюркіше кенігсрейх зандте міх унд дас іст зер ерсте фраге. Украініш казакен…
Король: – Передай твой султан мой пламєнний прівєт і завєрєніє в глубочайший обєспокоєнность! Чус! Ауфвідерзейн!
Посол кланяється і виходить. Король підкликає канцлера.
Король: – Ну, як там новини з Москви?
Канцлер: – Та ніяк! Кацапи, пся крев, наших в Москві у казан взяли!
Король: – Здається, я знаю, як нам водночас вирішити обидві проблеми!..
Дія сьома.
Густий ліс десь під Москвою. Сагайдачний сидить біля вогнища і сьорбає каву. До нього підводять москаля в онучах, лаптях, зіпунє і шапкє-ушанкє.
Сагайдачний: – Як тебе звуть?
Москаль: – Ніпанімаю! Гаваріті па чілавєчіскі!
Сагайдачний: – Клічуць цябе як?
Москаль: – Чіво-чіво?
Сагайдачний: – Іmię i nazwisko?
Москаль: – Ась?
В одного з козаків не витримують нерви. Він вихоплює пістоля і приставляє москалеві до голови.
Козак: – УКРАЇНСЬКОЮ КУРВО ТИ РОЗМОВЛЯЄШ???
Москаль: – Сусаніни ми!
Сагайдачний: – Дайте йому копняка, хай котиться звідси! Минулого разу такий Ваня дві гусарські хоругви так завів, що вони назад мусили через Персію вертатися!
Козаки дають Вані копняка. Ваня щодуху біжить. Сагайдачний неквапливо дістає лук, налаштовує стрілу, ретельно прицілюється і стріляє. Стріла поцілює Ваню в дупу і він біжить ще швидше. Сагайдачний зловісно регоче й повертається до кави.
Дія восьма.
Москва, в якій сидить польське військо, оточене москалями, які у свою чергу оточені військами Сагайдачного.
Сагайдачний: – Московіти, здавайся! Обєщаєм горячій чай, тьоплую одєжду і наше радушіє!
Москалі: – А водочка будєт?
Сагайдачний: – Рядовим солдатам – водочка, боярам – бояришнік, і всєм желающім – олів'єшка і бліни на лопатє!
Москалі: – Уряааа! (здаються)
Сагайдачний: – Так, хлопці, а тепер підпаліть Кремль – хочу на хвилинку відчути себе Наполеоном!
Кремль горить, але москалі на те не зважають: вони хлебчуть водку і бояришнік та заїдають блінами й олів'єшкою.
Дія дев'ята.
Москалі: – Ваши казакі нам Кремль сажглі!
Сагайдачний: – Це не ми! Це стихійно сформована самооборона Казанського ханства!
Москалі: – Но вєдь Кремль!..
Сагайдачний: – Тю! Сірники он в кожній крамниці продаються!
Москалі: – Но вєдь ми самі відєлі!..
Сагайдачний: – Відєлі-шмідєлі! Ваші доказатєльства – нє доказатєльства!
Москалі мовчки підписують мирну угоду і розходяться.
Король: – Дякую вам, козаки! Смоленськнаш! А тепер теж можете розходитися!
Козаки: – Що за нафіг? Сагайдачний, що за кидалово?
Сагайдачний: – Дапашліви! Я вам і то, і сьо, а ви он як! (покидає булаву і йде)
Король і козаки хором: – Це він до кого?
Дія десята.
Гарем. У гаремі на дивані сидить султан і читає фірман. Це вже інший диван, бо попередній забрали козаки. Поряд стоїть візир.
Султан: – Знов козаки хуліганять! Варну спалили! А там такі класні курорти були з олінклюзівом! А поляки кричать «Молдованаш!» По-моєму, час уже Річ Посполиту од можа до можа ето самоє – на ножі!
Візир: – Я особисто не проти.
Султан: – Скликай військо! Імперія наносіт отвєтний удар!
Дія одинадцята.
Король: – Шляхта, гоу воювати! Ходкевич за старшого!
Шляхта: – Та щось не дуже хочеться!
Король: – Ясно! Доведеться знов козаків кликати!
Шляхта: – Ну добре, вмовив! (іде воювати)
Король: – Все одно козаків треба кликати, а то ці самі знов напартачать!
Дія дванадцята.
Під Хотином. Битва п'яти армій.
Поляки, литовці і козаки сидять в таборі. Турки і татари атакують.
Візир: – Султане, що будемо робити?
Султан: – Атакуйте їх по правому флангу!
Турки і татари атакують.
Візир: – Султане, атаку відбито! Що далі робимо?
Султан: – Атакуйте по лівому флангу!
Турки і татари атакують.
Сагайдачний: – Гетьмане Ходкевич, давай разом у контрнаступ!
Ходкевич: – Та ну, пізно вже!
Сагайдачний: — Та щоб ти здох!
Ходкевич: – От блін! (помирає)
Візир: – Султане, атаку відбито! Що далі робимо?
Султан: – Атакуйте по центру!
Турки і татари атакують з тим самим результатом.
Візир: – Султане, у нас яничари закінчуються!
Султан: – Полонянки ще народять!
Візир: – Походу все, закінчилися.
Султан: – Жаль! У мене ще стільки класних ідей було! Треба починати переговори.
Дія тринадцята.
Турки і татари повертаються додому.
Султан: – Ну подумаєш – програли! Не останній день на світі живемо!
Ззаду тихо підкрадаються яничари.
Яничари: – Ну це ти перебільшуєш! (душать султана)
Візир: – Яка непоправна репутаційна втрата!
Дія чотирнадцята.
На горі жнуть женці. Понад горою їде Сагайдачний.
Сагайдачний: – Ну що, всі курорти на Чорному морі об'їздив, Москву спалив, Туреччину переміг – можна тепер і померти! (помирає)
Спудеї київської школи: – На кого ж ти нас покинув? (пишуть жалісні вірші і плачуть)
Завіса.
