Жили-були собі двоє сєпарів: один розумний, а другий – дурний.

Разом їздили на антимайдан – боротися проти Кривавої Хунти, разом горлали на мітингах «Путін, введі!», разом підіймали над будівлями російські прапори. Після того, коли Путін ввів, накопали в шахтах танків і ракет та разом пішли служити в героїчну армію молодої республіки.

Героїчно штурмували «Метро», билися проти легіонів НАТО, збивали пасажирські літаки, обстрілювали з «градів» густонаселені мікрорайони (оскільки Кривава Хунта чомусь ну ніяк не бажала цього робити), займалися експропріацією чужих квартир та дорогих іномарок, допомагали братам по зброї вантажити до гумконвоїв устаткування експропрійованих заводів і фабрик. А вже скільки разів вони героїчно брали Донецький аеропорт – то навіть Кісєльов замахався рахувати.

І от одного разу Кривава Хунта оголосила амністію. Розумний сєпар подумав-подумав – і здався в руки ненависних карателів, а дурний і далі продовжував експропріювати та героїчно брати.

Якось дурний сєпар ішов собі вулицею та почув звістку, що добрий мудрий Путін вирішив злити молоду республіку Кривавій Хунті. І тепер залишається два шляхи: або в рабство до Ляшка, або їхати за тридев’ять земель – звільняти сакральну Сирію від піндосівських маріонеток. Від цієї дилеми залишки мозку дурного сєпара перегрілися і він луснув. Та так луснув, що у сусідніх будинках вікна повилітали.

А розумний сєпар, тим часом, пішов на співпрацю зі слідством, отримав умовний термін, а тоді й амністію. Поступово став членом суспільства (якось його навіть обрали чи то депутатом, чи то мером) і лише вроджена сором’язливість не дозволила йому нахабно вимагати для себе статусу УБД.

Ось і казочці кінець.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація