Історія, попри усі її реверанси, таки має свою циклічність. Усе повертається на круги своя, усе нове – дійсно добре забуте старе. А можливо й не забуте, можливо просто гарно прикрите оперетковою ширмою з намальованими «потєшними полками».

У наш час високотехнологічних процесів і надоперативних засобів масової інформації, здавалося б, важко маніпулювати думкою сотень тисяч, ба, – навіть десятків мільйонів людей розумних. Однак брехня таки діє, діє доволі успішно, коли вона проголошена з найвищих щаблів однієї із найбільших світових імперій.

І мова не про період імперії Габсбургів чи Романових. Це наш час, панове, це 21 століття. Місце події – Російська Федерація та Україна. Перша – представлена ідеологією доктора Гебельса, даруйте, — підполковника КГБ Путіна, друга – в ролі анексованих нацистською Німеччиною Судет і Австрії.

Там теж були «пригноблені німці», там теж «боронили і визволяли єдинокровних громадян Великої Німеччини». Нічого не змінилось, усе повернулось, однак у неймовірно масштабніших і ганебніших проявах. Російський агітпроп задовго до фактичного втручання на територію незалежної України, розробив механізми інформаційної боротьби, визначив больові точки одурманених горілкою і наркотиками власних люмпенів, возвівши на перше місце гасло «русских бьют». Інше питання, – де ж їх «бьют»?

Однак зомбованим російським неофашистам уже байдуже, де гинуть їх «внуки дедов-воевалов» – на Кавказі, на Марсі, Мадагаскарі чи в Україні. Сценарії ті ж самі – «оказаніє гуманітарной помощі етніческім братьям» і «прінужденіе к міру». Чим закінчились такі «прінуждєнія» в Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії, Ічкерії, знає увесь світ. Знає, висловлює глибоке занепокоєння, тяжко стурбований, навіть трошки санкціонував стосунки з Рашкою … Україна ж третій рік поспіль залишається один на один із розлюченим і здичавілим північним ведмедем, якому прямо по заслинявленій морді під час зимової сплячки втиснули українською «Революцією гідності».

Аналізуючи риторику російських центральних і регіональних каналів, видається, що ведмідь дійсно одурів від нечуваної людської свідомості європейського сусіда, у той час, коли власні одурманені «бджоли» навіть не гуділи, а якщо й гуділи, то дуже тихо, — десь на кухнях чи присадибних ділянках. Про царя ж або хороше, або нічого.

Ще у 2014-му Путін авторитетно заявляв, що жодних військових на території України не буде, у будь-якому випадку і за будь-яких політичних метаморфозів. Хотілося вірити у елементарний здоровий глузд. Як з'ясувалось, поняття «здоровий» і «глузд» для Кремля – речі несумісні.

Однак повернемось до агітпропу. Спочатку уже згадувані гасла про «воінствующіх бЄндеровцєв», потім «двічі живий», він же – двічі судимий, громадянин Янукович, який, виявляється, — «законно ізбранний президент». Паралельно по усьому «юго-востоку» України — перевдягнуті, перемальовані, пере-те і пере-се, «гражданє Украіни, кАторіє хАтят в Расію».

Потім ті ж агітатори-провокатори спалили прапор «Шахтаря», сприйнявши його за прапор УПА, — він же теж помаранчево-чорний. Потім коментар «кримського самооборонця» з автоматом Калашникова останньої моделі, який з яскраво вираженими монголоїдними рисами обличчя ясно дає зрозуміти – «мі русскіє, охраняем от терорістов».

У кращому випадку цей недобурят уже продовжить службу десь за полярним колом. І таких «самооборонців» на бойових гелікоптерах, кораблях ВМФ РФ, БТРах і БМП з російськими номерами – десятки тисяч. Але як сказав великий Пу, — вони «нє русскіє». Висновок – це марсіани, зелені чоловічки або ж терористи без роду-племені. Одним словом – нерозпізнані агресори, від яких офіційно відмовився Путін. І яких, за його ж словами, «надо мочіть в сортірє».

Потім і «ізнасіловані бабушки-епілептички», «распяті младєнци», «снєгірі-сінічки» і інші перли російського маразму для власного народу. Там вірять. Вірять у «бЄндєровцев», які мабуть з придністровських Бендер, вірять у «западЄнцев, которіє в схронах», вірять у «бандітАв і тєрАрістАв, кАторіє захватіли Кієв», вірять про «клаптик землі і два раба». Вірять альфа-журавлю Путіну і його агітпропу, який завдяки сучасним комунікаціям перевершив уже і Геббельса, і Сталіна, і Муссоліні, разом узятих.

Прикро тільки те, що самі прихильники чи то «Русскай вєсни», чи «ДНР/ЛНР», чи анексії Криму, ніяк не хочуть розгледіти правду і заглянути на декілька років у майбутнє. А там – приклади з нещодавнього минулого: занедбана і зруйнована військами Росії Абхазія, кинута напризволяще Придністровська республіка, випалена і віддана на поталу терористу Кадирову Ічкерія, розграбована Південна Осетія. Там уже наш, український Донбас. Усюди, куди ступав чобіт «русскава вітязя», залишались руїни. Руїни ж приєднувати не потрібно, вони просто руїни, які зруйновані варварами і під якими похована чергова цивілізація.

Історія таки розвивається по спіралі. Спочатку — розірвана громадянською війною, побудована на брехні і корупції Російська імперія Романових, після неї – Третій Рейх фюрера Гітлера і його ідеолога Геббельса, згодом — здавалося б вічний СРСР, збудований на тій же брехні і агітпропі.

Якщо Путін не хоче повторити історію «лєгітімного», а також Саддама Хусейна, Муамара Каддафі та їм подібних, йому таки варто перечитати ІНШУ історію, принаймні – історію двадцятого століття. Історію тріумфів і політичних катастроф, історію падіння трьох імперій – Австро-Угорської, Російської і Японської. Врешті решт — історію дипломатичних відносин і світової дипломатії загалом. Можливо тоді Росія ще простоїть. Якщо ж ні – історія таки циклічна.