Зеленський в сьогоднішньому зверненні виступив речником руху ображеної некомпетентності: «Окремо хочу підтримати наших учителів з проекту „Всеукраїнська школа онлайн“. Ви подолали страх телекамер і в короткі терміни стали вчителями для всієї України. Вам вдячні мільйони батьків та школярів. Помилитися – не страшно. Страшно – за все своє життя не створити нічого. Страшно – це самостверджуватися за рахунок приниження інших людей. Я кажу це кожному хейтеру, який вважав своїм священним обов'язком написати гидоту на адресу українських учителів».

--
Це він про «білих ведмедів з антарктичного півострова біля станції Вернадського», про альтернативну фізику, про «Ліванську війну», про «австралійську Атлантику», про дивну арифметику, про ще дивніші «електромагнітні хвилі»... Питання священного джихаду МОН проти коректорів і літредакторів і ніжної любові до мимодруків в офіційно затверджених документах, підручниках і методичках просто опустимо.

Нагадаю, що позиціонувалось оце все як «уроки від 40 НАЙКРАЩИХ вчителів, спеціально відібраних»... Тільки мені здається, що помідори для кетчупу «Торчин» «спеціально відбирає» успішніше? За офіційними даними, в нас на 2018-2019 навчальний рік було 287 607 вчителів початкової та середньої школи. Плюс 11 600 вчителів для дітей з особливими потребами. І з оцього натовпу не знайшлось 40 достатньо освічених, щоб відрізняти Індійський океан від Атлантичного, Арктику від Антарктики, а заодно ділити в стовпчик без помилок?

Ну а ті, хто ще пам'ятають, чим відрізняється Лівонія від Лівану, — звісно ж, злісні хейтери, котрі не цінують педагогічний подвиг вчителів.
--
До речі, парадний звіт про «40 найкращих» вже заперечив один з героїв ситуації, київський математик Дмитро Номіровський: він написав, що вчителі в проекті «збирали в пожежному порядку, кого змогли знайти». При тому навіть не спромігся зробити це державною.

Так, я розумію, що «вчителі отримують копійки» — це правда. Так, я розумію, що «діти тепер складні, можливостей впливу і контролю менше». Але мені не відомо жодного прецеденту, коли в педуніверситет чи на роботу до школи гнали під дулом пістолета. Це завжди добровільний і свідомий вибір «пацієнта».

Загальний висновок вже звичний: влада критично не вміє добирати кадри. За наявності купи конкурсів в МОН і на старших курсах вишів не знайти 40 осіб без остраху камери і з неганебним рівнем знань з майже 300 000 можливих кандидатів — це нічим не гірше, ніж не знайти державних чиновників на необхідні посади за значно ширшого вибору і нижчих посадових вимог.