Чергове звернення Зеленського було зроблене менш як за добу до щорічного звернення Путіна до їхнього «Фєдєрального собранія». Судячи з тез, аналітики з ОП все ж розраховували, що Путін заявить щось важливе, озвучить певні задачі. Але відбулось все так, як я і прогнозував: в зверненні Путіна не було нічого цікавого. Але Зеленський свою заяву вже зробив, і вона виглядала доволі радикально.

Передусім це про тезу про готовність до війни. Вона означає початок принципового репозиціонування Зеленського — не так в площині «президент миру-президент війни», як в електоральній площині. Тобто, Зеленський переорієнтується на активніший патріотичний електорат. Так, це явно тільки початок процесу, бо Росію досі не названо ворогом напряму. Але тенденцію однозначно зафіксовано.

Ймовірно, динаміка даних соціологічних досліджень переконала, що проросійський електорат вже однозначно не підтримує і не підтримуватиме Зеленського. «Шпагат» перестав працювати — отже, перестав бути актуальним.

Аморфний «електорат миру» ("болото" у фахових термінах) завжди був більше орієнтований на економічні моменти, політика його не цікавила і не цікавить А оскільки з економікою в нас все погано, а буде гірше (локдаун, різке зростання цін на продукти, зростання тарифів, скорочення робочих місць тощо), плюс провалена боротьба з пандемією — ця група достатньо розчарувалась в Зеленському, щоб орієнтуватись на неї меншою мірою. Чи як мінімум шукати інші, альтернативні підходи.

Можливо незабаром ми почуємо, що все негайно покращиться, щойно союзники допоможуть нам відновити контроль над кордоном. Може, навіть дійде до риторики "треба припинити годувати ОРДЛО – утримувати чужих громадян пенсіями, соцвиплатами тощо".

Але на цьому етапі Зеленський спробував "врівноважити" свою нову "майже яструбину" риторику дивною пропозицією до окупанта зустрітись на окупованій території. Ну, можливо, це було суто для власного заспокоєння, бо пропозиція дивна і точно абсолютно ні до чого не придатна в плані реальних наслідків.

Власне, в цьому і була помилка: заява Зеленського була правильною, однак мала бути мобілізаційною для українців. Зважаючи на збройну ескалацію на кордонах, на чи не щоденні репліки кремлівських пропагандистів про "звільнення України від українців", Зеленський мав би вже стати рупором священної війни – війни за життя українців і за незалежність України. Закликати всіх українців відкинути незгоди і єдиним фронтом стати на боротьбу з російським загарбником... Ну, і все в такому ж руслі.

А натомість Зеленський знов позначив простір для компромісів. Тоді як його задачею було і залишається дати чітко зрозуміти Путіну, що компромісів не буде. Жодних. Бо поки Путін відчуватиме, що можна домогтись чогось іще, він продовжуватиме тиснути на Україну і Зеленського. Бо той показав, що готовий прогинатись і поступатись.

Зрештою, якщо з одного боку ми вимагаємо ПДЧ НАТО і збройної допомоги союзників, то це ніяк, в жоден спосіб не сполучається з миролюбною "риторикою компромісів", пропозицій особистих зустрічей і "заглядання в очі". Досить ялозити словами про примирення і порозуміння.