«Ультиматум Кремля»: Путін дійсно зробив крупну ставку і чекає, як це сприйме Захід, — як блеф чи як реальну готовність до війни.

З одного боку, виглядає дійсно суцільним блефом, орієнтованим передусім на внутрішньоросійського споживача. Звична пропагандистська жуйка «ми – найбільш мирна держава в світі і нас всі дуже бояться».

Бо як інакше сприймати, скажімо, пункт «Росія пропонує НАТО ПІДТВЕРДИТИ, що вони не розглядають одне одного в якості супротивників». А як тоді сприймати зміст оновленої воєнної доктрини РФ, цілком демонстративні антизахідні навчання, основні тем и офіційної пропаганди? А куди тоді дівати новини останніх років про таке саме оновлення оборонних доктрин країн-членів НАТО, де Росію прямо позначалось «ймовірним супротивником»? А легенди натівських навчань і навчань підрозділів країн НАТО щодо «умовного ворога», цілком собі російського?

В принципі, чи не всі пункти «ультиматуму» прекрасно вкладаються якраз в концепцію «для внутрішнього споживання». Ті ж пункти «Росія пропонує НАТО відмовитися від будь-якої військової діяльності в Україні, Східній Європі, Закавказзі, Центральній Азії» чи «Росія пропонує НАТО не розміщувати додаткових військових та озброєння за межами країн, у яких вони були на травень 1997 (до приєднання до альянсу країн Східної Європи) — крім виняткових випадків за згодою Росії та членів НАТО».

«Залиште нам цілий континент, щоб ми могли робити тут що заманеться, — ну просто задля демонстрації, які ви нам прекрасні друзі, або як подарунок до Нового року. Вам що – шкода континенту?». А щоб ціле НАТО просило дозволів на будь-які дії в Росії?

При тому це дуже односторонні «пропозиції про гарантування безпеки»: Росія виставляє вимоги – і ні слова про те, який інтерес НАТО поступатись по всіх зазначених пунктах. Заради чого? Чи взагалі РФ розраховувала на реальну дискусію довкола цього опусу?

«НАТО не контактував з Москвою після оприлюднення російських пропозицій», як заявило російське МЗС. Натомість голова Міноборони Німеччини заявила, що представники країн НАТО обговорять це десь на цьому тижні.

Ситуація не надто однозначна. Франція заявляє, що «не хоче повернення до холодної війни» і виступає за діалог. Німеччина відмовчується. Велика Британія передумала надсилати власний контингент до України у випадку ескалації ситуації. Це з одного боку.

З іншого боку, командувач європейських сил НАТО генерал Уолтерс запропонував розширити контингент альянсу в Болгарії та Румунії, пише Spiegel. А представники адміністрації США заявляють, що «готові організувати великі наслідки з високою ціною» для РФ у випадку, якщо не спрацює дипломатія. І підтверджують, що ведуть інтенсивний діалог з Україною щодо військової допомоги.

Як підсумок, генсек НАТО виступив проти ідеї нової конференції з Росією щодо «сфер впливу», але вважає за можливе обговорювати заходи довіри та зниження напруженості.

Тобто, Путін явно мріє про повернення двополярного світу, коли один з полюсів в Кремлі. А НАТО не вважає цю концепцію актуальною. І цілком підставово: достатньо порівняти військові бюджети США ($768 млрд) і РФ ($45 млрд). Це навіть якщо не брати до уваги спільний бюджет НАТО (€1,56 млрд) і оборонні бюджети країн ЄС.

Але Путін все ще має «ядерного кийка» — і в Росії прямо говорять про можливість розмістити ядерний арсенал на території Білорусі. Збройний контингент РФ на наших кордонах теж нікуди не дівся. Тобто, немає гарантій, що кремлівський ультиматум лишиться блефом. Зауважу, в понеділок голова російської делегації на переговорах у Відні Гаврилов заявив, що «Росія дасть військову відповідь, якщо НАТО продовжуватиме наступати на болючі точки».

Відповідно, Захід має врешті визначитись: чи грає він за правилами Кремля, погоджуючись на його вимоги, чи займає жорстку позицію сильного. І рішуче «перекриває кисень» Путіну і РФ в цілому через ті ж економічні санкції, але вже геть в інакшому масштабі.

За 4 тижні побачимо. Все одно якось вплинути на ситуацію ми не можемо, Україна втратила суб'єктність. А неоднозначні дії Зеленського останніми тижнями (плюс «кремлівські кроти» довкола нього, плюс не легітимізований «віцепрезидент» з величезними повноваженнями, плюс жорсткий виступ влади на стороні однієї крупної бізнесової групи проти інших...) тільки ускладнюють наші перспективи. І погіршують ставлення до нас навіть в найбільш лояльних колах в США.

Через внутрішню війну Зеленського Україна може втратити все у війні зовнішній.