Ігор (Джаггер) Задорський: Любов — це сенс нашого Буття

Поет, вокаліст, мультиінструменталі́ст, продюсер, каскадер, актор кіно, історичний реконструктор, редактор та езотерик Ігор (Джаггер) Задорський розповів про свою яскраву творчу біографію, переломні та знакові моменти якої привели його до розуміння того, що випадковостей у житті не буває та знайти себе на шляху самоусвідомлення.   

фото з особистого архіву Ігоря (Джаггера) Задорського 

Перші окуляри, мить осяяння та "Ruby Tuesday"

- Трохи про дитинство. Коли Ви відчули себе творчою особистістю ?

- В п'ятирічному віці, коли я ходив в дитячий садок, нам перевіряли зір та визначили, що у мене формується косоокість на одне око. Мені виписали окуляри. І коли мені купили перші в житті окуляри, я був удома в Слов'янську з батьками, у будинку у бабусі з дідусем по батькові та грався в альтанці. І сусідка запитала у мами: «Що це з вашим Ігорем відбувається? Він вже хвилин сорок стоїть на табуреті, не ворухнувшись як олов'яний солдатик, гордо піднявши голову». Мама відклала білизну, яку стирала, і запитала мне у що я граю. Я відповів: «В пам'ятник». Саме тоді я вперше відчув себе творчою особистістю.

- Коли Ви уперше відчули, що хочете вигадувати і грати пісні?

- Рок- музики в чистому вигляді в СРСР 70-х років не було, але процвітала всесоюзна студія звукозапису «Мелодія», яка випускала відмінні пластинки з піснями The Rolling Stones, The Beatles та ін. В п'ятирічному віці я уперше почув групу The Rolling Stones з їх хітом "Ruby Tuesday" ("Рубіновий вівторок"). Я плакав під неї та на мене зглянулося осяяння, що мені теж треба співати, писати. У п'ятирічному ж віці я усвідомив, що таке одкровення Всевишнього, що таке віра, що таке свідомість і, що чудеса трапляються. Відтоді я почав жити творчим і духовним життям, шукати себе у цьому світі. Свою першу усвідомлену поезію я написав у восьмирічному віці. Називалася вона "Кормушка" — про птахів.

- Яку роль зіграли друзі, оточення у формуванні Вас як творчої одиниці? 

- В цьому плані велику роль зіграв мій батько. Тому, що він фактично був і рок-н-рольником і антисоветчиком. Завдяки йому, я познайомився з багатьма нашими великими бардами, у тому числі Галичем і Висоцьким, і раннім рок-н-роллом, тобто Елвисом Преслі, Чаком Берри і подібною музикою 60 — 70-х. Виховувався я в 80-х роках, формувався в 90-і, реалізовувати себе став у 2000-х. У мене вже троє дітей. Старшому 26 р. і від нього онук, якому 5 р., середньому 15 р., а молодшій дочці майже два роки. 

Думаю, що творчість — це не лише твоя музика, твоя поезія. Саме твоє оточення — ця справжня творчість. Коли є результат твоїх діянь. Наприклад, ростуть дерева, які ти посадив своїми руками. Прекрасно, коли твої книги купують в магазині або їх беруть у бібліотеки. Проте, коли твоєю поезією або твоїми піснями признаються в коханні, або діляться сокровенним — це набагато цінніше. Те, що я робив у 90-ті роки з "Салютом Абсурду" і з Музичною Формацією "ТОТ" було, безперечно, цінним передусім для мене самого. Нині я відтворив цей музичний проєкт ("Музична Формація "ТОТ"-авт.), і зараз він має назву "Камо грядеши".

Батько, діди, прабабусі, ті, кого застав живими… Хтось учив мене любові, хтось учив мудрості, хтось учив основам буття, хтось учив музиці, хтось літературі. Оточення безумовно сильно впливало на мене з самого раннього дитинства. Але мені було складно. Я все ж відрізнявся від інших дітей як і  багато людей, які займаються духовним пошуком себе у цьому світі.

Знайшов я себе вже десь ближче до повноліття. Так вийшло, що в 18 з половиною років я послухав альбом "Равноденствие" групи "АКВАРИУМ". Це було влітку. Незабаром після прослуховування цього містичного альбому, я вперше вийшов на трасу. Упіймав автостоп і став жити вільним життям, незалежним від батьків і умовностей, формувати свою волю, формувати власний світ. Пізніше переїхав в Київ. Відтоді це серце мого світу. На мою думку, серце нашого слов'янського світу також знаходиться тут. І зараз оточення на мене сильно впливає, і я впливаю на нього тому, що усе внутрішнє рівно зовнішньому, а зовнішнє рівно внутрішньому. 

Похорони Висоцького, перший рок-концерт та "Вогнем і мечем"

- Можна б вашому батьку трохи детальніше?

- Про діда по матері є інформація, тому, що він багато воював. Пройшов Фінську, усю Другу Світову і навіть Радянсько-японську війну. Діда по матері звали Никанор, діда по батькові звали Іваном, а батька Володимиром Івановичем. Я відповідно Ігор Володимирович. І мій син Володимир Ігоревич. Думаю, що мій батько Володимир Задорський так і не реалізував себе як людина повною мірою, тому, що йому не дав цього зробити радянський режим, бо кордони були закриті. Три роки він служив підводником, отримав дві вищі технічні освіти. У свій час працював одночасно на дев'яти верстатах. Був практиком-конструктором. Багато в чому саме від нього я навчився тому, як пізнавати цей світ і як з ним взаємодіяти.

Вперше, за великим рахунком я перетнувся з видатними людьми в ранньому дитинстві, в семирічному віці і теж завдяки батьку. Він працював на півночі. У нього було довгострокове відрядження на три роки в Ханти-мансійському автономному окрузі, селище (нині місто) Веселкове. Коли я їхав із Слов'янська з батьком до місця його відрядження, ми були вимушені застрягти в Москві на Курському вокзалі на цілий тиждень. Це було під час Олімпіади 80. За цей тиждень, на жаль, помер Володимир Висоцький. І я випадково разом з матір'ю і старшим братом потрапив на його похорони. Там бачив Абдулова, Янковського, Даля і, до речі, Золотухіна, з яким потім знімався у фільмі "Легенда о Кащее или в поисках тридесятого царства" у 2000 -2001 рр, та багатьох інших акторів, яких сьогодні з нами немає. Напевно їх егрегор якось вплинув на мене. Як духовний практик, я вважаю, що якщо хочеш бути майстром, знаходься поряд зі справжнім майстром. Навіть невелике зіткнення виводить тебе на істинний шлях.

 - Як ви потрапили у світ кіно?

- Гадаю, можна сказати, що перший раз у світ кіно я потрапив ще в дитинстві, коли ми дивилися хороші фільми, а потім, як ролеве моделювання, відтворювали — відігравали побачене в наших дворах. Те, що я відігравав в дитинстві, повернулося до мене вже у зрілому віці. Перша фільм, в якому мені вдалося взяти участь в 1998 році був "Вогнем і мечем" Єжи Гофмана. Я випадково потрапив туди як каскадер. У той час я вже був лицарем по життю, тобто займався ролевим моделюванням, середньовічною європейською і середньовічною слов'янською реконструкцією. В цілому я знявся у більш ніж 100 фільмах, і як актор, і як каскадер, і як адміністратор, і як другий режисер. Кіно грає досі велику роль в моєму житті, тому що кіно — це прекрасний вид мистецтва, який дає доносити інформацію до людей за допомогою образів.

- Які амплуа в кіно вам ближче?

- Цікаво грати все-таки негативних персонажів. Позитивних героїв грати дуже легко, тому, що й хорошим бути нескладно. Складно здолати внутрішнє его. Негатив — це, адже той же позитив, тільки його зворотна сторона. Мені завжди було цікаво грати цілісних осібистостей.

- Розкажіть про перший рок-концерт у Вашому житті. У кожного рокера він, мабуть свій…

- Я із Слов'янська. Виріс в Одесі. Була така, як на мій погляд дуже цікава одеська група хард-роковая 80-х "Бастіон", вокаліст якої Юрій Ганькевич помер в 1990г. Багато років в Одесі проходить фестиваль його пам'яті "Пікейні жилети". Це перша рок-група, на концерт якій я потрапив ще у 80-ті роки.

Потім був на концерті "Пікніка" в Краматорську. У 1992 році ми їздили на концерт "БГ-бэнда" в Харкові. Вони тоді тільки повернулися із США. Був концерт на підтримку Олександра Чернецького "Разные люди", який пройшов в ДК "ХЭМЗ" (Харків). Приїхав БГ з хлопцями, і вони відіграли чудовий концерт. Для мене це була знакова подія, яка багато що змінила в моєму житті і творчості. Мені вдалося не лише поспілкуватися з Борисом Гребенщиковим, але й почитати йому свої вірші.

 В'ячеслав Черновол, пограбування гурту "ВІЙ" та трагічна репетиція

- Судячи з усього, Ви фігура самостійна у будь-якій справі?

 - Я завжди намагався бути незалежним. Незалежність України від СРСР, а пізніше від РФ завжди була наріжним каменем мого життя. Оскільки з 1989 року я є членом Народного Руху України. Коли з'явився найперший осередок руху на Лівобережній Україні, я приїхав з документами від друзів особисто до В'ячеслава Чорновола, Царство йому Небесне! До сильної особи, яка, на жаль, не відбулася в повному об'ємі, як це могло бути. Як дисидент, філософ, поет і громадський діяч він відбувся, але до політики його, за великим рахунком, не допустили. І якби громадяни України в 1991 році вибрали нашого Вацлава Гавела, а не Кравчука, то, ймовірно, ми жили б сьогодні зовсім в іншій країні.

- Ви володієте декількома мовами?

- Російська мова для мене це зручний в ужитку слов'янський есперанто. Говорити українською я почав у 16 років. До того у мене не було гарних вчителів в радянських школах. Тільки з восьмого класу до нас прийшла Людмила Володимирівна, яка любила українську мову і прищепила цю любов своїм учням. Тоді я став писати вірші по-українськи. Ще я володію німецькою мовою. Це мова моїх предків, адже мій рід зі Швабії (Німеччина). Я працював в Німеччині, а точніше в Парку Фантазія Ленд в Кельні, як актор і каскадер у 2010-2011рр.

- Та все ж повернемося до музики…

- Починав я у1991 року з групою "Музична формація "ТОТ". Заснували цей гурт ми з Сергієм Дубровіним "Вождем" в Слов'янську. Це мій друг — художник. Ще був Дмитро Петрущак. Три вокалісти, два гітаристи, і я — фронтмен. Ми грали два роки, виступали на "Червоній руті" і на ще на декількох фестивалях. Перший склад працював в 1991-1992 рр. Далі з 1994 по 1997рр я в Києві грав в знаковій для 90-х київський групі "Салют Абсурду" з перервою в 1995 році, коли у мене народився син (матеріал "Игорь (Джаггер) Задорский про легедарную украинскую группу "САЛЮТ АБСУРДА" читайте тут).

Потім я відродив "Музичну формацію "ТОТ" вже в Києві у 1997 р. Вийшло так, що наш гітарист Олександр Шумаков, якому був займався йогою і перестояв на голові. У нього пішов тромб, почалася гостра ішемія і музиканта, на жаль, не врятували. Помер він прямо у мене на руках під час репетиції. Ця подія сильно вплинула на моє сприйняття творчості, і я на якийсь час відійшов від музичної діяльності.

гурт "ВІЙ" 

- Ви знайомі з музикантами з гурту "ВіЙ"?

 - З Дмитром Добрий-Вечір ми познайомилися ще в 1993 році в Донецьку. Крім того, я дуже цікаво дружив з Салманом Салмановым Мамед-Огли, перкусіоністом групи "Вій". У свій час в 1997 р я навіть грав в групі на перкусії. Провів з ними декілька репетицій. На жаль, концертів не було оскільки у той час вони знімали репетиційну базу в НАУ, де у групи вкрали усі інструменти. Музикантів просто пограбували та колектив на пів року був вибитий зі звичної колії.

1989 я потрапив на концерт ВВ і Sonic Youth. Це було для мене одкровенням. Особистості були різні і їх було багато. З БГ я познайомився в 1992 році, про що вже згадував, з Віктором Цоєм у 1990-му теж в Харкові, з "Алісою" в 1992-му. У свій час я вчився в Одеському університеті на морській геології, геолого -географический факультет — це одна з двох моїх освіт. На жаль, не доучився. Потім деякий час вчився в Москві в Літ інституті ім. Горького на курсі видатної поетеси Тетяни Бек. У той час я з багатьма яскравими особами перетинався, бував на квартирках, спілкувався.

Таємний ашрам, дослов'янська руниця та жінки, як богині

- Розкажіть про свій бізнес.

- Мої досягнення у сфері бізнесу на сьогодні — це десять реалізованих комерційних фірм різної спрямованості. Від торгових до івентних компаній. Нещодавно я зареєстрував нову івент-компанію, яка займатиметься фестивальною та корпоративною діяльністю, навчальними заходами. Фестивальна тематика мені зараз особливо близька. Я спеціально їжджу по фестивалях. Десь підглядаю, десь вчуся, десь беру участь як волонтер, десь як організатор. Хочеться робити щось по-справжньому своє, а не бути просто причетним частково.

- Як і коли Ви познайомилися з Ведичним знанням?

- Усе це завдяки батьку. Багато інформації я отримав від нього. За часів СРСР багато цікавих книг доходили до людей через самвидав. У мене вдома завжди були такі книги. Так я уперше зіткнувся з хатха-йогой, тантра-йогой. У мене досі є книга — самвидав, яка дісталася мені від батька. Це тантра-йога 70-х років, перекладена російською мовою. Вже в тридцятилітньому віці я опинився в Індії і став шукати Бога. Був в Гоа, в Ришикеши і інших туристичних і духовних центрах. Пізнав одкровення вже в Керале. У одному  напівтаємному ашрамі, який знаходиться в джунглях, далеко від цивілізації я отримав одкровення, а пізніше й ініціацію та духовне ім'я. Там проходив свої перші агніхотри та пуджи.

Мене називають Джаггером ще з 1991 року. У юності був трохи схожий на Міка Джаггера. Джа —  це радість, це один з ліків Бога, а Ггер — пан по-німецьки, тому, що в мені тече німецька кров. А ведичне духовне ім'я у мене Джай Гирі Сатья Вартхані, що в перекладі це означає "Той, що йде до перемоги істини у дії".

- Яким чином сьогодні, завдяки поширенню Ведичного знання за межі Сходу (Індія і регіон) може змінитися життя людей на пострадянському просторі, країнах Європи і Америки?

- На пострадянському просторі це природніше, все-таки це наш слов'янський світ. Може частину східної Європи і центральної Європи захопити. Річ у тому, що ведичні знання — це знання наших предків. І санскрит, здавалося б, мертва мова, але багато священних текстів написані на санскриті. Черпати істинні знання можна звідти. Але санскрит це й давньослов'янська, а точніше дослов'янська руниця. Назва слов'яни — це не самовизначення. Це нас так називали. Ми себе називали по-іншому. У книгах про це не завжди можна прочитати. Історія — це повія в науках, прошу вибачення, тому, що її пишуть переможці. Істини там на жаль, мало. Там просто інформація, яка вимагає аналізу, аналізу і ще раз аналізу.

А для нас веди звичайно важливі і близькі. У мене є друг Ракеш, він письменник і знає 7 мов, пише по англійські, на хінді, і трохи по російські та по українські. Він говорить, що в українській мові більше 80 % кореневих слів мають санскритське походження. У російській трохи менше — біля 60%. Але все одно це говорить про близькість культур, про розуміння того, що світ єдиний, єдиний в різноманітності, і в цьому великий вибір майбутнього.

- Жінки у Вашому світі, яку роль вони грають?

- По-перше, завдяки жінці — моїй матері я з'явився на цей світ. Це моє перше кохання досі. Бабуся, звичайно, навчила мене любові більшою мірою, ніж мати. Мати мене через любов проявила, але духовну і матеріальну любов я уперше пізнав від бабусі. Вона навчила мене до жінок відноситися, як до богинь. Чоловік —  це творець, а жінка  — його партнер. Йдеться про співтворчість. Для мене жінки це простір, це любов, це енергія. Чоловік —  це воля, шлях, знання. І цьому симбіозі існує гармонія. У мене була безліч жінок. Не можу говорити про кількість — це буде нетактовно. Дружина у мене була одна. Ми з нею прожили 16 років разом і виростили сина, якому зараз вже 26 років, — Володимир Ігоревич Задорський. Від нього народився мій онук Кирило Володимирович. Є у мене другий син Данило. Є дочка, якій зараз майже 2 роки.

Думаю, що у мене ще діти будуть. І жити я буду довго, якщо всевишній мені це дозволить. І любов це найголовніше, що є у нашому світі, і любов усіх об'єднає врешті-решт. Це те саме добро, яке все пересилить. А любов — це сенс нашого Буття. Треба Любити, Вірити і Бути результативними.

Підготував Олексій Гусак