Джерело газета «Столична Неділька» випуск №7/02 – 15 лютого 2021 року
Архітектор та голова Київського міського центру ГО «Українське товариство охорони пам'яток історії та культури» Анатолій Фролов наполягає, що основне питання, яке хвилює громадськість та вимагає невідкладного вирішення від держави, це питання забезпечення кожного громадянина житлом. Він заявив про те, що нам негайно треба звернути свою увагу на ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС, що діє в Україні. Лідери СРСР обіцяли, що кожна радянська сім'я до 2000 року отримає окрему квартиру. Немає вже СРСР, немає при владі тих хто обіцяв, нам кажуть що вмерла Українська РСР, але ми живемо саме за радянським законам, а влада про це мовить. Нам пропонують зайнятись мовою, вірою, тарифами, але не вимагати виконання обіцянок.
— Яка ситуація на сьогодні в Україні у житловій сфері, враховуючі досвід та наслідки приватизації житла та побудови нового комерційного житла?
— Я вважаю, що кожна українська родина повинна мати квартиру і це записано в Конституції, інша справа, що хтось матиме її у своїй власності, а хтось в оренді. В Нашій Конституції про це написано в статті 47, що кожен має право на житло, а держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду.
Злидні в яких живе більшість населення, це недолуга праця комуністів, що довели державу до руїни. Коли за часів Кравчука, а потім Кучми, олігархи почали привласнювати майно, території, надра, державні підприємства, хоча за Конституцією це належало українському народу, люди почали хвилюватися. Влада злякалась і щоб народ не вийшов на вулиці запропонували спочатку огороди і кравчучки, а потім після розвалу ЖК, їм кинули проблемну кістку, тобто дозволили, приватизувати житло, яке було соціальним і державним. У кожного з'явилась власність. Хтось отримав трикімнатну квартиру на двох мешканців, а інші однокімнатну в якій туляться семеро. Тобто, всі українці, що до житла, отримали нерівні умови. Власність була і раніше, це індивідуальні будинки та кооперативний рух, що будував за власні кошти. Головне влада забула сказати, що більше нікому, безкоштовно, нічого давати не буде і в нас залишились черги з людей, що мріють отримати безкоштовне власне житло.
— Яким чином будувалося та розподілялося житло за часів УРСР?
— Радянська держава збирала великі податки, і з цих коштів будувала житло. Цім займались місцеві органи влади. Місцеві депутати виділяли під забудову землю, замовляли проект і будували. Від держави отримували житло люди, що стояли в черзі. Також існувало й кооперативне житло. Будь якій завод міг звернутися до місцевої ради, замовити проект, зібрати людей та створити кооператив. Крім перших двох видів житла, існувало ще відомче житло. Його мали залізничники, прокуратура, армія та інші різноманітні організації, які будували його для своїх потреб. Окремим видом виступають тимчасове житло – гуртожитки, які по первах не підлягали приватизації. Будите здивовані, але Житловий Кодекс часів «розвитого соціалізму» діє і сьогодні. Наприклад прокурори, як і військові часто-густо з одного району чи області переводяться до іншої території, тому відомче жило їм вкрай необхідне. Тобто робітник прокуратури не має права цей об'єкт привласнити. На сьогодні прокуратура стала комерційною структурою. Вона звертається до Київради, яка виділяє їй землю, далі звертається до забудовників, і вони разом будують житло на продаж, а гроші до Генпрокурора доходять, чи він не в темі і долі? Близько 60 земельних ділянок під будівництво відомчого житла має прокуратура у Києві.
— А як щодо в'язниць, багато з яких сьогодні ліквідуються? Яка подальша доля цих об'єктів?
— Міністерством Юстиції має велику кількість в'язниць, які сьогодні з різних причин консервуються та ліквідують. Мінюст, за нашими законами, через Держмайно повинно передати їх територіальним громадам, безкоштовно. До речі це повинні робити і військові. Чому, бо члени цих громад багато років страждали від сусідства своїх будинків з в'язницею. Зараз територіальна громада повинна отримати цю землю разом з майном, відкоригувати генплан населеного пункту, передбачити що там має бути побудовано, наприклад театр, житло чи готель, а потім виставити на продаж. Міністр юстиції Денис Малюська заявляє, мовляв, що він буде торгувати цими об'єктами, тобто держмайном. Але ж це неправильно і незаконно. Люди на протязі десятків років жили біля тюрми, їхні квартири були набагато дешевшими, і умови проживання гіршими, і ці збитки повинні, згідно закону бути їм компенсовані. Головне те, що земля за генеральним планом має функціональне призначення і змінити призначення може тільки місцева рада. Мер Києва Віталій Кличко просить у Держмайна передати йому Гостинний Двір на Контрактовій площі під торгівельний центр, а за Генпланом там повинні розміщатись громадські будівлі, а не торгові.
— Які суттєві зміни зазнав житловий кодекс України за роки Незалежності?
— Житловий кодекс – це основний документ в цій сфері права. На сьогодні з нього фактично тільки викреслювались окремі пункти і тактично нічого не доповнювалось. Дозволили будувати комерційне жило за участі інвесторів Підзаконні акти описують, як саме працює ринок житла. Я вважаю, що зараз вкрай необхідно ставити питання про соціальне житло. Тому що більша частина населення це люди виховані ще радянською владою і нездатні почувати себе справжніми господарями. Вони навіть не дивляться за своєю домівкою, ще гірше коли громадяни перебудовують, чи добудовують свою квартиру. В нас понівечені фасади, а це велика проблема. Нам кажуть, що ми йдемо у Європу, але це зовсім не так, бо в Україні нема загальних та прозорих для всіх правил, що обов'язкові до виконання. Законодавство України має масу протиріч, а це створює корупцію. Президент закликав до ВЕЛИКОГО БУДІВНИЦТВА і чиновники почали з залучення іноземців для будівництва доріг. Єдина реформа, яка відбулась, це децентралізація, а може треба передати права управління Територіальним Громадам та ввести поняття соціальне житло?
— Чому комерційне житло, на відміну від соціального на сьогодні не здатне вирішити проблеми українців?
—Тому, що забудовник та інвестор це приватна особа, або структура основна задача якої отримати надприбуток. Наприклад при будівництві будинку закласти як умога менше матеріалів, бетону, металу, цегли я не кажу вже про фасади, що спотворюють місто. Бажання вкласти менше і отримати більше негативно впливає на якість споруд. Розробляються різноманітні схеми, як уникнути оподаткування або як забудовник може обдурити інвестора. Кінцева мета — декілька разів отримати вартість однієї й тієї ж самої квартири. Ці зловживання можливі, бо подібні питання не врегулювано законодавством. Житловий кодекс повинний всі ці питання вирішувати, а не створювати та поглиблювати…
— А у якому правовому статусі зараз знаходяться багаточисленні гуртожитки з їх мешканцями?
— Від радянського періоду в нас залишилася велика кількість гуртожитків. У підзаконних актах прописано, що всі підприємства, яким вони належали повинні передати гуртожитки місцевим органам влади. Після передачі гуртожитків місту люди, що там проживають там звертаються до місцевих органів влади та мають можливість приватизувати кімнату, чи квартиру для себе. В Україні на сьогодні кожне місто має своє відносини до гуртожитків. У Дніпрі цілий гуртожиток за копійки викупив суддя і тепер звідти викидають людей на вулицю. Сьогодні в кімнаті живе одинока мати з дітиною, а новий власник заселює якогось бандита та робить йому офіційно прописку. Він туди заселяється, ставить своє ліжко і починає знущатися над мешканцями. Стається конфлікт і людей викидають на вулицю. Суди їх як відомо не захищають, бо корумповані. В Києві один з гуртожитків більше трьох років живе без комунікацій. Заступник мера поклав око на майно, домовився з підприємством власником викинути людей,. Знести будівлю і збудувати висотку. Ті хто сьогодні живе в гуртожитках – кинуті владою і суспільством.
— Сьогодні активно навколо міст мільйонників забудовуються міста- супутники. Які є шляхи вирішення багаточисельних проблем, зокрема з забудовою та інфраструктурою?
— Так, це не проста проблема і пов'язана вона з реформою децентралізації, та створенням територіальних громад. Скажімо Васильків, Ірпінь, Буча. Вишгород, Бровари, Бориспіль – міста супутники Києва. Ми знаємо, що у Києві будуються велико поверхів хмарочоси на 25 поверхів і більше. Мінрегіон останніми нормами заклав, що в залежності від кількості людей, що проживають в місті розраховується поверховість. В місті супутнику закладається максимальна кількість поверхів, від 5 до 9, а тим часом, наприклад у Вишневе все забудували 25- поверховими, що є порушенням. Спілка архітекторів та конкретні забудовники подали позов до суду на міністерство, щоб вони прибрали цю норму. Але це неправильно, бо Київ місто-мільйонник в нього є інфраструктура, каналізація та багато різних речей, які дають можливість у ньому жити великій кількості мешканців. Міста супутники хочуть підключитися до інфраструктури столиці, але входити у склад Києва не бажають. Тому як ніколи актуально сьогодні питання про те що Київ повинен стати агломерацією, як, наприклад, Париж.
— І які для цього процесу є перешкоди?
—Зараз у нас є Київрада, а районних депутатів у місті нема, бо їх ліквідували. Якщо б вони були, то кожний район мав би свій бюджет і розподіляв би кошти. До Київради йшла б тільки частина за для функцій, які виконує загалом місто та виконання функцій столиці. На сьогодні всі гроші, що збираються у місті, залишаються у Київраді. Якщо б ми повернулися до районного поділу і з'явилися б районні депутати, до нас тоді могли б приєднуватись і сусідні населені пункти, той же Вишгород, Ірпінь, Вишневе та інші. У Києва була б можливість зростати. Містам – супутникам буде цікаво приєднатися до мільйонника, щоб зняти обмеження на будівництво 25 поверхових будинків. Ця проблематика присутня не тільки у Києві, а і у Дніпрі, і Харкові та Одесі. Зараз у всіх генпланах міст – мільйонників зазначено, що очисні споруди, сміттєспалювальні заводи, кладовища повинні бути за межами міста згідно діючими нормами. А за межами великих міст обласні адміністрації кажуть, що вони їм не потрібні, тому що спаплюжать місцеву екосистему.
— І повертаючись до питання про соціальне житло, що сьогодні треба робити, щоб таке житло з'явилось в Україні?
— В різних державах є свої умови отримання соціального житла, згідно з історичними умовами, досвідом та традиціями цих держав. Наприклад, в Данії якщо я не отримую у рік близько 60 тис евро, я маю право звернутися у муніципалітет, і він мені надає соціальне житло. Я буду сплачувати тільки комуналку, можу жити там хоч усе життя і мої діти можуть там проживати. . Метраж в залежності від кількості людей в родині визначає нормами місцева влада. В нас поки що нема закону, який би врегулював це питання, тому його негайно треба розробити та прийняти. Треба пояснити людям, що вони простоявши по 30-40 років стоять у черзі за квартирами, а у підсумку дармового житла так і не отримують. Поки громадські організації не піднімуть питання про соціальне житло в масштабі країни ніяких зрушень не буде. Тому всім нам треба діяти негайно! –
— Які перешкоди треба подолати на цьому шляху?
— Тільки одна перешкода КОРУПЦІЯ, але маю надію, що український народ зрозуміє в нас з'явився шанс самим збудувати державу, було б бажання.
.Підготував Олексій Гусак спеціально для «Столичної Недільки»
,
