Почну дещо здалеку: відомі майже всім перші слова конституції США «Ми, народ Сполучених Штатів...», виведені рукою Томаса Джеферсона, — це про кого? Враховуючи, що загальне виборче право з'явиться через більш ніж 100 років після написання цього документу?

Наступне питання: коли писалася Женевська конвенція, чи до всіх націй її планувалося застосовувати в рівній мірі? Як там численні колоніальні війни, чи вважалися місцеві сили взагалі нацією, армією, чи вважалися захоплені в полон військовополоненими? Навіть у ХХ ст. як там з Женевською конвенцією у Афганістані? У Чечні?

Причина дуже проста. Оцей весь статут ООН, оці всі принципи рівності всіх націй — це пропагандистська лапша. Ніхто на Заході не вважає, що умовні США і умовна Венесуела мають однакову суб'єктність. І, на жаль для нас, історично росія має значно більшу суб'єктність, ніж ми.

Це не є непохитним фактом, з 2014 року Україна зробила неймовірно багато для, вибачте мою французьку, об'єктивізації росії. Так, саме в тому значенні, в якому це слово використовують радикальні феміністки. Однак, початковий рахунок занадто не на нашу користь. І коли у 2022 Сили оборони України вибили росіян з Київщини, Харківщини, і звільнили Херсон, то це сприймалося — і досі сприймається — не як сила України, а як слабкість Росії. Так само, коли зараз максимально дружні до України західні блогери водять пальцями по мапі, показуючи повільний темп просування лінії фронту, вони кажуть те саме. Сама думка про те, що якась там Україна може у військовому плані бути на рівні провідних країн НАТО, не кажучи вже НАТО в цілому, для західного політичного дискурсу є не просто революційною, вона є певною мірою табуйованою.

Причина цьому — екзистенційний жах раптово прокинутися в реальності, в якій великі імперії — Британія, США, Китай, росія, Німеччина тощо — більше не є найпотужнішими і їх може перемогти регіональна країна типу України. Бо Україна сприймається ну десь як Ірак чи Косово — як здобич агресора. Дивлячись на мапу, вони асоціюють себе не з нами, а з росією.

Погодьтесь: вид лева, загризеного антилопою, не надто вкладається у звичні уявлення. І для того, щоби це пояснити, треба прийняти одну з двох теорій, однаково неприємних для супрематистів. Або лев був не лев, а значить тоді чого вони його так боялися. Або антилопа була не антилопа, а це ще гірше, бо тоді на місці лева може опинитися будь-хто з них.

Перемога Росії для них неприємна, бо несе загрозу великої панєвропейської війни. Перемога України для них катастрофічна, бо ламає фундамент їхніх геополітичних моделей.

Звідси і вся оця половинчата допомога, і оці обтічні формулювання і намагання якось спустити все на гальмах, уникнувши розв'язки.