Поїхали наші глава Офісу Президента та Міністр оборони до Вашингтона. Повезли погоджувати списки об'єктів, які ми хочемо атакувати американською зброєю. Обізнані люди кажуть,що таку ми від них отримали вимогу.

Добре хоч не вимагали, поки що, дані по координатах, звідки хочемо атакувати і точний час. А так би і ми всі прочитали про це в ранковому випуску «Вашингтон пост».

Ну, робити нічого. Повезли. А далі я уявив, як у присутності нашого військового начальства цей список розглядають.

– Так. Перший пункт. Аеродром «Оленья». Викреслюємо. — Чому? — Так олені там пасуться. Не можна бити по оленям. — Але ж вони звідти щодня ракетами пуляють. — Ні, не можна. Також і другий пункт викреслюємо. Військову базу «Ведмежа». Там ведмеді. Не можна. Зоозахисники проти. Тварини ні до чого! – Так тварини ракети й пускають. Тільки не ведмеді. — Ні, не можна.

- То що там далі? Нафтопереробка? Та ви що, здуріли? Бажаєте світові ціни на нафту підняти? – Так там бензин та солярку для армії женуть. – Ні, не можна!

– А це що? — Військова база. У полі. — Не можна у полі. Якщо поле, то там щось росте. Ви що, захотіли світової продовольчої кризи?

- А ось ця ціль майже у місті. Не можна. Ви ж бажаєте бути демократичною країною? — Та війна у нас. Не до демократії. — Даремно ви так. Про демократію треба завжди пам'ятати!

- Ну ось цей об'єкт, печеру в горах, можна атакувати. Тільки треба вам перевірити, щоб там не було гірських козлів. — Так там козли й ховаються. Тільки у військовій формі. — Ну, треба вам уточнити. Даємо півроку.

- А ця ціль у лісі. Ви хочете лісових пожеж? В атмосфері і так кисню не вистачає. Поки що відкладемо. У морі не можна, бо риба постраждає. В океані не можна, бо буває потім цунамі. Ну, що? Погано ви підготувалися. Тому нашими ракетами, як і раніше, бити не можна. Нікуди! Повертайтеся і підготуйтеся як слід.

Ось так приблизно все йде вже третій рік. Демократія на словах та дуля у справах. Ось побачимо, з чим наші посланці повернуться.