І раніше втікали, але рідше. І зараз біжать, але частіше. І тікатимуть, доки держава такі втечі жорстко не припиняє. Чому біжать? А коли хвіст підгоряє від своїх дій, часто протизаконних. І виникає загроза, що візьмуть жорстко за щось під хвостом.

Куди тікають? Найчастіше на Захід. У зону комфорту. Хто хотів у орду, давно туди втекли. Але на Заході без грошей робити нічого. То біжать із грошима? Питання звичайно цікаве.

Які шляхи втечі, зокрема для депутатів? А просто сів на потяг та поїхав. Або на машину. Це «лохи» сплачують великі суми за перетин кордону. Ось депутат Дмитрук втік через Молдову. Як? Та мені ще багато років тому донька розповідала, що із Затоки (курорту на Одещині) дорога до Києва йде невеликим проміжком через Молдову (Придністров'я). І навіть раніше там стояли прикордонні пункти. Які влада Кишинева не контролювала, а Тирасполю їх утримувати стало дорого. Усі зняли, а дорога залишилася. Ну і їдуть нею хто хоче і куди хоче. Ось можливо депутат цим і скористувався — зупинився та пішов. З території Молдови до Молдови.

Наші коли довідалися, запит на затримання, як завжди, надіслали лише за добу. А депутат доїхав від найближчого села до Кишинева, там сів у літак та відлетів до Європи. Наш головний тепер дав два тижні щоб це з'ясувати. Не треба з'ясовувати, так і є, як я описав.

А спитати я хочу про інше. А хто відповідає за тих громадян, котрі стали депутатами за списками партій? Особливо від «Слуги» чи під її прапором. Раніше олігархи комплектували списки партій, а під ці дії підігнали партійну виборчу систему. Народ почав голосувати за партії. А що там було всередині під гарними обгортками та милозвучними гаслами, знати народу було необов'язково. Не було секретом, що партії місцями у своїх списках активно торгували. Але яка ніяка дисципліна в питаннях голосувань все ж таки була. Треба сказати, що ця дисципліна завжди зміцнювалася доплатами готівкою «на життя». Все ж таки фракції відповідали за своїх депутатів. Могли позбавити не лише членства у фракції, а й депутатського мандату.

Але настали нові часи. Олігархам суттєво придушили апетити у питаннях формування законодавчої влади. Хоча система збереглася. Потрібно додати, що на мажоритарних округах можна було виграти не просто за гроші, а завжди лише за великі гроші. Та й прийшли ми до 19 року.

На ура переміг на виборах народний Президент. Але треба було ще вибрати під себе «свій» парламент. Як формувалися списки? З іншими старими партіями зрозуміло. Процедуру відпрацьовано. А як нова президентська партія? Тільки наївняк може думати, що ось хтось до когось прийшов і розповів, що хоче стати депутатом. І отримав у відповідь радісний відгук. Насправді ці списки хтось формував. Приводив своїх за ручку. Включав у списки. Звичайно, не виключено, що хтось міг пробитися до когось із близького кола. І злегка подарахамивши ручку, наблизився до заповітного посту.

Тепер запитання: а хто відповідає за їхні дії? То один попадається за корупційними статтями, то другий починає підігравати ворогові, то третій втікає. А хтось їх привів, включив до списку. А тепер ніхто з них за вихованців не відповідає? Мало того, у разі «критичних ситуацій» зі своїми підопічними, ще й втекти допоможе.

І так само сформовані усі гілки влади. Хтось навів «своїх», а за їхні дії ніхто з «поводирів» відповідальності не несе. Мало того, цю прогнилу систему формування влади в країні ніхто міняти не збирається. Радянські пам'ятники перемогли, а головна пам'ятка – Система, живе собі, та як кажуть, цвіте та пахне.

Без реформування політичної системи країни всі повоєнні реформи будуть марні. На жаль.