Втомився слухати безкінечні заяви влади про «неминучість» підвищення податків заради збалансування бюджету в умовах війни.

Але, можливо, проблема значно глибша, ніж чергове механічне збільшення фіскального тиску? Варто нарешті чесно поговорити про одну з головних пострадянських хвороб — кайдани напівсоціалістичної економіки, які досі сковують ноги ринку, що лише намагається стати повноцінним.

Нам роками повторювали: основа ринкової економіки — конкуренція. Це правда. Але чомусь постійно замовчували ключове: без платоспроможного попиту жоден ринок не працює. Який сенс у базарі, де покупці можуть лише ходити між рядами, дивитися на товари й іти геть із порожніми руками, бо в них просто немає грошей?

Саме в цьому і полягає наше зачароване коло.

Низькі зарплати означають мізерні податкові надходження. Підвищення податків у такій ситуації лише сильніше душить людей, які й без того виживають на межі — із зарплатами, недостатніми для нормального життя, та пенсіями, що дедалі більше нагадують вирок. Підняти доходи громадян складно, бо економіка слабка. А слабка вона, зокрема, через викривлену модель, успадковану ще з радянських часів, де реальна купівельна спроможність населення системно пригнічувалася.

Наведу простий приклад — звичайна кав'ярня у дворі, куди я майже щодня заходжу на чашку кави.

Її власник не читає макроекономічних лекцій, але чудово відчуває економічну реальність. Ціна чашки кави там зростає практично щомісяця. Причина банальна: електроенергія подорожчала з 4,90 грн за кВт на початку великої війни до понад 13 грн сьогодні. Разом із нею зросли оренда, логістика, витратні матеріали. Як наслідок — кава, яка ще недавно коштувала 30 гривень, сьогодні перевищує 60.

Тепер порівняймо з Європою. У центрі Парижа чи Мадрида кава за 4–4,5 євро — звична справа. У менших містах — 3–3,5 євро. У Лондоні — ще дорожче. І люди купують.

Чому? Бо там існує платоспроможний попит.

Для українця ж навіть мінімальная європейська ціна — це понад 150 гривень за чашку. Якщо завтра мій знайомий підніме ціну до такого рівня, відвідувачі просто зникнуть. Не тому, що кава погана. Не тому, що сервіс неякісний. А тому, що люди банально не можуть собі цього дозволити.

Ось вона — справжня економічна проблема країни. Не лише ціни. Не лише тарифи. А критична нестача грошей у населення.

Звідки взятися економічному розвитку, якщо значна частина громадян витрачає майже все лише на комуналку, їжу та базове виживання? Який бізнес масштабуватиметься, якщо його клієнт збіднів настільки, що відмовляється навіть від найпростіших побутових звичок?

Так, війна завдала нищівного удару. Так, агресор прагне не лише окупувати території, а й зламати економічну перспективу України.

Але на цьому тлі особливо цинічно виглядає спроба латати бюджетні діри переважно через нові податки для тих, хто і так ледве тримається на плаву.

Прогресивна шкала оподаткування? Серйозне оподаткування надприбутків? Реальні механізми податкової справедливості? Це питання чомусь постійно залишаються за дужками.

Причина очевидна: великі гроші мають великий вплив. Ті, хто заробляє найбільше, часто живуть далеко від наслідків власних фінансових рішень — у комфортних умовах, але з потужним лобі тут. І саме це лобі здатне блокувати системні зміни.

А пересічний громадянин? Він традиційно залишається найзручнішим джерелом наповнення бюджету. Бо з нього стягнути простіше. Він не має ані ресурсів, ані важелів впливу, щоб ефективно опиратися.

У результаті маємо знайому картину: платити більше змушують тих, хто заробляє найменше.

Це не стратегія розвитку. Це стратегія виснаження.

Податки — важливий інструмент держави. Але коли підвищення податків стає єдиною відповіддю на структурні економічні проблеми, це вже не реформа, а визнання управлінської безпорадності.

Держава має шукати не лише нові способи вилучення грошей у громадян, а й системні джерела зростання доходів: розширення економічної бази, детінізацію великих капіталів, справедливий перерозподіл податкового навантаження, стимулювання малого бізнесу та внутрішнього споживання.

Бо без платоспроможного громадянина не буде ні сильного бізнесу, ні стабільного бюджету, ні справжньої ринкової економіки.

І поки це не стане очевидним для тих, хто ухвалює рішення, країна ризикує й далі рухатися по колу — від підвищення тарифів до підвищення податків, від зростання цін до падіння рівня життя.