Часто дивлюся виступи по телебаченню пана Михайла Подоляка. Відверто відповідає на питання, розумно оцінює події. Багато в чому з ним згоден.

Хоча є й моменти. Як вчора. Декілька днів назад писав про мотоциклістів, які ревом своїх «коней» добивають нашу нервову систему, яку і так послабила війна.

Так от, у прямому ефірі пана Михайла запитали про тих же «гарчунів». Посміхнувся, та далі почав знов розповідати, що немає законних підстав це зупинити. Що це питання повинні депутати вирішити. Ну покласти в дальню шухлядку, виходить.

А в мене одразу до нього питання: якщо летить хлопець по проспекту зі швидкістю 100 км на годину, які ще потрібні законні підстави його зупинити? Якщо мотоцикл реве сильніш ніж літак на злеті? Ну так, мабуть депутатам треба дати кістку, щоб обсмоктали.

Але як громадянам прискорити вирішення цієї проблеми? Для того і є громадянське суспільство, щоб сформувати громадську думку. Щоб на неї звернули увагу можновладці.

Ми знаємо про існування громадських рад при міністерствах, хоча вони дуже швидко потім перетворюються на важіль впливу. Ми голосуємо в Дії, але часто не бачим потім наслідків цього голосування. Нажаль немає зав'язків цих громадських рад, або ініціаторів голосувань в Дії, з суспільством. Проголосували і …все.

Та коли мені не потрібні ані посади, ані гроші, то заборонити мені ініціювати обговорення якоїсь проблеми теж не можна. Тому ми з вами ці проблеми тут і обговорюємо.

Тому і пану Михайлу я порадив би конкретніше говорити про шляхи подолання внутрішніх проблем. Які частіше створюють деякі посадовці своїми діями. Або бездіяльністю. Без депутатів…