Як говорив один живий генератор афоризмів, з яким я був знайомий, — не було ніколи, і ось знову! Ми то з вами думали, що у всіх телефонних шахраїв, звісно, була «криша», але десь на рівні кіберполіції. Там для боротьби з цим явищем сьогодення існує цілий апарат. А ось і ні! «Криша» то покрутіша! І курувалося це ганебне явище аж із Генпрокуратури.

Мені довелося протягом двох місяців відбиватися від шахраїв, які намагалися зняти гроші з мого рахунку. І телефонували якісь генерали «з МВС і СБУ». Зателефонував на гарячу лінію СБУ. Заспокоїли, що це звичайна історія. Не звертати уваги. Ну, можу зателефонувати до кіберполіції. Там для колекції можуть записати дані «генералів». Не додзвонився.

А якби й додзвонився? Тоді — що? Хтось кинувся б ловити всіх цих шахраїв? А хто так відважно кинеться боротися з підшефними відомства Генпрокурора! Уже в кіберполіції цей невидимий зв'язок, звісно ж, бачили. Від того й розплодилася в Інтернеті така незліченна кількість різного роду шахраїв.

Ну гаразд, у відставку у нас через такі смішні приводи не подають. Пошумить народ — і все заспокоїться. Як свого часу виявили хабарництво в особливо великих розмірах у не особливо великому регіоні України. Зачохлили мадам, яка керувала обласною МСЕК. І начебто кінці у воду. Про хабарницю нічого не чути. Може, вже відпустили.

Але тоді з'ясувався ще один цікавий факт. Майже весь прокурорський корпус цієї області отримав горде звання «Інвалід капіталістичної праці». Ну і нічого. Так більшість інвалідів у штаті прокуратур і трудяться. Може, саме з їхнього числа в лавах підшефних Генпрокурора сформувався загін підтримки телефонних шахраїв? Цілком може бути. А решта, неінваліди, — це найчесніші люди.

І тут я згадав, скільки разів у Верховній Раді провалювалися спроби вилучити у прокурорів одну цікаву функцію — НАГЛЯД. Ну це як би стеження за дотриманням законності. А на ділі — можливість влізти в будь-яке питання життєдіяльності будь-якої структури та громадян. І розбивалися всі спроби обмежити нагляд, як хвильки від легкого бризу об бетонну набережну. На смерть стояли прокурори за свій нагляд за всім і вся. Це як відібрати хліб у голодного.

Добре було б, якби хоча б захистом, я вже не кажу — дотриманням законності, прокурори займалися. Але що у нас у країні із законністю, ми всі чудово знаємо. Щодня стикаємося саме з беззаконням.

А у прокурорів, як і у суддів, нескромні не лише зарплати, а й пенсії. Під загальні норми Пенсійного закону підвели всіх, включно з народними депутатами. А ось суддів і прокурорів — ні. Загрібають шестизначні суми. Хоч зарплати, хоч пенсії. Та ще й мають прокурорське та суддівське самоврядування. Спробуй торкнися!

Питання: що робити?

Я вважаю, що треба здійснити дві дії.

Перше. Повернутися до вилучення з арсеналу прокурорів цієї ласої функції — НАГЛЯДУ. Все одно громадянам жодної користі від її наявності в прокурорських руках немає.

І друге. Привести суддівсько-прокурорський легіон до загальних норм трудового та пенсійного законодавства. Кажучи прямою мовою, зрівняти зарплати й пенсії з рештою громадян. Згідно із Законом, до речі. Яким прокурори так завзято не хочуть наглядати.

Гроші треба обмежувати, бо війна. Та й узагалі грошей немає. А тим більше у воєнний час не можна комусь давати можливість безвідповідально шикувати.

Одразу нічого не вийде. Ну і що? Ще раз. Потім ще раз. З обох питань.

Навряд чи це було б нездійсненним. Була б на те політична воля вищого керівництва.

Чи є вона?