Виходячи з моїх попередніх публікацій, неважко зробити висновки, що вся передісторія політичних завихрень у Криму була лише ширмою для пограбування власності курортного регіону.

Колишня партійна та держноменклатура, яка влаштувалась там, діяла по всьому фронту. Плани складено ще у глибині радянських років. Згадаймо Блакитну Затоку. Власність, підрахована ще в 80-ті роки минулого століття в тих цінах, становила нерухомості на 50 млрд. $, стільки ж коштувала земля. Зараз це можна було б сміливо множити на п'ять.

Щоб відволікти увагу народу, йому намагалися виставити опудало в особі кримсько-татарського народу. А щоб зробити йому противагу, створювався так званий «російський рух». Це як у системі рекета має бути мінімально два бандитські угруповання. Щоби хтось «захищав» когось від однієї силою іншої. Або навпаки.

Так усе й тяглося, доки все не було розпродано до решти. Знав хтось про суть речей? Знав, але мовчав, вів процес, зрідка втручаючись, коли траплялося щось нештатне.

Багато розмов про те, як добре з кримчанами працювали ординці. Слава Богу, погано працювали. І це я міг би аргументовано пояснити охочим.

А згодом у нас був Майдан. І тоді в Орді пішли серйозніші ворушіння. Невже ті, кому належить, не відслідковували, як Константинов переводив бізнес під ординський дах? Невже ніхто в нашій країні не відстежував, як у середині грудня 2013 року майбутні «керівники» Криму літали в Сочі до «вождя»? Я думаю, що бачили, але нічого не робили.

Тому що були зайняті власними заробітками. І діяли пліч-о-пліч з колегами «з того боку». Тож і відсоток колаборантів у силовиків так зашкалював.

Мало того, після 2014 року у них виникли нові бізнеси та нові схеми. Так великі суми не треба було везти через новий кордон. Варто було звернутися до потрібних людей хоч у Ялті, хоч у Києві (хоч у Стамбулі), і лише за 1.5-2.5% від суми, вони готівкою за годину (банки, заздріть!) передавалась адресату у потрібній країні. Про такі «перекази» ніхто не знав? А якщо знав, то хто це все курирував? Якісь міфічні бізнесмени?

Та й у керівництва наших силовиків було (та й зараз є) багато власності у Криму. Начальство воно і є начальством, у всьому. А на цьому тлі ми маємо війну. Але війна не для тих, хто мовчки спостерігав за всіма цими діями. Не для тих хто переоформив усе на підставних осіб і мовчки чекає.

У середині 2010-х мер Ялти одного разу сказав мені, що 300 (!) депутатів Верховної Ради в місті мають власність. І саме боротьба за цю власність є рушійною силою всіх процесів, що відбувалися на її тлі. Чи то кримсько-татарський рух, чи то російський. Такою є суть пострадянського Криму. Варто врахувати це на майбутнє. А всі інші версії лише відволікають.