Маючи досвід усіх ступенів депутатської діяльності та шлях чиновника від самого низу до самого верху, сподіваюсь що можу досить компетентно оцінювати ті чи інші дії органів влади у країні.

Так, моє покоління виросло із загальної шаріковщини. Корінний африканець дуже рідко народжується білим. Але багато хто з нас змінився з приходом незалежності. А ще чимало людей живе старими поняттями.

Ось герой повісті «Собаче серце» професор Преображенський не додумався одразу вчити Шарікова французькій мові. А в чому справа? Це ж відповідає світовим поняттям. Так і нам усім стали втюхувати, як розбагатіємо від ваучерів. Як швидко зробимо чиновників та суди чесними, піднявши їм зарплати. До речі, на початку 90-х чиновники мали низьку зарплату, але була перспектива зростання. І ніхто не обурювався. Майже не було корупції, а якщо й була, то в мізерних обсягах як подяка.

Що ж пішло не так? Це не означає, що куховарка має вміти керувати державою. А лише те, що починати треба знизу. Революція має успіх, коли йде знизу. А якщо зверху, то завжди є небезпека, що її роблять люди з особистою зацікавленістю. Це не означає, що не можна починати згори. Головне, щоб знизу була підтримка, і в продовженні низи теж брали участь. І в отриманні результатів також брали участь.

А Шарікова не вчили французької. Йому одразу сказали як треба. Кому треба – не розтлумачили. А народу треба, щоб із ним розмовляли. Пояснювали події. Одних тільки лозунгів замало. Ось в Естонії одразу дали всім у власність і землю у селі, і реальну власність у містах. З перших днів. Сказали: це твоє. Розпоряджуйся. Це мені розповіли, коли я був у складі української делегації на їхніх парламентських виборах. Немає там олігархів, які на грабунку народу створили собі статки. Так само було у повоєнній Німеччині. Тому й рівень життя там відповідний.

І ось замість вивчення французької, нам дали систему представницької влади. Яка нібито відрізнялася від радянської. Але в ній чомусь опинилися суцільно старі знайомі обличчя. І ходять наші громадяни на вибори, які поступово перетворилися на напіврадянський фарс, оскільки навіть просто пристойну людину все важче знайти у списках переможців.

А що для того, щоб слухати народ? Почали відходити від цього. Впровадили пропорційну систему, коли нас змусили голосувати не за людей, а за якісь партії. Не стало закріплення депутатів за територією. Ну, а депутатам в такому випадку тим більше стало не потрібне спілкування з народом, особливо коли задають незручні питання. Коли хтось із вас спілкувався з депутатом у відкритій аудиторії? Я пам'ятаю, як в одному кримському селі дідок спитав мене, а що буде далі. Я відповів, що більше ніколи ніхто до цього села не приїде. На жаль, мав рацію. Це у період виборів усі депутати герої. Потім прагнення минає.

То чого я про все це? Потрібні депутати? Так, безперечно. У селі, у містечку нижче за обласний ранг. Вище не потрібні. Бо там вся діяльність зводиться до розподілу добра. Будь-якого, яке потрапить під руку.

Чи потрібний законодавчий орган? Так звичайно. Із законодавчою функцією. Розподіл ресурсів відкинути. І працювати там мають люди, які знають справу. Усі роки до лав законодавців потрапляли люди, які не мали досвіду. Лише два роки йшло на пізнання всіх особливостей роботи. Це для тих, хто хотів працювати. Половина з них роботи основного профілю не хотіла. Ну добре б спілкувалися з народом. Пояснювали б людям суть життя. Так не хотіли. А зараз до них і не підступитись. Як закрилися на карантин під час епідемії коронавірусу, так у подальшому в зв'язку з військовим станом взагалі закрили всі підступи до себе. Чому не спілкуються? Не хочуть, бо й не вміють. Слухати людей не вміють. Чи потрібен господареві слуга, який навіть не вміє його слухати? Як козі баян. Так і живемо.