Як казав сатирик, — та пробачать мені товариші-чоловіки, — але мова піде про жінок. Точніше — про гендерну рівність, про яку ми так багато говоримо, але до якої ніяк не можемо дійти.

Чому саме я раптом перейнявся цією проблемою? Щодня слухаю багатьох наших політологів — від таких корифеїв, як Володимир Фесенко, до молодших, зухвало-саркастичних, як Микола Давидюк, Максим Несвітайлов та багато інших. Із цікавістю стежу за думками й дискусіями у клубі Валерія Клочка. Але, панове, маю до всіх вас одне запитання: а коли ж серед вас з'явиться більше жінок?

Жінки дещо інакше сприймають світ. І ставлення до подій, що в ньому відбуваються, у них теж дещо інше. Не буду заглиблюватися в корені гендерних відмінностей. Але навіть просто почути жіночий погляд на те, що відбувається навколо, було б цікаво.

Та насправді важливіша не стільки присутність жінок-політологів на екранах наших телевізорів, скільки активніша участь жінок у політиці як самостійної та незалежної сили.

Як сьогодні, наприклад, формуються партійні списки на вибори? Кількість кандидатів, переважно чоловіків, потрібно трохи «розбавити» представницями жіночої статі. А навпаки не хочете? Втім, навіть якщо хтось набере кандидатів обох статей порівну, це саме по собі проблему рівноправ'я не вирішить.

По-перше, бажано, щоб більше жінок самі йшли в політику. По-друге — починали з перших сходинок і працювали на всіх рівнях. Можливо, тоді й лікування суспільства від його давніх хвороб відбувалося б значно продуктивніше.

Мені можуть закинути: мовляв, а ти сам тут до чого? Але ж бувають парадокси. Пісню Besame Mucho написала жінка, а виконують її переважно чоловіки. Адже ці два іспанські слова означають «багато поцілунків».

Тож від мене — Besame Mucho жінкам-політикам і політологиням. Переконаний, що такий процес дасть потрібні результати.