Головна мета будь якої партії має бути запуск роботи інститутів влади, контроль та налагодження якості цієї роботи через закони. Для прийняття законів потрібно мати більшість в Верховній раді. Для якісної роботи цієї більшості всі її учасники мають бути сильними, розумними та сформованими особистостями. Праця на місцях, участь в житті країни, допомога — інструменти досягнення більшості в Верховній раді. Жодна партія з «сильним» лідером та одіозними парой-тройкой учасників (ківа, рабінович, бойко і т.і.) не зробили в цій державі те, що я вказав за мету. Тому так і живемо. Бо одіозні хочуть визнання! А визнання для них це влада. Це їх ціль. Тому одразу після обрання вони перестають працювати. Бо ціль для таких досягнута вже. Тепер вони насолоджуються отриманим, вважаючи, що вони еліта, яка заслуговує на це. Плебеї ж їх обрали. Далі нема про що турбуватись.

Так сталось і з ЗЕ. Інститути працювати не почали і в ручному управлінні це не передбачається, а тому і не почнуть. Ні прокуратура, ні суди, ні правоохоронні органи не мають достатньої політичної волі на зміни. Ні міністерство охорони здоров'я, ні залізниці, ні транспорт в масштабах держави докорінно не змінюються саме через брак стратегічних програм змін та реформ. За лишившийся термін змін не передбачається. Як то кажуть президентський термін поділяється на 3 періоди: 1 — період ознайомлення з роботою, коли тебе ще ніхто не слухає, 2 — найбільш продуктивний період, коли тебе вже трошки слухають і 3 — коли вже ніхто тебе не слухає, бо очікують коли ти вже підеш. При чому так відбувається не тільки на посадах Президента. Так відбувається по всіх владних структурах.

Самолюбованіє на престолі. Це бісить. Але ще більше цього я б не хотів щоб було як з тим драконом, якого вбили і з'явився новий. А інститут президентства, схоже, саме таких і приваблює.

На прикладі Укрзалізниці, бо я близько знайомий саме з цією структурою, де старі чиновники які почали працювати, ще з часів створення УЗ, вони не мінялись, покажу як це відбувається. Тобто керівники департаментів, генеральні директори, міністри транспорту змінювались, а чиновники ні. Вони на стільки пристосувались до обставин, що вміло лавірують між будь якими викликами. Начальники пропливають повз них, а в середині структури нічого не міняється. Вони знають один одного, дітей хрестили, за столом сиділи, гроші ділили, ті що їм приносили, як «вдячність за допомогу в вирішенні питання». А начальники змінювались і далі змінювались. Для їхніх дітей вже місця забезпечені і вони підуть на «заслужений відпочинок», деякі з них отримали навіть державні нагороди і мають великі пенсії, а що ж вони зробили? Де для держави, для платників податків, їх дітей користь? Чи процвітає галузь? Чи в зоні відповідальності умовного чиновника все гаразд з інноваціями та співпрацею з українським бізнесом на паритетних умовах? Ні! І не буде!

Чи є такі, які не брали участь у розвалі галузі? Що не приклали руку для штучних перепон в роботі в межах своєї зони відповідальності задля того, щоб розмір «вдячності» примножити?

Ті що живуть скромно — можливо. Ті що не бідні — навряд.

Отже на пенсію підуть і будуть безтурботно доживати віку, передавати своїм онукам «майстерність», навчатимуть уму-разуму та готуватимуть достойну заміну своїм дітям, які наглядатимуть за тим, щоб їх батьки залишались «поважними» й надалі. Так і функціонує Система у всіх галузях, у всіх міністерствах, відомствах, де є державні гроші, де фінансові потоки не залежать від ефективного менеджменту, де кумовство та «дружба» вирішують призначення на пост.

Совецький анекдот з цього приводу:

Молодий вчений, прибігає до батька, професора, завідуючого кафедрою, заслуженого діяча науки і каже:

- Батьку я опублікував роботу, в якій вирішив ту проблему, над якою ти все життя бився, що так і не зміг її вирішити, а я от зміг, опублікував і мене дуже хвалили

- Дурко, ти синку, — відповідає науковий діяч.

-Бачиш машину, дім, дачу у мене, бачиш те саме у себе, твоєї сестри  -  це все завдяки цій проблемі, і тому, що вона досі не була вирішена! А ти на чому забезпечиш своїх дітей та онуків?

І найприкріше те, що про конкурси на посади вже зовсім не чутно ні де. Що розподілення посад знову спосіб впливати на результати в ручному режимі. Сьогодні хтось впливає в такий спосіб на добро, а завтра, якщо спосіб не зміниться, прийде той, хто це добро буде трактувати на свій лад. І після цього вже це місце ніколи не займе порядна людина. Бо воно поросло вже гниллю-цвіллю. Тому така практика шкідлива і той, хто її запроваджує — шкідник, дуже небезпечний шкідник. 

 Робота СБУ, Прокуратури, судів, САП. ДБР, НАБУ мала б запустити механізми контролю, налагодити «посадки» навесні. Але це виявилось звичайним пшиком від не дуже досвідченої, на цій справі принаймні, людини, яка вирішила, що реформи — це довго, покерую ручками замість Інституцій. І здувся, бо одна людина не взмозі, навіть, якщо дуже схоче контролювати роботу сучасної машини. Для цього в ній існують «мозок», механізми, приводи, та інші автомати, що полегшують завдання там, де вони перевірені та відпрацьовані.

Тому Володимире Олександровичу особисто я невдоволений вашим звітом, вашими успіхами і вашими планами на майбутню, останню, частину вашого строку Президентства. Я також невдоволений тим, що замість запуску роботи Законів ви переклали ручний режим управління на РНБО, бо той, хто буде після вас — взагалі може зробити цю структуру «ручною» і, тоді, з'явиться спокуса диктатури. А це нові кровопролиття, Майдани та повалення. Це новий відкат назад у кілька років. Саме цим ви небезпечні та шкідливі.