З дитячого:
- Діду, а ти був бандерівцем?
- Ні. Досить того, що твоя баба була. Але, якщо то тебе потішить, то Бандера був у нас в хаті.. Не в цій, а в тій, що я спалив...
Цю історію я знав. Наприкінці другої світової війни, діда і його друга Франькевича, євреї-енкаведисти хапнули на базарі в Милятині і, не давши навіть дати знати додому, відправили в «штурмовий отряд». Просто з місця відправили до Праги. Фішка в тому, що – пішки. Поки «штурмовий отряд» йшов, війна скінчилася і вони, так само пішки, повернулися назад. Дві тисячі кілометрів. Сто два дні.
Кажу:
- Діду, а що ви їли, де спали?
- По різному. Якесь містечко в Чехії. Площа перед вокзалом. Зупинка. Команда – час на туалєт і дальшє. Нас 500 чоловік, а туалет на вокзалі один. Можеш собі уявити на що була схожа та, перед тим чиста площа, після того як ми пішли «дальшє»...
Дідо повернувся і зустрів бабу на вулиці. Вона тут же побігла по якусь фляшку, а він пішов додому. Вдома приліг на ліжко, закурив і заснув.. Хата згоріла...
- Діду, то ти бандерівцем не був, а в «красной армії» був??? Ти, що був за комуністів?..
- Я був за себе. Я вмію вирішувати свої питання сам. Без партій і організацій. Тобі теж раджу цього навчитися.. Відносно «красной армії» – там можна було в любий момент ноги зробити, але пройтися пішки аж до Праги – навіщо себе лишати такого задоволення?.. Коли б я ще так зробив..
Від діда я, мабуть і перейняв оту тягу до піших прогулянок на скажений кілометраж. І, що вже точно перейняв, так це – не вестися на пропаганду і відстрілювати її на ходу, не зупиняючись. А хату дідо збудував нову. Сам..
Дідо з Франькевичем любили посидіти в дворі на лавці під виноградом. Під сигарету з коньяком. Франькевич був музикант, недавно знайшов його могилу – він пережив діда на двадцять років. На могилі вирізьблений кларнет. Поставив свічку – чувак був дуже світлий.
А ще я дуже любив, коли з Ріпнова приїздив бабин брат – Роман Гавришкевич. Той був справжній жулік і людина лісу. Його могилу я ще не знайшов – архіви зараз знищують, прям на промисловій основі, але знайду обов'язково. І коли ці троє починали свої спогади, мене від них було не відірвати. Це була моя найкраща школа. В ній я вивчив більше, ніж будь де. На ці посиденьки любили підтягнутися і сусіди. Сидимо – хвіртку відкриває сусідський дід Василь Цєля. Іде собі до нас такий з паличкою. Роман:
- Діду, покладіть палку коло хвіртки, бо я маю пістолет. Нашо вам проблеми?
Той кладе і підходить. Роман:
- Слухай, Василю – я чув, шо ти горілку келюшками не п'єш? То правда?
- А як п'ю?
- Кажуть люди, шо відразу великими квартами і, шо вона тебе не бере. Можеш випити одну за одною п'ять і будеш тверезий.
- Так і є?
Роман, до баби у відкриті двері:
- Настю, а принеси нам велике горнє.
Баба виходить з хати:
- До шпиталю сам його повезеш, чи теж Настю будеш просити?..
Потім до сусіда:
- Ти нашо палку там лишив? В мене тут ходити з палкою не заборонено, то не правлєніє колхоза.
- А во твій брат казав...
- А як скаже піти втопитися, то теж підеш?..
Я дуже це любив – літо, подвір'я і відкриті двері в хату.. Це було – таке просте сільське українське дитяче щастя..
Як дитина гранично допитлива, я від них не відходив ні на крок, зрозуміло:
- Діду, Бандера був в нас в хаті????
- Сидів на тій лавці, що й ти зараз. Вона на відміну від хати не згоріла..
- А віін був герой?
- Він був, скоріше, прапор. Символ. Там було як – польський міністр юстиції заборонив українську мову. Бандера прислав йому чувака на псевдо Ґонта, той записався до міністра на прийом і застрелив його у власному кабінеті. Поляки Бандеру закрили на довічне. Прийшли німці і його випустили, він проголосив Незалежну Україну – німці його посадили. Сидів, поки американці не звільнили. Поселився в Мюнхені, хрущов підіслав енкаведиста і той Бандеру знищив. Це все. Він був герой? Може й герой. Я вважаю, що герой, це той, хто прожив життя і ніхто не мав підстав про нього сказати, що він був гівнюк. Це нелегко, повір..
- Поляки нам не друзі?
- Он Франькевич поляк. Він нам друг?
- Пане Франькевич, ви поляк??..
- Ага, слухай свого діда, він тобі нарозказує.
- То поляки – то добре, чи зле?
- Є добрі люди, а є не добрі..
- А бандерівці?
- Аво йди завтра з Франеком корову пасти до лісу, то він тобі і розкаже, і криївки покаже, раз то тобі так цікаво..
- А чого не з Романом?
- Бо в нього корова, аж в Ріпнові..
Про Романа мені Франькевич розказував. Каже – ми з твоїм дідом і погуляти вміли, і село на вуха поставити. Але Роман – то було про інше. Всі знали, що він в лісі і ніхто не зумів йому нічого довести. Він приходив на чиєсь весілля, то ми переставали грати. Реально сам міг перебите ціле село. Ото прийде, гляне на всіх, потім нам каже – та ви грайте-грайте, я собі тут трохи коло вас потанцюю..
Франькевич сам був не промах. Те село розташоване так, що потрапити до нього можна було – зійшовши на трасі з попутки, потім треба перейти дорогою поперек лісу, а потім повз цвинтар і тоді вже буде видно власне саме село. Франькевич пас корову під лісом за цвинтарем. На день народження невістка подарувала йому радіоприймач на батарейках. Про такі в селі ще навіть не чули.
Каже:
Десь шоста ранку. Ще майже темно, дощ моросить, туман стелиться.. Корова попід рів траву щипає, а я радіо на шию під плащ повісив і музику слухаю. Плащ з брезенту – довгий до землі і з капюшоном. Стало мені той плащ шкода, то шоб не мок переходжу під цвинтар. Не гримить, то став собі під липою коло огорожі. Дивлюся з туману виходить якась баба – мабуть йде з попутки. Поглядає на мене, не впізнає – лице з-під капюшона не видно. Я включаю музику під плащем на весь голос – баба аж підскочила. Беру палку і як смичком починаю грати на невидимій скрипці, пританцьовуючи, як п'яний Мошко на забаві. Баба, як заверещить. Курва, як голова сільради, коли Холодний вночі під вікно прийшов. І з тим криком побігла в бік села. Мій пес пробував бігти за нею, але не наздогнав...
Чуваку було під сімдесят. Уявив той туман, цвинтар і «всадніка апокаліпсіса» – мене розірвало від щирого дитячого сміху..
- Круто. Замасковано супер – я б не знайшов. І проходив же ж тут не раз і не два..
- Пеньок той бачиш – там вихід запасний і кулемет стояв. Це, якщо б енкаведисти знайшли вхід, то збоку їх би й посікли.. Пеньок, під ялинкою, від входу в криївку був метрів за двадцять. Всередині вогко. Дійшли ходом аж під той пеньок. Дерево на стінах і стелі вже добре підгнило...
- Як вони тут жили? Така сирість...
- Жити схочеш, то що поробиш. Вони тримали ще одну криївку в підвалі каплички на цвинтарі – там було сухо. Але потім хтось здав, «ястребки» закидали підземелля гранатами і вхід обвалився. Але там є ще один вихід і я його знаю. Пішли – покажу..
Цвинтар розташований під самим лісом. Капличку ту збудував місцевий, ні разу не бідний чувак. У нього померло двоє маленьких дітей – на пам'ять про них він капличку і збудував. В підвалі було дві мармурових труни, які було видно в щілину між стіною і металевими дверима – до половини засипаними землею. Треба було підпалити газету і кинути в щілину. Поки газета горіла – було видно цементну підлогу і дві маленькі білі труни. Я побував там недавно. З каплички зробили церкву. Те місце, де був вхід в підземелля залите бетоном. Зараз розумію – той чувак був дійсно не бідний, коли міг собі дозволити збудувати цю капличку. Але я не бачив в селі хати, відповідної до таких статків. Але ж вона була. Куди зникла? При яких обставинах? Спитати нема в кого – Франькевич тепер вже й сам на тому цвинтарі. Єдине, що пам'ятаю – його слова: ту капличку, Малиновський збудував для своїх дітей...
- Пане, Франькевич, а чому на хрестах побиті фотографії?
- Та то також з тих часів. Хтось комусь межу підорав, той злість в собі носив. Потім вночі прийшли застрелили – ніби, як комуніста. Потім його родичі тим хрести сплюндрували. Помста – то не найкраще що може бути... По всякому бувало – війна, то зле....
- А комуністи – звідки вони взялися?
- Ти знаєш, спочатку на них дуже чекали і мали надію. Прийдуть наші брати з Великої України.. Брати прийшли і почали грабувати. Тоді й пішло – комуняку на гіляку..
- Дідо казав, що у нас на подвір'ї Бандера був..
- І не тільки він. Малий ти ще, щоб все знати. Пішли додому – там тобі баба вареників наліпила.. Завтра сходим на Корчунок, я тобі криївки Холода покажу..