Було пів шостої, папа «шостого» сидів за столом і не знав чим себе зайняти. Дрочити ще раз не міг, бо вже боліла ґеніталія. Йти на рєчьку Саксагань і палити там який кастьор теж тяги не було.

– О, може яке інтерв'ю кому дати – подумав папа і таки дав. І про себе, і про вову, і про кіностудію... Кореспондентка, пра, його трохи діставала, але то таке... Переписати сюди те інтерв'ю? Та ну нах. Хіба пару цитат:

«... потому, что вы даже не знаете, что такое интерполяция! А я знаю восемь способов интерполяции, я профессор, я программно их реализовал. А тут… Да ему это президентство до одного места, чтоб вы знали… Он в любой момент бросит эту фигню… Он же обеспеченный человек. Он может уехать в любую другую страну, но он остался, чтоб не воровать...»

«...Какие люди разочарованы? Биомасса эта? Конечно, если человек голодный, он во всем президента будет обвинять. Страну довели до бешенства...»

«...Он хотел сделать киностудию. У него была мечта – снимать кино. Вместо киностудии Довженко, Одесской киностудии. Он творческий человек, он уже стал режиссером. Поэтому, если сохранится фирма, он, если что, туда уйдет и будет заниматься киностудией...»

.................................

«Інтерполяція – це обчислення значення відсутнього пікселя позначеннях сусідніх із ним пікселів».

.................................

Я в таке не вірю, але раптом, все станеться так, як собі нафантазіровал вовін папа. Про всяк випадок напишу для них сценарій:

КІНОСЦЕНАРІЙ для кіностудії «ВОВА-ФІЛЬМ».

А попід горою – яром долиною йшла дружина легіону хабад-комсомольців..

- Слухай, чуєш, а той Юzік... він – не піксєль часом?..

- Піксєль, сука, грубий піксєль... А той другий поц — то взагалі лисий піксєль...

- Чекай, але якщо вираховувати значення піксєля котрого бракує, за значеннями сусідніх з ним піксєлів...

- Я про друге думаю — а якщо ще й Лєнка також піксєль?..

- Лєнка, то фігня, а от, якщо Юzік в будь-який момент покине ту всю фігню і поїде в любую другую страну...

- Шоб не воровать?...

- Ну, так...

- А тут нє воровать він не може?

-Виглядає, що ні...

А на горі шуфріч ліниво пиздив ківу. Пиздив кулаками в живіт, через раз пробуючи попасти нижче пояса. Ківа стиха ойкав, кряхтів та кивав головою. Згори додолу, рудою біомасою, розтікалися куми, свати та інші комісари. Вони теж кудись хотіли, хоча б в райраду – шоб нє воровать. Тому, розтікаючись, з цікавістю спостерігали за діалогом двох илітних діпутатів.

- Інтерполяція – стогнав ківа.

- Бікубічна – відповідав йому шуфріч, пробуючи наносити бокові удари...

Година потому.

На горі ківа пиздив шуфріча.

- Виграний ти піксєль – примовляв ківа, стараючись попасти в печінку. Шуфріч закрив ліве око, а праве викотив, пробуючи спопелити ківу силою інтелекту. Ківа не займався.

- Йобаний пажарнік – рикнув шуфріч і, послизнувшись на шматку слизької біомаси, впав на спину. Біомаса радісно закричала ура і шуфріч з'їхав на спині вниз – аж на греблю ставка очисних споруд.

На греблі, сидячи на сирій землі під березою, широко розтягував гармошку опереточний тєнор грішко. Він натхненно-драматичним голосом співав – моя країінаааа, рідна мааааатииии – не вкрадеш, не будеш мати...

На тім боці ставка в кукурудзі срав Юzік. Він виглядав понад ще невисокі стовбури кукурудзи і прокручував в голові варіанти, шо б то могло означати – любиє другіє страни...

А попід горою, розмитою колоною, йшла маршем дружина легіону хабад-комсомольців...

- Знов сі нині будем пиздити? Мене вже чєлюсть болит від тих трєніровок...

- Чуєш, а то правда же Юzік з Лєнков спит?

- Нє, йому не можна, доктура нє разрішают – в нього піксєль маленький. Він має Галку Погорєлову...

- А з Галкою разрішают?

- Так, бо вона нєчуствітєльна – то її можна. Чуєш, а може дійсно йдем в мєнти? Бо внатурє заїпло – вотетовот всьо...

- А може краще в любую другую страну?..

- І зробим там кіностудію?

- А сценарій де візьмем? То ж який неякий сценарій треба...

- Попросим когось нехай нам напише....

Написати ще їм сценарій? Запросто:

ҐЕНІТАЛІЯ...

2020. August.

Білоруський рабочій показав

російському тєлєпропагандісту

геніталію в прямому ефірі...

(з газети «урядовий кутюр'є»)

Приступ ґеморою відпустив. Відступив раптово – як рабочє-крестьянская красная армія мойші тухачєвского в боях «под Нєманом». Хто на них наступав? Армія крайова на рове́рах юзефа пілсудського.

Втішившись, цим дуже вагомим для себе фактом, лєанід макаровіч кравчух накинув на плечі синю курточку з символікою команди олімпійського резерву та, вихляючи дупою і почісуючи на ходу геніталію, пострибав на кухню. Там в нього було облаштовано домашній портал для виходу на «раша тудей ен еврідей тєлєвіжен».

Побачивши на екрані монітора цілого тобі патріарха від політікє, мало того – по-домашньому на кухні і в біло-синіх сліперсах, рузкуговорящая єврєйка із Монголії ольґа скабєєва – буквально протекла від щастя. Ні – він їй ні разу не нагадував тих дєсять рослих мулатов з душових фантазій. Ну, тих – шо поймалі єйо і раздєлі. Навіть того найменшого з них не нагадував. Але ж повключать вєлікодєржавниє понти в прямом іфірє з цілим тобі патріарх-прєзідєнтом... Це ж – як умчатса жіть в Лондон на розовом форд-мустанґє. І шоб сосєді в окно відєлі...

Тобто – відчувши обопільно-генітальний приплив крові, пропагандістка та резервіст-патріарх, зі старту, жваво пообсуділі, які геніталії кращі – 86ти річні, чи 42 річні. Але до спільного висновку не дійшли – бо, щоб не нарватися на «новічок» замість форд-мустанґа, скабеєва не ризикнула задіти тонкі струни внєшніх полових прізнаков, вже свого, «патріарха». Ну – бо той «новічок», то вам не пеніс каніна, а тому вона на декілька хвилин втратила ініціативу. Цим тут же скористався патріарх-резервіст і ці декілька хвилин, наполегливо натякав, що він якраз жєрєбєц оґоґо.

Ні, в монітор по-лошадіному не іржав, але два рази вжив фразу – «імпатєнт в сорок два роки...»

Моя думка? Запросто:

Які нах мулати бабі з задишкою і хворою печінкою? Їй і від одного стане зле. Навіть від того найменшого... Мустанг? А чому тоді вже нє «лада-маліна»? Бо нема дурних? Є. Ти навіть не уявляєш, як багато.. «Лада-маліна» їде повільніше? Так і набагато, але – щоб влупитися ап стєнку її швидкості буде достатньо. Головне здалеку розігнатися.

Про резерв-патріарха? Та, бля – якось то воно всьо нє па-чєловєчєскі – нє?.. Тре було підключити до ефіру вову – це ж про нього був тонкий намйок. Нехай би він теж прийняв участь в тому диспуті. Нехай би подискутував – чи таки вісімдесяти шести річні, чи можливо все таки сорока дво... Ну, та й взагалі – бо, а шо ви його за глаза обсуждаєте, як байстрюка? Ну і посполитим такий диспут був би набагато цікавіший. Ну – нє?..

В гуцулів є цікавий звичай, до речі... хоча, про нього десь там нижче..

Атероматозний склероз відступив перед старечим маразмом і вітольд павловіч мазе-фокінґ теж дуже захотів комусь припхати, що і він – ще і оґоґо, і жєрєбєц. Тому відклав вбік планшет і набрав лисого, як ґеніталія бабуїна, «дмітрія – проповєдніка за хорошій есисер». Набрав і запропонував, щоб той взяв в нього інтерв'ю. Дмітрій брати в вітольда павловіча на цей раз не захотів, а тому тонко з'їхав. Сказав, що ґенітальноє зараз безумовно дуже в тренді, але його слід подавати впереміжку з правдивим есеєм про трудящий люд бамбасу. І, як тільки такий есей буде готовий, то тоді відразу... І відразу в вітольда павловіча почався умствєнний мєнінгіт. Ним і товкло, і теліпало, але впхати щось ґенітальне в свій есей про трудовий бамбас ніяк не вдавалося. Виходило, або про трудовий люд, або про буфєтчіцу Дусю. Але так щоб – і про те, і про те, та ще й разом, то ніяк...

Вихід він звісно знайшов – витяг свою чьорную тєтрадку, знайшов там адресу і написав куданадо донос на дмітрія – щоби не був такий дуже мудрий... Ну і відразу на цілих вісім хвилин таки відчув себе огого жєрєбцом...

Брешу? Так. Ні фіга він не відчув. Спробував, але – возраст знаєтє лі... А от про чьорную тєтрадочку – то все правда.

А на березі Нємана, в кущах – відразу за болотом, в будиночку з милою назвою «Вілла „Чырвоны Кастрычнік“, аляксандер рігоровіч лукашєнко вже третю добу поспіль дивився ролик про останню годину муаммара каддафі. Муаммар каддафі вже 422й раз залазив в трубу під дорогою. Час від часу аляксандер звертався до своєї помічниці з однією і тою ж самою фразою:

ты ж глядзіш – яны ж звярюгі...

Потім перемотував на початок і дивився знову. Помічниця ліниво підтакувала, паралельно розмірковуючи – ну, дзе могл гэтай гермафрадыт схаваць скрынку з брулікамі..?

Дитяча мрія вови, а саме – стати всесвітньо відомим, таки здійснилася. Тепер він, вже всесвітньо відомий, основоположник ґенітального фортепіанізму...

Він теж сидів і, третій раз підряд, переглядав відосік про муаммара каддафі. Марлева пов'язка сповзла йому на бороду, але він, не звертаючи на неї уваги, метикував – цікаво, от як би ото відібрати в брата єрмака свій албанський паспорт...

До речі, в гуцулів є цікавий звичай. Якщо в селі помирає „мольфар“... Тут, правда, треба розрізняти, що „мольфар“ і характерник, це зовсім про різне. Мольфар від слова „мольфа“. „Мольфа“ – це лялька, котру „творять“ дев'ять місяців, щоб потім штрикати в неї голкою. Так от – коли вмирає „мольфар“ і в селі стаються якісь негаразди, то небайдужі йдуть вночі на цвинтар і викопують його з могили. Потім відрізають голову, вставляють її покійному межи ноги і закопують де попало. Землю розрівнюють – щоб ніхто не знайшов, бо воно не має права на могилу.

Останнім часом тіло вкладають в чорний целофановий пакет для сміття. Ну бо технології...

Дуже цікава традиція..

CHAPTER TEN

The Theatre of the Absurd:

ПРІЗЄДЄНТ — JW.

Грудень, 25. 2019