Лежу я такий собі, склав ручки на пузі і так добре мені – тихо, спокійно і затишно. Темно правда, і черваки повзали, но то їрунда – я їм обйяснив шо по сусідству жіночка лежить, на дваціть сім кил більша чим я – то вони і поповзли до неї. І стало лежати опше замічятєльно – ні сесії тобі онлайн, ні вумнічанія доморощених технологів.

Але ж нє… Рая не існує оказуєси!

Повадилиси раз в рік йкис дивні люди ходити обідати на свіжому повітрі. Шолі посадок коло трас мало? Огій.

Спочатку приходе йкис бородатий вуйко в жєнскому вбранні і льопає водов і чось за це гроші збирає. Шолі так і не рішили проблєму з пріснов водов там наверху?

Потім начинають черваків тривожити, розбираючи землю шоп клійонку притиснути. Шолі настіко прикольно закусювати чорноземом?

Поміж того грунту розкладають всілякі наїдки: мняса і салати, отбівнушечки і свіжі огірочки, мандарінчики і конхвєти. І це всьо в білих пластикових мисочках. Шолі мало іскуствєнних квіток навкруг, давайте більше пластіка!?

Ну і апофеозом стає звичайно виливання на могилку горівок і вина. Шолі мало того, шо я від циррозу печінки вмер?

Дето на третій годині такого пікніка хош-нехош і начинаєш сам підспівувати «таєт льод» тим шо зверху. Добре шо хоть грунт – поганий провідник звуку…О, кстаті, може б цю мисль тимво грибам підсказати, га?

Коли темніє тії дивні створіння нарешті свалюють, бо чьось бухать на цвинтарі їм вдень нормально, а в темноті вже забобонно серед хрестів. Шонібудь!
Живих тра боятиси, а не мертвих.

Сприйміт за поману цей текст і йдіт відмивати свої баночки від майонезних салатів.