Хропіння не залежить від статі, віку, статусу. Навід якшо ти буковинець чи галичанин – сірамно ти хропиш.

Хроплять усі.

Одного разу в кількох областях, в тому числі на острові Буковина, міжнаціональна група вчених під керівництвом професора Вовтушанського, провела цікавий ікспірімєнт. Пйять тисяч людей і жінок опитали чи хроплять вони. А після опитування спали з усіма жінками і шістьома чоловіками, шоп емпіричним путьом довести, шо хроплять всі. І дійшли бентежного висновку: 92% людей вдома хроплять, а ще 8% хроплять і на роботі.
Виходить, що хропіння – це важлива складова життя хомосапієнса. А сам екстракт хропіння схований в нашому центрі сили, дес в районі пупка. І це не метафора.

І найбільша проблема 21 століття – виявлення ознак, які вказують на хропуна.
Досвідчений хропун дивиси співрозмовнику прямо в очі, не моргає і не видає внутрішнє напруження такими всім відомими способами як торкання руками носа чи волосся.
Міжетнічна група вчених не зупиниласи на переспанні і «намалювала портрет» сучасного хропуна: зосереджений, скутий, не торкаєси мочки вуха і волосся, не тикає пальцем в ніс. 25% хропунів видають нові рухи і жести: широко розставлені руки, торкання області серця і паху одночасно, погойдування стиснутим кулаком.

З іншої точки зору, хропіння – це запорука ефективної роботи головного мозку в плані сприйняття нової інформації в той момент, коли снятьси еротичні сни, запевняють національні неврологи з університету Кішіньова. Ці дослідники вважають, що коли людина не хропить – в неї відбуваєси викид в кров великої кількості гормону стресу – адреналіну. І це порушує функціонування вегетативної нервової системи.

Однак всі вчені сходяси на думці, що всі хропуни найбільш зациклені на тому, щоб їх не розкусили. І їхній моск працює тільки над придумуванням нових методів сховатиси від викриття.

Людиська, бійтеси хропунів.
Хроплять усі…