Снігова завірюха в недільний ранок багатьом поламала плани і надію на спокійний вихідний. Мер міста з окраїни славної Шипинецкої землі поїхав на роботу, бо треба було проконтролювати як розчищаєси місто. Однак, відразу не зміг потрапити до свого кабінету, бо хлопці з відповідних структур написали смс, шо трохи затрималиси в снігу і не вспіли ще зранку поміняти касєти в кабінеті. Попросили погуляти годинку.

В прокуреній тісній каптьорці, нічна зміна міськшепу втомлено, на скору руку, снідала вчорашніми бутерами і надіяласи, шо сигони не принесе нійякого гівнодіпутата з камерами. Ні, не те, шоп боялиси любітелів селфі, а більше переживали за то, шоп не затримували їх вияснєніями де позатогорішня сіль. Бо знали, шо десь стоїть маленький єдінорожик і чекає на маршрутку, а сніг не зупинявси і єдінорожик не міг добратиси до Садків.

Лідер опозиції ліниво вбивав вдома час і прикидував, чим б він доручив занятиси собі, якби був на місці мера. Прийшов до висновку, шо самим розумним було б послати себе на вулиці відкидати сніг і того, для разнообразія, йму захотілоси подумати про шось іньчє, а нє лиш про крісло мера. Прийшлоси в тищу чотириста восімдесят восьмий раз розіграти шахову партію каспарова-карпова 1985 року. Прічьом цього разу, тоже для разнообразія, зіграв не коньом, а фішками для покеру.

І тільки маленька дівчинка старанно виводила на снігу дивні, поки що невідомі їй, слова, які чось дуже часто любив повторювати тато. Тата дуже довго не було, мама плакала і казала шо він в командіровці. З командіровки тато вернувси трохи не таким, як маленька дівчина його памнятала – без трьох пальців і шкультигаючим…

Сніг все йшов, повільно і впевнено засипаючи слова маленької дівчинки «пукін-хуйло». Сніг вкотре підтверджував – все минаєсе і це минеси…