Іван Арнольдович останні вісім років був тихим сумирним економістом. Мав два костюми – сірий і сірий в полоску. В полоску костюм він одягав тіко два рази в рік – в день народження великого ілліча і в день муміфікування свого вождя.

Звичайно йму було важко працювати головним спеціалістом відділу операційного маркетингу крупної інноваційної компанії в колективі молодих придурків, йких навіть в жовтенята не приймали. Але йго грів його сікрєт. Своя таємниця надавала йому сили і відбивала відразу ходити на роботу, адже він мусів відкладати з кожної зарплати на свою ощадкнижку, шоп здійснити свою мрію.

Іван Арнольдович був змушений вже років десіть бути скритим леніністом. Ні, направду, він не встидавси бути леніністом. Просто в сучасних реаліях вважав за честь дрочити на фотографію мумії великого ілліча вничку, для себе таксказать. Колис, май молодим, він дрочив привселюдно і гордо, а зараз осознав, шо честь свого куміра тра оберігати від чужого ока.

А мрія в Івана Арнольдовича була особлива! Ні, він не збиравси робити ліворуцію. І навід стрільнути з аврори не хтів. Мрія була призємльонна і реальна.

Іван Арнольдович мічтав купити собі костюм білки з лєднікового періоду і на новорічні свята вийти на центральний майдан країни і відпіздити всіх переодітих лєнінів, йкі замість фодиграфій спокійно торгували гашишем і феном.