site.ua
adam.skovorodka
Адам Сковородка
новачок

По цьоціній лінії йкас рідня жила в заморскому краю Канадії. Ну йєк рідня – шос дуже далеке і непонєтне, бо віїхали вони щи дуже давно, когди була тайво перша чи друга хвиля иміграції вначалі тего віку. Ну та живут себі тай живут – ніхто про них не згадував і навід не підозрював, шо дес хвамілія тусуєси.

В сиридині девйяностих тая хвамілія прознала, шо ненька стала незалежнов, а люди од цего хот і радісні, но живут пошті голодними і босими. Рішили вони про себе нагадати і віслати посилку, так сказать гуманітарну помощь оказати.

Ото в файну погожу днину сидьжу я на призьбі тай прислухаюси до свого організму, а точніше веду діалог з печінков, бо вона дивуєси і не може пойняти шо сталоси шо йкий день підряд вона в одпуску. А я до неї вповідаю шоп не нервуваласи і шо безсамогонний період врємєнно і скоро буде всьо добре.

Йяк чуйствував! Залітає на подвірйя захекана з красними глазами почьтарка і з бульками з рота начинає рикати шоп я бігом з цьоцьов йшов на почьту – посилку з цілої Канадії забирати. Але мусь з цьоцьов і йєйним пашпортом, бо по інчьому не віддадут.

Йой, шо за рух начивси в хаті! Цьоця з скрині вбираєси в фустку, йку до гробу відклала, сусіди, почувши крики, вже столи напередхаті майструют, а я поважно вігоню тачку з стайні би посилку в руках не нести.

Цілов дилигаційов на чолі з прідсідатєлєм району забрали ми тую посилку з почьти тий привезли до хати. Після тего як лабухи зіграли гімн України і йкус заморску музику, йка по їх мнєнію найбільчє похожа була на гімн Канадії, приступили ми до розпечатування і осмотра посилки. Шо вам сказати… відий хвамілія фист за нас спериживаласи – чьо тіки в тій посилці не було: і мняса запаковані, і сорочки з візерунками, і чуколяди метрові, і мило не дустове, і играшки чудні для пацанят, і йкіс бульки шоп надувати, але чось масні і в коробці по три, і навід міні-коверец для буди псячої. Но фист багато віслали. До самої ночі ми то роздивлялиси, приміряли, пробували і то щи лишилоси пару непонятних вєщєй.

На ранок цьоця постановила, шо тра хвамілію заморску тоже уважити і обратну посилку віслати. Тийєк грошей не було, би скуплятиси, рішили ми свойєго, домашнього наладувати. Повібирали пару барабуль файних, сала солев пересипали тий в банку закатали, сімейний портрєт на кавалку картона завклубом намалював, землі мєсної з перегноєм і черваками в пакєтік насипали, ритунди і салата українського по банці поклали, літру самогонки, йка в землі прикопана на чорний день була, ну і файний боярок з вишиванков не забули. Щи цьоця настаювала шоп когута нашого породистого на розплід їм відправити – ледве відговорили, шо не доживе в дорозі.

Склали то всьо в коробку від січкарні, файно замотали, тий повіз я то тачков на почьту відправляти. У почьтарки руки стряслиси, голова тіліпаєси, бо вона нікогда дальчє области нічьо не відправляла і не знає як тую посилку аж в Канадію оформити. Ну і тут сусід (йєк же ш ціла исторія без него), авторітєтно заявив, шо єслі пустити водов з берега Прута, то посилка через море попаде на йкес тєчєніє голфстрім і пряміком до берега канадийского допливе, а там вже мєсна почьтарка доставе по адресу.

Засмолив я тую коробку, лабухи опять зіграли заморський гімн, правда тепер чось іньчий, батюшка службу відправив на березі, тий пустили ми посилку з обратним прівєтом хвильками за водов.

А шляк би трафив тего сусіда з йєго совєтами – понині нійякої звісточки од заморської хвамілії німа: відий не доплила посилка і хвамілія обідиласи. Вод думаю тепер – мо візу зробити тий рушити на поїски «дєтєй заморської цьоці»…