До зустрічі в Нормандському форматі лишається менш ніж два тижні. При цьому інтрига лише наростає – які важелі та інструменти має Зеленський, щоб застосувати до Путіна, аби домогтись свого?

Спочатку слід зрозуміти, що саме буде вимагати від Путіна наш президент, якою є його мета на цю зустріч? Здається, що відповідь лежить на поверхні, бо в умовах агресії це мала б бути вимога вийти з України, забрати свою воєнщину, спецслужбістів, ставлеників. І в словах Зеленського під час публічних виступів подекуди такі пріоритети звучать. Але лише подекуди.

Загалом же він уникає різких висловлювань на адресу Путіна. Намагається не називати агресора агресором. Це означає, що питання руба від не ставитиме. Змінити кремлівську хитру позицію «нас там нєт» на «мы там есть» не вдасться і виходу Росії з Донбасу точно не станеться після 9 грудня. І українська владна команда це розуміє.

В такому разі переговорники від України вимушені будуть боротись за інше, теж важливе, але менш глобальне: обмін полоненими, припинення вогню на усій лінії розмежування, питання економічної й гуманітарної сфер тощо. Тут Путін може піти на поступки, що й буде подано в Україні як велике досягнення, перемога.

Зі свого боку господар Кремля точно вимагатиме виконання Україною своїх політичних зобов'язань відповідно до «мінську» і нещодавно підписаної «формули Штайнмайєра». Кремлю потрібно закон про особливий статус ОРДЛО, амністія, закон про вибори в ОРДЛО і усе це щоб узгодити з його ставлениками. Стало відомо, що до теми Донбасу буде додана тема газу. Це ще більше сплутає карти і хід перемовин.

Але повернімось до важелів і інструментів. Зусиллями попереднього українського президента світ покарав Росію за акт агресії. У швидкий термін була зцементована проукраїнська коаліція, а Росія отримала санкції, від яких потерпає досі. Санкції стали головним важелем впливу на Путіна.

Але за останні півроку ситуація карколомно змінилась. Санкції поки що існують, але нових ніхто вже не ініціює, а ставлення до Путіна у світі покращилось. Він вже не виродок, а тип з яким можна й слід говорити. Набір важелів і інструментів, які мала Україна з початку агресії втрачено.

То з чим їде Зеленський до Путіна? Припускаю, що ні з чим подібним. Себто плани А, Б, В і т.д. звісно є, але важелі будуть зовсім інші. Наш президент їде в Париж з впевненістю, що йому вдасться … зачарувати свого візаві і у такий спосіб переконати. Так так, не дивуйтесь – зачарувати.

Адже вдалось же йому зачарувати 73% виборців в Україні. Досі вдається утримувати високий особистий рейтинг, попри мерзенні скандали у владі. Очевидно, що Зеленський має те, що зветься харизмою.

Справжня харизма передбачає наявність у своєму носії чогось ірраціонального, тобто того, що не піддається поясненню. Того, що змушує просто брати на віру усі його слова. Оце і стане зброєю Зеленського у переговорах з Путіним.

А ще має спрацювати русофільство президента України. Хоча я б застосував інше слово – російськість. Адже він виходець з російськомовного середовища і російськомовної культури, ніколи не відзначався українським патріотизмом, українськістю. Наразі він це приховує, ба більше, демонструє західність, бо посада вимагає. А зачинившись з Путіним тет-а-тет Зеленський зможе вивільнити свою російськість на повну.

Якщо продовжувати в цьому контексті, то важливо було б нашому президенту ще й зіграти роль такого собі молодшого брата. Потрібно буде обережно засвідчити перед Путіним його старшинство. Це ну дуже люблять російські володарі у відносинах з українцями. А грати роль Зеленському – справа звична. Тут у нього талант.

До речі один з діячів ОПЗЖ якось на повному серйозі запропонував лідеру України поїхати у Кремль, напиячитись добряче з Путіним, а ранком, після опохмілля все владнати й підписати. Оце було б точно прийнятно для Росії. Але переконаний, що у Парижі до цього не дійде.

Вище вказані інструменти мають зробити свою справу – цинік Путін «відтане» і піде на поступки. І це дійсно може статись. Прикладом того є поведінка Кучма, який так само намагався грати з Путіним під час свого другого терміну. Харизми Кучмі може й бракувало, а ось російськості – хоч відбавляй. До речі з Кучмою командна діючого президента активно спілкується і радиться.

Ось такими методами можна досягати результатів конче необхідних для країни. Можна таке виправдати? В даній ситуації навряд. Бо дуже ризиковано й небезпечно. Бо втягнувшись у цю гру важко буде з неї вийти. Адже з того боку теж гравці навчені в школах КДБ-ФСБ. А що як вони зачарувавшись розчаруються? А що як розчаруються українці?