БЛУДНА ДОНЬКА ЄВРОПИ
Україна: від тоталітаризму до демократії
1 – ШЛЯХ МІГРАНТА
Останні роки небо України стало ворожим до людей, небо України несе руйнування і горе. Віряни під час молитви вже не піднімають руки до неба, бо там не бог, там – реактивний дрон, там – смерть, і ніякі маскувальні сітки не прикриють українців від пекельного неба. Дуже важко українцям під звуки сирен повітряних тривог, під вибухи дронів і ракет мріяти про краще майбутнє в Європейському Союзі. Але ми мріємо про повноцінне повернення в Європу, бо ми реалісти, ми європейці. І таких українців більшість.
Досить шлятися по імперіях!
Блудна донька Європи повертається додому!
Скільки ж українців хочуть в Європейський Союз? За соціологічними опитуваннями СОЦІС у травні, червні 2026 року, пише Європейська правда, якби найближчим часом проводили референдум щодо вступу України в ЄС, за вступ голосували б 69,2%, проти – 22,2%, 8,7% — не брали б участі.
Чому українці хочуть в Європейський Союз? Українці бажають європейської прописки тому, що нам до відновлення держави та й зараз, при Незалежній, жилося і живеться недобре. Не всім, звісно, а більшості. І при царях, і при королях, і при комуністах, і при олігархах українців не вважали за людей, називали малоросами, малополяками, селюками, чортами.
Ми прагнемо повернутися до Європи, аби нас визнали за повноцінну націю, яка має свою державу і яка має право на повагу. Членство в ЄС дає повагу, незалежно бідна ти держава, чи багата. Ще українцям набридо, уже в Незалежній державі, терпіти наругу над Правом і правами простих громадян від своєї ж влади, від грабунку бюджетних коштів тими, хто повинен їх примножувати ефективним керівництвом, і вони з надією чекають членства в ЄС. На членство в Європейській Унії українці дивляться, як на гаранта неповернення до стану занепаду нації, до стану Руїни. Раніш на своїй території ми були без власної землі, під своїм небом, ми були безхатьками. Ми втратили паспорт нації – державу Русь.
Але як ми опинилися у стані безпритульної нації?
Від Русі до України довгий державотворчий шях. Монгольська навала ослабила Русь-Україну до такої міри, що з того часу почало відбуватися поступове геополітичне відчуження української нації від європейської спільноти, а значить і від європейської ментальності. Як наслідок, ми вже не змогли стати повноцінною третьою стороною в такому політичному об'єднанні, як Річ Посполита. Після Переясловської угоди між Козацькою державою Богдана Хмельницького і царською Московією європейська відчуженість набула загрозливого характеру. Розділена Андрусівським договором, частина української землі перейшла під Польщу, що давало їй змогу тиснути на українців економічно і духовно. Теж саме робила Московія, якій дісталася інша частина України. Обидві наші сусідки примусово перетворювали українців не лише на політичних громадян своїх держав, а й на повноцінних членів своїх націй, таких собі манкуртів. Українці при такій політиці ставали не просто малополяками і малоросами, а повнокровними поляками, московитами-росіянами. Земляки-пристосуванці змінювали національність у паспорті, змінювали прізвище, позбувалися акценту, аби лиш не бути схожим на українця. Подібні асиміляційні кроки і в різні часи робили й інші сусіди, під якими опинялися менші частини роздробленої, уже бездержавної України.
На початку XX сторіччя невдоволені своїм соціальним і економічним станом тисячі українців ринулися за океан в США та Канаду у пошуках кращої долі. І вони таки знайшли її там. З деякими втратами і з гіркотою в серці, українці за океаном знайшли застосування своїм здібностям, а значить у них покращився добробут, з'явилася перспектива для дітей і онуків. Українці при нормальних умовах можуть робити чудеса і в економіці, і в науці, і в культурі. Біда вся в нашій доброті, наївності і довірливості, які допомагають пройдисвітам обманювати українців і ставати нашими господарями, або керманичами. Про це писав (мабуть) навіть земляк, російський політичний діяч, Лев Троцький: «Только безграничная доверчивость и уступчивость… каждий раз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою „самостійность“ и живут то под Литвой, то под Польщей, то под Австрией и Росией, составляя собой очень ценную часть этих держав».
Хвиля післявоєнних міграцій прийшлася вже на підготовлений грунт, як в Європі так і за океаном. Робітники, селяни, культурні діячі та політики-невдахи осіли за межами рідних земель. Але боротьба за українську державу тривала весь час і різними засобами. У 1991 році Україна стала Незалежною! Усі раділи, окрім сусідів. Швидко спала ейфорія і в самих українців. Не так сталося, як гадалося: багатства народу розкрадалися блискавично, заводи і фабрики пиляли на брухт, народ біднів. Як співала в ті час Сестричка Віка, вона ж Віка Врадій: «Я також вже маю державу, і вільно живу і щасливо, я тиждень працюю на каву, два тижні працюю на пиво…». Слова і музику цієї пісні написав Зеновій Филипчук, фіксую це прізвище, аби не забути талановиту людину. Розчарувавшись у вільній Україні, Врадій виїхала до США. І не вона одна. Чергова міграція.
2 — НЕЄВРОПЕЙСЬКА УКРАЇНА
Чим же невдоволені були у 90-тих такі громадяни України, як Віка Врадій і тисячі, якщо не мільйони інших? Та тим же, чим невадоволені й ми, сьогоднішні, у 2026 році. Корупція, самодурство влади, нехтування законами, цькування опозиційної меншості. Рейдерство, хабарництво контролюючих органів, неврегульованість економічних законів кошмарить малий і середній бізнес, а великий бізнес працює під прикриттям влади, бо ділиться прибутками. Корупція під час війни зашкалює своїми нахабством і цинізмом. Прості українці останню гривню відривають від себе, допомагаючи ЗСУ, а прокурори, судді, депутати, міністри та можновладці різних рівнів, тобто ті, хто уособлює українську державу, з цієї держави витягують важко зароблені гроші народного бюджету у свої бездонні мішки, банки, у криптовалюту, чи просто вивозять готівку автомобілями за кордон. При цьому владоохоронні органи не звертають увагу на порушення законів, а владна верхівка не спішить впроваджувати «європейські» закони, які б зменшили вище згадувані негативи для держави. Еліта України не бажає йти назустріч Євросоюзу, який вказує правовий шлях до добробуту, саботуючи взяті на себе зобов'язання перед ЄС, провести масштабні реформи.
Останні викриття НАБУ і САП корупціонерів може й трохи утихомирить апетити ненаситних владоможців, але репутації державі нанесено серйозної шкоди. Багато відвертого шкідництва завдано державі з боку владних і не владних осіб, пов'язаних з російськими секретними службами, а частина (менша!) наших спецслужб займається кришуванням, тобто зовсім не тим, чим повинні займатися найбоєздатніші українці зі зброєю.
Простий народ бідніє, але терпить від Майдану до Майдану, очікують, коли більш активні громадяни виведуть їх на вулиці і площі України. Останнє соціальне явище – картонникові Майдани, довели стійкість громадянського духу в країні, особливо серед молоді, а це важливий рівень європейського менталітету. Молодь завжди була рушієм прогресу. Ще у 2001 році я написав статтю під назвою «Молодь уже в Європі». Молодь за той час подорослішала, підросло нове покоління, а ми й досі топчимося в корупційному «совку».
А ми ще й досі не в Європі.
Змінити совкову ментальність України спроможні не лише нові покоління, це під силу і сучасникам. Неохідно просто усвідомимти європейську парадигму кожному громадянину нашої держави, хоча це й не так просто. Адже для цього в планах кожної громади, в свідомості кожного українця має сидіти генеральна установка на демократичні зміни. Установка на відповідальність за порядок у своєму селі, у своєму містечку, на своїй вулиці чи під'їзді. Установка на відповідальність за свою роботу повинна мати і Верховна Рада України, Кабінет міністрів, Офісі президента і сам президент. У бізнесових і мистецьких колах, в освіті і на виробництві, а значить у всій своїй країні лише конкретна відповідальність кожного дозволить вилізти з корупційного болота. Бо немає добробуту держави без чесного і прозорого державного управління, без відповідальності за державу, без турботи за державу, за кожного її громадянина.
Євросоюз нам в поміч, але він не панацея від усіх наших бід.
Ніякі союзи не допоможуть нам, якщо ми самі собі не допоможемо.
3 – ШЛЯХ КАНДИДАТА
То чого ж ми хочемо від членства в Європейському Союзі?
Ми вибираємо ЄС не лише за європейські економічні блага: Шенген, верховенство права, свобода слова, якісні товари, високі зарплати. У першу чергу, ми вибираємо європейську ментальність, яку втратили за тисячу років вимушеної ізоляції від Європи. Для українців членство в Європейській Унії, це не лише цивілізаційний вбір, а й вибір між життям і смертю. Якщо у XXI сторіччі не вдасться утвердити українську державність, тоді розбіжемося по всьому світу, як колись євреї. Як мінімум, розбіжемося «по русифікованих містах» України і знову будемо малоросами, малополяками, младотурками, чи ще кимось. Не всі громадяни, на жаль, усвідомлюють теперішню загрозливу екзистенцію української нації.
А якже гарно ми починали! Київська Русь, Святослав підкорює Візантію, сусідні землі, Володимир хрестить Русь-Україну, Ярослав Мудрий стає головним тестем Європи.
А потім прийшли варвари зі Сходу.
До речі, українцям досі ґрунтовно не пояснено навіть для вузького наукового кола, чому утворилася часова прогалина у декілька століть між Руссю і новітньою уже козацькою державою. Наприклад, куди зникли наші князівські роди? Куди зникла велич Русі? Невже під самий корінь була винищена князівська еліта? Князівська сила! Чи її може й не було, раз вона так швидко розтанула під пекучим геополітичним сонцем? Відповіді на ці питання важливі для усвідомлення нас, як нації.
Цивілізаційний вибір, це як вибір дружини, вибір професії, вибір друга.
Отже обираючи черговий союз, ми обираємо майбутню сутність українського буття, тобто наші цінності. Які ж цінності несе ЄС? Нам треба знати, ким ми будемо через п'ятдесят – сто років присутності в ЄС. Як кажуть: «З ким поведешся, того і наберешся». І тут треба означити спочатку, що у нас, українців є, а чого ми самі можемо у ЄС «набратися». Чи повинні ми ставати в чомусь середнім європейцем, чи залишитися українцем зі своїм поглядом на світ, але з європейським громадянством?
Питання не риторичне, а практичне, бо українці швидко всотують чуже, як нове, забуваючи при цьому своє. Так було і з першою євроінтеграцією України у десятому сторіччі, коли князь Володимир під проводом одруження з донкою Візантіського царя Василія, насадив християнських зерен впливовості на свій народ, які добре тут прижилися і дають багатий урожай правителям різних поколінь та ідеологій. Християнство змінило внутрішній устрій держави, змінило мову, культуру праукраїнського народу.
Чергове повернення додому, тобто в Європу, для українців теж несе зміни. Народ очікує, що після вступу в ЄС в Україні нарешті запанує верховенство права, прозорі правила ведення бізнесу, зникне кумівство, як умова призначення на державні посади, зникне корупція на митниці та у владоохоронних органах. Народ очікує, а влада запізнюється з рішеннями, дає задню, і закони, які потрібні для євроінтеграції не приймаються депутатами, бо вони применшують сваволю влади всередині країни, а то й розкривають їхню злочинну суть.
Остання затримка з фінансуванням України за програмою Ukraine Facility показала механізм відносин України з ЄС: ви реформи –ми вам гроші! Дуже простий і дієвий механізм примушування до порядку в державі. Але навіть при спустошеному війною бюджеті, влада не хоче йти на поступки вимогам ЄС, вимогам, які потрібні українцям для виживання. Верховна Рада пішла на канікули, залишивши не розлянутими близько сорока євроінтеграційних законів, які стосуються реформ ДБР, прокуратури, податків на посилки, реформа АРМА тощо. Останній лист єврокомісарки Марти Кос щодо фінансування України, чітко доводить непохитність ЄС щодо підтримки України, але й непохитність щодо реформ, які ми повинні впровадити не лише заради фінансування від ЄС, а й заради відкриття кластерів для кандидата в члени Європейської Унії.
Реформи потрібні нам, а не Євросоюзу!
Усі зраділи відкриттю першого і шостого переговорних кластерів, але більшість не усвідомлює, що для позитивного рішення щодо членства України в ЄС потрібно не стільки відкрити всі тематичні кластери, скільки закрити їх, тобто виконати всі умови. Будемо радіти, коли всі шість кластерів відкриються і благополучно закриються. На це підуть роки. Хоча дехто мріє вже про 2028 рік, як рік початку нової фінансової рамки бюджетування ЄС (MFF), аби безболісно ввійти в фінансові потоки для відновлення зруйнованої України. Але чи реальна ця дата, коли ні Верховна Рада, ні Кабінет міністрів «ні кують, ні мелють» європейські закони. Законопроект «про посилки» ледве прийняли у першому читанні, але ж він не головний. У першу чергу треба прийняти антикорупційні закони, наприклад, про конкурси прокурорів, Законопроект про реформування ДБР не вноситься в порядок денний засідань ВРУ місяцями. У серпні 2025 року його подали на рогляд комітету і до сих пір він не роглядався навіть комітетом. А ще ж реформа прокуратури, СБУ, про доброчесність суддів вже й згадувати не хочеться – Печерський суд столиці зразок фальшивої доброчесності суддів України. За що вони тоді отримують високі зарплати і пенсії? Питання не риторичне.
Українському бізнесу і так нелегко, а тут ще й пристосовуйся до євростандартів, до нових податків, до Штучного інтелекту, який вривається не лише в соціально-економічну сферу, а й особисту. Регулювання діяльності ШІ в Україні теж має бути з євроінтеграційним ухилом. ЄС уже напрацьовує пакет законів, аби ШІ не був новою загрозою цивілізації. Нові виклики вимагають негайного реагування влади, а не кешбеків, роздутих штатів держустанов, підвищення зарплат депутатам і владоохоронцям.
Народ усе бачить, все розуміє і майбутні вибори покажуть реальні рейтинги.
Незважаючи на війну, українцям треба чесно співпрацювати з Європейською Унією, не обманювати з реформами, бо щоб ми робили, якби не ЄС? Навіть напрямки допомоги від європейських партнерів різними каналами вражають: підтримка економіки, гуманітарна допомога та цивільний захист, екологічні стандарти, підтримка енергетичної безпеки, підтримка освіти та культури, регіональної журналістики, стійкості громадянського суспільства, підтримка військового обладнання, діяльність з притягнення росії до відповідальності за злочини проти України. Не забуваймо і швидий та щирий прихисток наших громадян, які в перші місяці російсько-української війни рятувалися в європейських країнах.
Для більш активної допомоги Україні у Києві Європейський Союз представлений Делегацією ЄС, головним дипломатичним органом на чолі з посолкою ЄС в Україні Катаріною Матерновою. Також в Україні діють: офіс Європейського парламенту, Консультаційна Місія ЄС (КМЄС/EUAM) на чолі з Корнелією Тейлор, Місія ЄС з прикордонної допомоги Україні та Молдові (EUBAM), Місія ЄС з надання військової допомоги Україні (EUMAM), представництво Європейського інвестиційного банку (ЄІБ/EIB)/ Крім того Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР/EBRD), хоч і не є структурою ЄС, плідно працює в Україні на ринку фінансових запозичень для інфраструктурних проектів. Європейський Союз невтомно працює над формуванням громадянського суспільства в Україні, створюючи мережі громадських та інформаційних осоредків в університетах, надаючи гранти українським громадським організаціям, регулярно впроваджує в регіонах освітню програму Erasmus+.
Посолка Європейського Союзу в Україні, пані Катаріна Матернова, на нещодавній (вересень 2026р.) зустрічі з регіональними журналістами в рамках програми «ЄС: просто про складне. 2.0.» підтвердила незмінну підтримку України, незважаючи на надумані труднощі адаптації українських законів до європейських. Україні залишилося не спекулювати такій дружній позиції Євросоюзу на всіх владних рівнях.
Якщо Європейська Унія розуміє важливість допомоги Україні, чому ж сама Україна не розуміє цієї важливості для самої себе? Таке враження що українцям пороблено мати ефективну і патріотичну владу. Але жити треба далі.
Україна невтомно наближається до мети – стати членом Європейського Союзу.
Для блудної доньки Європи це екзистенційний вибір, вибір цивілізаційний.
А цивілізаційний вибір, це як вибір дружини, вибір професії, вибір друга. І тут не завжди буває гладенько-простенько, можуть бути і зради, і нерозділене кохання, а то й смертельні жертви. Як оце зараз у нас, в Україні, на шляху до свободи. Ми проходимо період очищення свого духу, змінюємо світоглядні пріоритети, ми змінюємося, стаємо іншими, ми стаємо кращими.
Ми змінюємося! Ми стаємо іншими! Ми стаємо кращими!
ЩО З ЄВРОПОЮ?
Європа з погляду простого українця, з погляду селянина на поле з пташиного польоту: красиво, захоплююче і бур'янів не видно. Але якщо подивитися уважніше, нехай не під мікроскопом, а хоча б, критичним аналізом, то у Євросоюзу теж немало проблем. Особлива криза з'являється зі спадом економіки, напливом мігрантів, з піднесенням правих ідеологій, які за підсумками майбутніх виборів у Франції і Німеччині можуть зруйнувати Європейський Союз. Британія під впливом проросійських сил поспішила зі своїм Брекзітом, але мода євроскептицизму нікуди не поділася. Ісландія, наприклад, нещодавно на референдумі сказала своє «рішуче» NEI вступу до Єросоюзу. У кожній країні ЄС є сили, які бачать своє майбутнє поза Унією і ці сили є наслідком не лише економічних проблем, а й прихованого стратегічного впливу росії проти Європи, як такої.
Наразі розніжена Євроопа не в змозі робити те, що робимо ми – відстоємо свободу. При першій критичній ситуації більшість європейців повтікають за океан. Але тенденція, на жаль, ще сумніша: європейці просто здадуться росіянам і китайцям у полон, при цьому їхній добробут не постраждає, вони піднесуть агресору на блюдці лише свою свою свободу і гідність. Останні вибори в Німеччині до земельного парламенту у Саксонії-Ангальт та в Берліні яскравий тому приклад. Вони ладні повернути собі нацизм, аби лиш не вмирати за свою свободу. Навіть студенти і школярі зараз виходять (хтось же їх надоумив) на площі з гаслом: краще жити з путіним, ніж воювати.
І це лише початок. Європа у 2027-28 роках може змінитися радикально. При цьому треба зазначити, що прийдешні зміни в політичному ландшафі Європи не були несподіваними, їх скурпулльозно готували російські спецслужби. Ми були наївними, а ще наївнішими були європейці, які не бачили, як на війну в Сирії покладалася роль casua belli – привід для гібридної війни з Європою. У нашому контексті громадянська війна в Сирії була поштовхом нової дуже масштабної емігрантської навали з північної Африки в Європу. Хвиля нелегалів до Європи мала зіграти важливу роль у відродженні правих сил, а значить і антидемократичних сил, антиукраїнських сил.
За деяким виключенням (Італія, Норвегія) майже всі праві партії Європи випещені Кремлем. Це стратегія настільки серйозна, що диву дивуєшся, як міжнародні аналітики та їхні уряди не змогли прорахувати наслідки емігрантської навали на свої внутрішні проблеми. Росія по суті дала в руки правим партіям мігранську вудку, аби на парламентських, чи президентських виборах ті наловили собі голоси виборців і змінили політичний ладшафт Євросоюзу. Результат виборів у Саксонії-Ангальт і в Берліні, це маркер гібридної війни росії проти європейців. Звичайно, на ріст правого популізму впливає і економічна криза, яку неформально провокує Китай своїм дешевим виробництвом.
Китай – неабиякий виклик для виробників усіх галузей ЄС.
То все ж, які сенси несе Україні Європейський Союз у нинішньому вигляді? Що ми такого не знаємо, що такого цінного навчить нас ЄС? Гадаю багато чого нас навчить Європа і в першу чергу поваги до самих себе, поваги до своїх права, поваги до законів, навчить дисципліни сплати податків, можливо навчить і не красти у самих себе, тобто у своєї держави.
А чого навчимо Європу ми, українці? У нас теж є таке, що згодилося б західному континенту. Перш за все, мужності і відваги у відстоюванні європеських цінностей, які в Європі зараз сприймають, як належне, а ми за європейські цінності проливаємо кров. Україна не лише переймає європейські цінності, але й нагадує про них європейцям, відновлює їх і навіть формує нові європейські цінності.
Після Другої сітової війни європейські країни об'єднувалися аби мир запанував на континенті на віки.
Досить міжусобних воєн!
Нинішні політичні вітри знову загрозливо дмуть на Європу. Росія теж вибрала євроінтеграцію, але насильницьким шляхом. Вона кілометр за кілометром, окуповуючи українські міста і села, просувається не куди-небудь, а в бік Європи. Варварська євроінтеграція росії загрожує русифікацією Європи.
Пора вже і Євросоюзу готуватися до оброни від нових варварів зі Сходу.
Тамтешнім політикам, як і нашим, варто не забувати, що життя не статичне, а значить і політичні вподобання не заморожені, вони шарахаються то вліво, то вправо. «Тримати ніс по вітру» — ця установка дії повина бути у свіломості кожного політика, який хоче довгу політичну історію. Зміни політичних настроїв треба не лише відслідковувати, а й формувати, давати виборцям нову поживу, інакше її дасть ворог, як це робить росія.
Європейський Союз у небезпеці!
А ЩО З НАМИ?
Цивілізаційний вибір, це як вибір дружини, вибір професії, вибір друга. Україна між демократією Європи і деспотизмом Росії вибрала демократію, але совок у головах мільйонів громадян України не дає їм можливості вибрати гідних поводирів народу. Мода на популізм не спадає, а зростає. До того ж сучасні засоби поширення інформації збільшують можливість маніпуляції суспільної думки, а значить знижують можливість неупередженого і правильного вибору. Правильного вибору з точки зору розвитку в Україні проукраїнського демократичного устрою.
Свідоме громадянське суспільство хоче в ЄС, а влада в Україні не бажає туди йти, незважаючи на євроінтеграційну риторику в медія. Еліта лише декларує стремління до західної демократії, а в дійсності хоче жити в східній деспотії, безправ'ї і вседозволеності тих, хто при владі. Нинішня влада прикривається війною, аби не робити демократичних змін, ні в законодавстві, ні в судочинстві, ні в реорганізації СБУ, митниці, податковій, які є основним джерелом нелегальних доходів для владної верхівки і для обезкровлення держави.
На кожних бізнес-форумах представники влади запрошують іноземних інвесторів будувати заводи і фабрики, вкладати у вже існуючі проекти, але чомусь ніхто не йде. І причиною є не лише війна. В Україні за 35 років не сформована законодавча база захисту приватної власності, а якщо закони і є, то корумповані суди, нотаріуси дуже швидко перепишуть твоє підприємство чи квартиру на зацікавлену особу.
КУДИ МИ ЙДЕМО?
Ми і ЄС, мов різні світи. Ми наполегливо хочемо дотягнутися до світу добра і справедливості, бо ми ідеалізуємо Європу і ЄС зокрема. Українці мрійники! А Європа прагматична. Недарма Макс Вебер у своїй програмній праці «Протестантська етика і дух капіталізму» виводить економічну формулу Європи, як тотальне раціо: «Сучасний господарський побут Заходу – це раціоналізація на основі суворого розрахунку, спрямована на досягнення успіху…».
Якби в українців був такий же національно-раціональний ген, як у німців, французів, росіян, поляків, американців, то ніякі імперії не зазіхали б на її територію і духовність, Україна сама б захоплювала сусідні території, або хоча б повертала силою те, що у неї відібрали сусіди. Україна з сильним національним геном сама б стала імперією, як колись Русь. Тоді б точно українці не побиралися за шматок хліба по всьому світу в ролі остарбайерів, гастарбайтерів, чи біженців від війни. З сильним національним геном українці побудували б сильну демократичну республіку, чи гетьманську державу, яка б захищала своїх громадян від зовнішніх і внутрішніх ворогів. І тоді не били б українців-заробітчан в росії, чи в Польщі за розмову рідною мовою навіть між собою. Це взагалі як називається? Поляки б'ють тих, хто їх захищає? Це так називається європейська добропорядність? Чому мовчать надто демократичні інститути ЄС?
Ми хочемо йти в ЄС, де принижують і б'ють українців?
Ні, не хочемо!
То чому керівництво ЄС не реагує на антиукраїнські погроми в Польщі? Інакше як погромами і не назвеш системні побиття українців за українську мову, навіть за український акцент.
У який Євросоюз ми йдемо? Яким Євросоюз нам ввижається зараз? Це ідеал держави? Це ідеал спільноти, яка велика, але неповоротка в кризових ситуаціях? У Європейському Союзі треба змінювати алгоритм правління, інакше члени-учасниці ЄС розчаруються і відвернуться від такого об'єднання через його недієздатність.
Усе ж у Європейського Союзу є життєдайна переспектива, бо там живуть ункальні і різноманітні народи, у яких є багато спільного. Наприклад, в ЄС багато людей носять окуляри, це мабуть говорить, що там читають багато книжок. що європейська більшість здобуває освіту, особливо вищу, самотужки, без хабарів, як у нас. Ще там немає платних послуг в написанні дипломів, курсових, а докторські звання здобувають за важкі творчі досягнення, а не за посади, чи хабарі. А ще жителі Євросоюзу більше посміхаються, бо мабуть вважають себе щасливішими за нас, навіть до війни.
ЕКОНОМІЧНЕ ОБ'ЄДНАННЯ З ЄС
Якщо культурні і соціальні аспекти євроінтеграції не так явно вплинуть на життя українців, то економічна складова цього процесу дуже болюча і неоднозначна.
Перші європейські об'єднання були економічними: створення у 1951 році об'єднання Кпекту виробників вугілля та металу Франції, Німеччини та Італії з країнами Бенілюксу та створення у 1957 році Європейського економічного союзу (Римські договори). Процес об'єднання економік завершився у 1992-93 роках підписанням політичного Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу. Економічний інтерес вивів на соціально-політичний результат. Усе починається з економіки! Уже після 1993 року новим членам ЄС, доводиться пристосовуватися до загальних правил ведення бізнесу, запроваджених в ЄС. Компанії вносять зміни в свої бізнес-плани при входженні на європейський ринок і, пристосовуючи свої виробництва продукції до усталених стандартів ЄС. Болючою буде шалена конкуренція на ринках Європи і для українських виробників, як представників держави, яка ще не є членом євроспільноти, де старі гравці давно вже напрацювали контакти зі споживачами. Новий продукт з України ще повинен завоювати симпатії европейських споживачів, на що підуть роки.
Боротьба за споживача дуже серйозна. Хтозна, чи буде для українських виробників розподіл європейського пирога справедливим? Чи польські та фермери з інших країн будуть і надалі перекривати дороги українським товарам на ринки ЄС? Зі свого боку вони теж праві: їм треба кудись продавати свій вирощений урожай. Їм теж треба жити. Тобто ніхто легкого вжодження українського бізнесу в ЄС не очікує, хоча бізнес наш не спить і не чекає слушного часу, він уже сьогодні торує шляхи на європейський ринок не лише своїми товарами, а й закріплюється там новими заводами і фабриками. Досить назвати МХП, Нову пошту, Інтерпайп тощо.
ЩО ДАЄ НАМ ЄВРОСОЮЗ ЗАРАЗ?
Євросоюз фінансує і соціальні видатки, і оборонку, але не гроші головне. Підтримуючи громадський сектор чи окремі проекти, ЄС формує в українців нові правила гри, за якими можна піднятися на верхні щаблі цивілізаційного розвитку. Тобто, нам дають і рибу, і вудку, аби через деякий час ми самостійно ловили рибу. Євросоюз дає нам шанс полюбити свою Батьківщину не лише серцем, піснями, а й гаманцем, як казав колись Євген Чикаленко. Працювати ми вміємо, а от рахувати державні кошти не вміємо, бо ще не усвідомлюємо бюджет держави, як свій власний. Ми платимо податки, а проконтролювати їх не можемо, тому й переходимо в тіньову економіку, бо не віримо, що наші податки підуть на потреби держави, тобто усім нам, на різні програми і проекти, які б робили Україну сильною.
Але, як кажуть, усе починається з малого, у даному випадку з бюджету села чи містечка. Невеликі громади в регіонах усвідомили свою відповідальність за самих себе і починають пробуджувати в собі місцевий економічний патріотизм, використовуючи, в тому числі і фінасову допомогу Євросоюзу. Наприклад, на моїй рідній Полтавщині, громада Пирятина вдало освоїла більше мільйона євро, наданого на розвиток району Європейським Союзом.
Міський голова Пирятина, Андрій Сімонов: «Коли почалася війна, ми розуміли – кожна копійка з бюджету зараз потрібна ЗСУ, тому я, як міський голова, прийняв вольове рішення – жодної копійки з місцевого бюджету не давати на місцеві проекти. Натомість ми запропонували підприємцям, учасникам проектів з фінансуванням ЄС, самим приєднатися до фінансування своїх проектів разом з коштами Євросоюзу». Як результат, в районі запрацювали, або були реформовані: шістдесят сім мікротепличних господарств, три сімейні молочні ферми, п'ять неформальних центрів надання послуг з обробітку землі, одне мобільне сховище зерна, чотири цехи з переробки агропродукції, цех з виробництва паливних брикетів, один цех з виробництва м'ясо-ковбасних виробів, лінія з переробки сої в селі Повстин і це ще не весь перелік. Результат фінансування Євросоюзом пирятинських проектів перевершив очікування і став прикладом для інших громад України.
Як не важко проводити реформи зі зруйнованою економікою (розбомблені виробничі потужності, нестача кадрів через мобілізацію і втеча спеціалістів за кордон, витрати бізнесу на адаптацію до евростандартів з виробництва товарів та екології), на прикладі пирятинців бачимо, що можна досягати результатів і в такі страшні часи, як зараз. Аби піднятися з колін треба згуртуватися всім народом, згрупуватися в бойовий стан духу і тіла, відкинути дріб'язкові розбіжності і зосередитися на головному – на перемозі ворога.
ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ
Україна в любощах з Європою давненько, бо, як не як, а належить до континенту географічно. А після 24 серпня 1991 року, тобто з дня відновлення своєї Незалежності, а особливо в 2004, 2013-14 роках, а тим більше після нашестя північно-східних варварів 24 лютого 2022 року, Україна шукає зближення з європейською спільнотою, яка згуртувалася у 1992-93 роках в Європейський Союз. Україна наполегливо доводить свою відданість ЄС, ще не ставши членом цього державного утворення. Україна доводить, що вибір шляху в України не випадковий, він на віки, бо цей вибір запікся кров'ю не лише на українських прапорах, а й на стягах Європейського Союзу.
Україна, це спляча красуня, яку принц-президент-гетьман має розбудити. Сам український народ повинен нарешті остаточно виховати (саме виховати) в собі європейську ментальність у своїй поведінці на дорогах, у відношенні до екології, до законів, у милосерді до свого немічної сусідки, чи зустрічного ветерана-інваліда. Українці мають більше читати, вчитися і частіше посміхатися один до одного.
А поки й народ грає роль сплячої красуні, на швидке відродження України, на стабільну діяльність державних інституцій на користь громадян, не доводиться надіятися. Під шумок публічного єврокамінгауту деякі псевдо українці тишком-нишком збагачуються нечесним шляхом, поки строгі європейські закони не вступили в силу.
Поки Європейська Унія не наведе порядок в Україні.
Україна між демократією Європи і деспотизмом Росії вибрала демократію, але совок у головах мільйонів громадян не дає їм снаги вибрати гідних поводирів народу. Мода на популізм не спадає, а зростає. До того ж сучасні засоби поширення інформації збільшують можливість маніпуляції суспільною думкою, а значить і об'єктивністю, і правильністю вибору. Правильного з точки зору закріплення і розвитку в Україні проукраїнського демократичного устрою.
Вибір Україною європейського напрямку, це, як вибір дружини, яку знаєш з дитячих років, бо разом гралися в пісочниці, разом сиділи за партою в школі, а невдовзі вчилися й на одному факультеті в університеті, далі у них був спільний бізнес.
Потім прийшла у 2014 році російсько-українська війна…
Україна стікає кров'ю, а світ виказує мляву словесну стурбованість.
Після багатьох років важких випробувань, Україна і Європейський Союз усвідомили, що мають спільні демократичні цінності, оптимістичний погляд на життя, на свободу пересувань, на свободу висловлювань, на свободу преси, на свободу волевиявлення, на чисте довкілля. Зважаючи на сепаратну поведінку США, Євросоюз залишається єдиним другом українців, єдиним претендентом на шлюб з нашою мамою.
Строгий наречений, Євросоюз, повинен вимагати від несерйозної поведінки нареченої стабільності своїх почуттів. Адже Україна, як вередлива наречена, не завжди дотримується своїх обіцянок, даних ЄС при заручинах, і наречений ще думає-гадає, чи вступати в законний шлюб з таким несерйозною жінкою, чи ні. Але, як і всяка жінка, Україна не хоче різко рвати з Євросоюзом зв'язки, позирає на інших женихів: раптом десь за океаном з'явиться принц на Теслі. Та час молодості України спливає, війна збільшує кількість зморщок на її лиці, тому не треба спокушати долю, треба змиритися з правовою дисципліною в ЄС, бо одного ранку світ почує, як розчарований наречений втік від України пити молдавське вино.
Нареченій Україні і нареченому Євросоюзу треба взаємно дотримуватися даних раніше обіцянок, іти на поступки ради спільного життя, пробачати легковажні примхи, але не поступатися в головному: які б виклики не спіткали їх на спільному життєвому шляху, вони мають іти пліч опліч, підтримуючи один одного, бо лише тоді подружній шлях буде довгим і щасливим.
І лише смерть розлучить їх.
Війна об'єднала Україну. З часом війна об'єднає Україну з Європою, бо Європейський Союз без України, Молдови, Сербії… це неповноцінна сім'я братніх народів. А як же інакше жити з сусідами, як не по-братньому, по добросусідському, по-європейському.
Ми мріємо про повноцінне повернення в Європу, бо ми реалісти, ми європейці. І таких українців більшість.
Досить вештатися по імперіях! Свобода наша релігія!
Блудна донька Європи повертається додому!
Україна слухає «Оду радості»!
Олесь Пасічний, шеф-редактор онлайн-медія БІЗРЕЛІЗ
