74% компаній в Україні відчувають брак робочої сили. Це значно більше, ніж було торік. Восени 2023 року цей показник складав 55%. Дефіцит робочої сили в українських компаніях збільшився на 19 %. Про це свідчать опитування проведені бізнес-асоціаціями. Кадровий голод зростає паралельно з високим безробіттям. Через що на ринку праці утворився дисбаланс, як підвищити ефективність залучення трудових резервів до економічного життя та чому боротьба з ейджизмом має вестися на національному рівні, давайте розберемось у матеріалі.
Кадровий голод набирає обертів
Бізнес, який зумів пристосуватися до умов війни і нарощує обсяги виробництва, відкриває нові вакансії. Але заповнити їх стає важче. За даними Work.ua. останнім часом кількість активних шукачів роботи в Україні поступово скорочується. Конкуренція за робоче місце постійно зменшується. Якщо порівнювати з піком попиту на роботу, який був у перші місяці 2022 року, конкуренція за одне робоче місце у вересні 2023 року впала в понад вісім разів. Пошук компаніями вузькопрофільних спеціалістів може тривати тижні і навіть місяці.
Робочої сили в Україні не вистачало і до 2022 року. Після 24 лютого з країни виїхали 6,2 млн українців (за розрахунками ООН), а ще понад 1 млн громадян (точна цифра засекречена) пішли захищати країну. Тож економічна ситуація в країні стала ще більш критичною.
Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона співробітників на ринок праці. Це за оцінками Міністерства економіки, протягом наступних десяти років, А Міжнародна організація праці (МОП) прогнозує ще більший кадровий голод. За їх даними протягом наступних 10 років дефіцит на ринку праці України становитиме 8,6 млн людей.
Роботи не вистачає
Величезний кадровий голод, який відчувають компанії не означає, що економіка аж так розвивається і створює стільки нових робочих місць, що у нас не вистачає людей, щоб їх заповнити. Він більше показує нездатність ринку праці швидко адаптуватися до нових економічних реалій. Сьогодні офіційно працевлаштованими є лише 10,5 млн осіб.
Підприємці не поспішають надто розширюватись, ми спостерігаємо переважно лише відновлення виробництва. Адже кількість людей, які залишились жити в Україні зменшилась, відповідно зменшився і сукупний попит населення на товари і послуги.
Лише 26% компаній працюють на 100% або більше, тоді як 52% – лише на половину потужностей. Про це свідчить опитування Gradus. За даними Європейської бізнес-асоціації, більшість її компаній-членів (60%) у 2024 році не змінюватимуть кількість працівників або трохи їх скоротять.
Мінімально збільшувати кількість працівників будуть лише торгові підприємства, тоді як компанії, які працюють у промисловості та сфері послуг, хочуть скорочувати працівників.
Диспропорції на ринку праці
Серед нових вакансій переважають робітничі професії, логістика, продажі та закупівля. Однак дефіцит кадрів суттєво відрізняється залежно від регіону та сфери діяльності. Найбільше нових вакансій з'являється в західних областях. Наприклад, у Закарпатській їх кількість у вересні 2023 року була вдвічі більша, ніж у 2021 році. Натомість у прифронтових областях відновлення робочих місць іде мляво. У Донецькій області зафіксовано лише 19% вакансій від довоєнного показника, у Херсонській – 11%. Ринок праці досі не відновився у Києві та Київській області.
До того ж, в Україні змінилася структура економіки. Багато компаній, які до лютого 2022 року працевлаштовували десятки тисяч українців, зараз або не працюють, або перебувають на тимчасово окупованій території, або їх обʼєкти зруйновані. Це створило диспропорції на ринку праці: навички та спеціалізація людей не відповідають потребам компаній, що працюють.
Зворотною стороною медалі є те, що у деяких галузях навпаки спостерігається профіцит кадрів. Дуже висока конкуренція за робочі місця в секторі ІТ та гуманітарно-культурному.
Через такий дисбаланс зайнятість зростає повільно, а рівень безробіття залишається високим. І якщо ситуацію не виправляти, то після закінчення війни дефіцит кваліфікованих кадрів, які потрібні економіці для відновлення, може навіть становити загрозу національній безпеці.
Мігранти як рятівна цукерка
В довгостроковій перспективі Україні доведеться змагатися за трудові ресурси на глобальній арені. Про це говорять все більше експертів. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова прогнозує, що у 2033 році в Україні у межах кордонів 1991 року проживатимуть 30-35 млн людей. Але щоб населення зберігалося хоча б на рівні 30 млн – Україна щорічно треба залучати 300 тис. мігрантів.
Звичайно, коли в Україні стане безпечно і почнуть надходити інвестиції на підприємства, які пропонуватимуть високий рівень зарплат, трудові мігранти з інших країн самі почнуть приїздити. Але це питання довгострокової перспективи. Я ж більше прихильник того, що перш ніж робити ставку на працівників з інших країн, ми маємо максимально залучити наявні у нас ресурси. Це важливо не тільки, щоб задовільнити попит бізнесу на робочу силу, але і, щоб дати роботу саме нашим людям. Адже це буде додатковим стимулом для розвитку економіки. Маючи роботу люди зможуть більше купувати, а отже ринок споживання збільшуватиметься.
Недооцінені резерви
Наразі в країні 1,3-1,5 млн безробітних, які можуть стати до роботи, якщо з'являться відповідні вакансії. Таку оцінку зробили в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи (ІДСД НАНУ). Я ж думаю, що цифра значно вища.
У нас лише ВПО працездатного віку, які не мають роботи, 700 тис. Також ми маємо 1 млн осіб з інвалідністю, які мають фізичну змогу бути працевлаштованими і переконаний, що частина з них, цього точно хочуть.
Не забуваймо про біженців, які зараз за кордоном. Частина з них хочуть повернутися додому і нам треба стимулювати їх повернення. Саме відсутність змоги знайти високооплачувану роботу — одна з головних перепон для повернення біженців, після безпекового фактору.
А після демобілізації на ринок повернеться значна кількість колишніх військових. Трудовий резерв на перший час є, але нам треба створити умови для ефективного залучення цих людей в економічну діяльність.
Боротьба з ейджизмом як національна платформа
Дуже часто ми упускаємо ще один важливий аспект — пенсіонери. Станом на 1 липня у нас нараховується 10,2 млн пенсіонерів, з них продовжують працювати 2,7 млн осіб. Ця цифра значно нижча, ніж могла б бути. Насправді у нас є велика кількість літніх людей, які б охоче влаштовувались на роботу, якби їм надали таку змогу.
Численні дослідження показують, що уже навіть у віці 45+, не кажучи уже більше, українці стикаються зі складнощами при пошуку роботи. Раніше я детально розповідав, що нам конче потрібно запроваджувати боротьбу з ейджизмом або ж віковою дискримінацією.
Це, по перше, важливо для держави. Адже дуже скоро кількість отримувачів пенсій може перевищувати кількість працівників. І у Пенсійного фонду просто не буде ресурсу для виплати пенсій. А, по-друге, це потрібно самим пенсіонерам. Людина повинна мати змогу продовжувати працювати, якщо її здоров'я це дозволяє і вона цього хоче.
Потрібно змінювати світогляд і працівників, і роботодавців. Шукачі роботи мають розуміти, що вчитися потрібно в будь-якому віці. А бізнес не повинен цуратися старших людей і робити все можливе, щоб застосовувати їх досвід і вміння на користь.
Нам потрібно запроваджувати програми перекваліфікації. Готувати з тих ресурсів, які маємо, працівників на яких є найбільший попит. Скажімо, той же Київський метрополітен проводить навчання жінок на водіїв потягів, наземного міського транспорту. Але програми перекваліфікації жінок на традиційно «чоловічі» недостатньо. Потрібно швидко готувати саме ті кадри, які потрібні економіці тут і зараз. Тільки, коли ми повноцінно і раціонально використовуватимемо внутрішні ресурси, тоді зможемо досягти економічного процвітання і високого рівня життя в країні.
