Черговий скандал у «Голосі». Ну хто б міг подумати? Начебто нічого не віщувало біди: ані вихід Вакарчука, ані зміна лідера, ані перемовини Рудик із китайцями, ані пан Пінчук за спонсора, ані 57% депутатів «Голосу», які зовсім безкоштовно голосують за усі закони «Слуги Народу» з 2019 року. Якщо це «патріотична опозиція», то Ківа таки академік.

Так, українська політика була і залишається дуже персонифікованою — хоч куди плюнь, попадеш тільки у чиїсь власні амбіції. А вони не потрібні, потрібна ідеологія. Саме вона дає розуміння, якими можуть бути спільні інтереси та питання для перемовин.

Проблема, на мій погляд, полягає у тому, що ми не маємо політиків як таких, бо спражній політик — це публічний переговорник. Більше успішно домовляєшся публічно — більше маєш, як від партнерів, так і від виборців. Натомість маємо суцільних популістів, які обіцяють золоті гори, але при цьому начебто ні з ким ні про що не будуть домовлятися. На мою думку, правий популіст дещо кращий від лівого популіста, бо з історичних причин надто багато маємо ліваків. Але ще краще було б мати більше правих лібералів, бо популісти таки шкідливі, навіть якщо вони не ліві.

І звісно, перемовини йдуть, без них ніяк, бо ради усіх рівнів якось працюють. СН вже зовсім не такий моноліт, як була навіть рік тому (а у місцевих радах ще складніше). Але проблема із популістами у тому, що усі ці перемовини відбуваються таємно — або на наступних виборах їхній виборець від них відвернеться. А таємна політика часто-густо дуже схожа на зраду або відверто нею є.

Щодо самого «Голосу» — може просто варто дивитися, хто є спонсором проекту і відповідно не чекати від нього багато? На них, звісно, були сподівання, бо у Раді 9-го скликання, крім ЄС, взагалі-то нема на кого було більше сподіватися. Але якось непомітно-непомітно усе почало змінюватися. Железняк з «Голосу» почав з'являтися на ефірах 1+1, а згодом і уся партія стала головним, найбільшим союзником «Слуги Народу» — 57% її депутатів підтримують усі законопроекти СН ще з 2019 року. Коли ти підтримуєш владу замість того, щоб боротися з нею, це не називається «патріотична опозиція», чи не так?

Зараз здається, що Пінчук вже потроху згортає фінансування. На усіх не вистачає, і боротьба точиться вже за його рештки. Віктор Михайлович зрозумів, що Рудик — суто технічна персона, вона не має харизми, яка необхідна лідеру партії. А решту голосистих нардепів ніхто навіть не помічає, і заяви на туалетному папері цьому аж ніяк не допоможуть. Підтримку Пінчука може отримати хіба що Притула — чекаємо від нього якихось заяв. Але після перемовин Рудик із китайцями, про що вона зараз воліє забути, про «Голос» як такий начебто остаточно усе зрозуміло. Вікторе Михайловичу, з тих депутатів ще можна мати якийсь зиск, але треба вже потроху фіксувати збитки. Цей проект і ці люди вже мають надто високий антирейтинг — настав час для нових проектів.

Велика надія на майбутнє є у тому, що багато з молодих, підростаючих партійних проектів мають ідеологію, і це — права ідеологія. Я навіть із подивом спостерігаю, як молодь з Батьківщини відверто дивиться вправо, бо вічне «зубожіння» їм, вочевидь, остогидло.

Маємо трохи часу до наступних виборів, щоб переконати широкий український загал у тому, що як «прості рішення», як дружба із Росією та Китаєм, так і «зубожіння» — це вже старезне гівно мамонта. Свіжа праволіберальна ідеологія рулить. Патріоти та націоналісти мають допомогти, бо вона таки права, а ліберали можуть приєднатися, бо вона таки ліберальна.

Поборемо!