25 квітня 2019 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні Закон України №5029-VI «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Закон набирає чинності через два місяці після опублікування. Перехідний період – 2 роки.
Закон запроваджує масове використання української мови в публічному просторі, зокрема, у транспорті, в закладах харчування, при маркуванні товарів і послуг, в медичній, освітній і мистецькій сферах, а також у засобах масової інформації.
Закон не розповсюджується лише на сферу приватного спілкування.
Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (ч.3 ст.258 КПК України).
Закон чітко встановлює, що громадяни України зобов'язані володіти українською мовою як мовою свого громадянства та використовувати її у сферах публічного спілкування, тобто будь-де за межами приватності.
Нагадаю, що такого обов'язку Конституція України не містить. Більше того, згідно з ч.3 ст.10 в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
14 грудня 1999 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі №1-6/99, яким констатував, що використання української мови як державної є обов'язковим у державному і комунальному секторах, в інших публічних сферах згідно із Законом.
Так от в Окремій думці судді Мироненка О.М., в якій він вщент розкритикував порядок ухвалення цього Рішення Судом, міститься слушне зауваження про те, що «…держава аж ніяк не зобов'язує, а лише забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови, тобто надає чи створює необхідні матеріальні умови, засоби, охороняє від посягань на українську мову з боку будь-кого, виявляє про неї постійну турботу, здійснює найвище піклування, догляд, опікування, кураторство, дбайливість, старанність тощо. Тільки так можна тлумачити термін „забезпечує“. І будь-який закон чи рішення Конституційного Суду України щодо обов'язковості, примусового нав'язування громадянському суспільству якоїсь однієї мови не відповідатиме Конституції України».
Як би там не було, перспектива конституційного подання маячить червоним прапором, а політична ситуація найближчого майбутнього розставить крапки над «і» у цьому спірному мовному питанні. В.Зеленський, який хоча й українізував свою сторінку у Фуйсбуці, тим не менш, зазначив, що ретельно вивчатиме Закон після інавгурації.
Окремо відзначу, що Венеціанська комісія Ради Європи ще не надала своєї оцінки Закону, а вивчення документу розпочнеться лише після того, як він буде оприлюднений в остаточній редакції.
Повернемось до блогерів. Чи будуть зобов'язані люди, які мають власні сторінки у соцмережах, тотально переходити на українську? Відповідь неоднозначна.
Хоча Законом усі громадяни зобов'язані володіти державної мовою, тим не менш, порядок використання мови в мережі Інтернет приватними особами, які НЕ здійснюють господарську діяльність, не висвітлений.
Тобто, якщо я публікую дописи на власній сторінці, скажімо, у Фейсбуці, про те, як провела літо, або висловлюю своє ставлення до мовної політики теперішньої влади, я маю право використовувати будь-яку мову, і нібито санкцій за це немає.
З іншого боку, філософія закону така, що притягти до відповідальності за зневагу до української мови можна фактично будь-кого. І на користь цього аргументу слугують запропоновані зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.7 Прикінцевих і перехідних положень):
«Інші, ніж визначені частинами першою – третьою цієї статті, порушення Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“ щодо порядку застосування державної мови –
тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Правники знають, що оці «інші порушення» — це фактично будь-які дії, які суб'єктивно можна розтлумачити як порушення.
Звертаю увагу, що за приписами ч.7 ст.1 Закону публічне приниження чи зневажання української мови тягне за собою юридичні наслідки, встановлені законом за публічну наругу над державними символами України, і є підставою для притягнення до юридичної відповідальності, встановленої законом.
Тобто, якщо держава розпочне масове переслідування усіх та кожного за НЕвикористання української мови в публічному просторі, в тому числі в мережі Інтернет, можемо очікувати незчисленні протоколи Уповноваженого із захисту державної мови (і такий запроваджується). Інше питання, що в Україні працює професійна правнича допомога, яка в даному разі буде дуже доречна.
Таким чином, блогери – не суб'єкти господарювання можуть подовжувати публікувати свої пости російської мовою, оскільки прямої заборони на це немає. Використання мови в даному разі є питанням сугубо суб'єктивним і залежить виключно від мовної позиції самого автора.
Я особисто відмічаю, скільки моїх «френдів», підтримавши філософію Закону, буквально наступного дня після його ухвалення повністю перейшли на українську у своїх дописах, і поважаю право кожної особи на її ідентифікацію.
До речі, за правилами ч.2 ст.300 Цивільного кодексу України фізична особа має право на збереження своєї … мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Інше цікаве питання про колег-адвокатів, яких Закон окремим пунктом зобов'язує використовувати державну мову в публічному просторі.
Якщо адвокат веде особисту сторінку в соціальних мережах, і хоча й ідентифікує себе як адвокат, проте ця сторінка не є його офіційним веб-сайтом, а містить в собі огляд його приватного і професійного життя, висловлення особистих думок тощо, то він так само в даному разі виступає як приватна особа, а тому має право використовувати будь-яку іншу мову, відмінну від державної.
В Умовах надання послуг Фейсбук відзначається, що Ви є абсолютним володільцем свого контенту, а це означає, що лише Ви особисто як володілець визначаєте зміст і наповнюваність свого контенту.
І зовсім окремі правила використання мови запроваджені щодо офіційних сторінок і веб-сайтів «продажників». Тобто, якщо сторінка в соцмережі використовується як платформа для продажу товарів/послуг, і володілець сторінки є суб'єктом господарювання, то інформація про такі товари/послуги має бути викладена державною мовою. Лише в тому разі, коли клієнт висловить побажання щодо його обслуговування іншою мовою, продавець може перейти на цю мову.
За порушення вимог Закону в мережі Інтернет, користувацьких програмах, телекомунікаціях – штраф від 3400 до 5100 гривень. За повторне вчинення правопорушення протягом року – штраф від 8500 до 11900 грн. Однак перш ніж накласти штраф, Уповноважений повинен зробити зауваження та надати час для усунення недоліків.