Психологи стверджують, що до Революції Гідності середній психологічний вік українця був 13 років. Безумовно, дорослість – це не біологічна категорія і залежить вона не від цифри, зазначеної в паспорті, а від нашого ставлення до життя, до людей і до себе. Революція і постреволюційні події змусили українців подорослішати, але, на жаль, ніякого істотного ривка ми не зробили. Наш нинішній психологічний вік – це пізньопідлітковий період.
В інтервалі між підлітковим періодом і молодістю людина прагне, шляхом проб і помилок, знайти своє місце в суспільстві. Цей перехідний період – це досить кризовий момент в житті. І неподолання такої кризи веде до стану гострої дифузії ідентичності і становить основу спеціальної патології юнацького віку – а це:
- Регресія до інфантильного рівня і бажання якомога довше відстрочити набуття дорослого статусу;
- Неясний, але стійкий стан тривоги;
- Почуття ізоляції і спустошеності;
- Постійне перебування в стані чогось такого, що може змінити життя;
- Презирство до всього вітчизняного і ірраціональне прагнення до всього іноземного (за принципом «добре там, де нас немає»);
Як на мене то, не потрібно бути великим аналітиком, щоб не помітити очевидну подібність вищеперелічених явищ і нинішніх настроїв в українському суспільстві. Наприклад, постійна надія на «план Маршала», на «вітрину», врешті-решт, на «варягів» в уряді – це якраз і є «презирство до всього вітчизняного і ірраціональне прагнення до всього іноземного».
Вся ця преамбула, не для того, щоб когось образити або зачепити. Потрібно тверезо подивитися на речі. І знати, з чим боротися. Адже правильно поставлений діагноз – це запорука успішного лікування.
Але я вас заспокою, панове присяжні засідателі. Причини такого стану суспільства відомі. Є навіть план лікування і виведення з цього інфантильного стану. Я дам вам парабелум. А в якості патронів до нього візьмемо:
1. Теорію «Спіральної Динаміки» Клейра Грейвза;
2. Теорію розвитку особистості Еріка Еріксона;
3. Формулу успіху Іцхака Адізеса;
4. Теорію безкомпромісної меншості Нассіма Талеба;
5. Формулу отримання і утримання влади Юрія Романенка;
6. Плюс мої особисті міркування, доповнення та деякі ноу-хау при синтезі перерахованого вище.
Почнемо, з дідуся Грейвза і його Теорії Спіральної Динаміки. Цей поважний пан виявив цікаву деталь, що всі люди в процесі свого розвитку проходять один і той же маршрут! Тобто абсолютно одні і ті ж правила для всіх. Цей «маршрут» складається з послідовних етапів – ШЕСТИ СИСТЕМ МИСЛЕННЯ першого рівня і ДВОХ СИСТЕМ мислення другого рівня. І кожному етапу відповідають свої цінності, свої мотиви – і своя конкретна поведінка, передбачувана з точністю до реакції. Логічне запитання: що ж це все нам дає ??? А дає воно нам наступне.
Озброївшись цією теорією можна:
- Розуміти людей і знати, чого від них очікувати.
- Передбачати рішення людей і їх дії перш, ніж вони самі зрозуміють, як вчинять. Тому що шаблони їх мислення вже відомі й очевидні.
Так ось, «маршрут» розвитку у всіх людей єдиний. Тому ми можемо побачити, які рівні нас чекають, навіть якщо знаходимося на попередніх. Це пов'язано з тим, що кожен наступний рівень чітко визначений глобальними життєвими завданнями, з якими стикається людина, виходячи на нього. І зустріч з новими викликами формує в людині нове мислення. Вирішення цих завдань проявляє в людині нові цінності і розвиває нові стратегії мислення.
Кріс Кован і Дон Бек (учні Грейвза) доповнили теорію майстра. Вони рівні розвитку людини розфарбували в кольори, щоб хоч якось донести це в маси і зробили продукт більш доступним і зрозумілим.
Уявіть, що цей «маршрут розвитку» – це еквівалент тривалості людського життя. Для більш укладистого прикладу, уявіть ідеального персонажа історичного масштабу, який незалежно від ідеології був прикладом для всіх. Припустимо це Нельсон Мандела або Махатма Ганді. Так ось, візьмемо цього персонажа і теоретично поділимо його життєвий шлях на рівні (взявши за основу періодизацію Еріксона) і розфарбуємо це все в кольори, запропоновані Спіральною Динамікою (враховуючи і перехідні етапи – різкого переходу бути не може, напівтони теж присутні):
I. Етапи першого рівня:
1. Новонароджений (до 2 міс.) – БЕЖЕВИЙ колір. На порядку денному – виживання, все відбувається на рівні інстинктів. Завдання – вижити.
1а. Грудний малюк (2-6 міс.) – Перехідний етап.
2. Немовля (6-12 міс.) З моменту як навчився сидіти до моменту перших кроків – ФІОЛЕТОВИЙ колір. Перед ним загрозливий світ, потрібно якось захиститися. На допомогу приходить сім'я (мама-тато), сімейні цінності, ритуали. Завдання – формування базової довіри до світу, подолання почуття роз'єднаності і відчуження. Надія на батьків, на їх захист і опіку.
2а. Ранній вік (1 рік-3 роки) – перехідний етап.
3. Дошкільний вік (4-6 років) – ЧЕРВОНИЙ. Тут все як у джунглях, де хто сильніший (або хитріший), той і правий. Орієнтація на силу, на владу. Є бажання домінувати над усіма. Дуже егоцентричний. Завдання: розвиток активної ініціативи і в той же час переживання почуття провини і моральної відповідальності за свої бажання. Постійне і невгамовне бажання вийти з ролі маленького, покладаючись тільки на себе. Дорослі асоціюються не з допомогою, а з заборонами, тому що вони для дитини залишаються всемогутніми і незбагненними, вони можуть присоромлювати і карати.
3а. Шкільний (7-12 років) – перехідний етап.
4. Підлітковий період (13-16 років) – СИНІЙ колір. На цьому етапі життя у людини школа (старші класи), а значить все вписано в чіткі правила та норми і покора в ім'я майбутньої мети або нагороди – гарної оцінки, похвали, визнання. Наріжним каменем є стабільність і порядок. Завдання: усвідомлення самого себе і свого місця в суспільстві. Рівень взаємодії – колективний, в першу чергу опора на спілкування з однолітками. Необхідність до адаптації до правил суспільства.
4а. Юність (17-21 рік) – перехідний етап.
5. Молодість (22-30 років) – ПОМАРАНЧЕВИЙ колір. Є бажання терміново чогось досягти, час то не йде назад. Важливим стає успіх, вплив, результат. На цьому етапі – часу немає, тому діємо прагматично, йдемо напролом, ставимо цілі – досягаємо їх, використовуємо будь-які ресурси для цього. Завдання: досягти неодмінно успіху, реалізувати себе в роботі, в сімейних справах або в творчості. Безумовно, активна позиція і надія на самого себе.
5а. Середній вік (31-40 років) – перехідний етап.
6. Зрілість – ЗЕЛЕНИЙ (41-60 років). Все ... вже втомилися від біганини, хочемо гармонії і любові, причому для всіх. Шукаємо оточення, в якому людство може знайти любов і виконати свої цілі, взаємодіючи і ділячись. Людина на цьому рівні свідомості готова до співпраці, шукає згоду, відмінно розуміє мотивації, а тому поблажливо ставиться до всіх попередніх рівнів. Володіє достатньою етичною силою, щоб твердо дотримуватися групової приналежності, навіть якщо це вимагає значних жертв і компромісів.
Шість систем першого рівня людської одіссеї почалися з тваринного рівня, і охоплюють наші насущні ПОТРЕБИ. Їх можна представити як перший ступінь ракети, яка відділяється, коли закінчується паливо. Наступний рівень подібний до другого ступеня, яка уточнює і коригує траєкторію, грубо заданою першою. І другий рівень – це вже рівень «БУТТЯ», а не потреб. Звільнивши на першому рівні всю свою енергію для пізнання, людина зосереджується на собі і своєму світі. Найвищий рівень піраміди Маслоу. Дуже добре це корелюється з поняттям «мудра старість».
II. Етапи другого рівня.
1. Похилий вік – ЖОВТИЙ (60-70 років). Знову те ж виживання (що і на найпершому – фіолетовому рівні), але тепер в контексті інформаційно насиченого, високо мобільного «глобального світу». Гостра потреба в своїй важливості для суспільства. Також важливим є заохочення, особливо з боку своїх нащадків, про яких необхідно піклуватися. Завдання: боротьба творчих сил людини проти відсталості і застою.
2. Старечий вік – БІРЮЗОВИЙ (71 рік і вище). Є повторенням другої (фіолетової), але порядок величини складніший – Мега-спільноти, Мега-тенденції і Мега-потрясіння – втілюючи все, що відбувалося на Першому Рівні. Така особистість розуміє, що життя окремої людини лише випадковий збіг єдиного життєвого циклу з єдиним відрізком історії, і перед обличчям цього факту смерть втрачає свою силу. Завдання: становлення остаточного цілісного уявлення про себе і свій життєвий шлях.
І при цьому, є декілька АЛЕ.
По-перше, не всі здатні пройти через всі етапи розвитку, хтось може застрягти на третьому або четвертому рівні, наприклад, (і насправді таких більшість) і так і не вибратися з нього до кінця життя. Пам'ятаємо, що ми все-таки розібрали ідеальний приклад.
По-друге, перескочити або поміняти рівні місцями неможливо. Все йде своєю чергою, і кожен рівень для подальшого виступає фундаментом.
По-третє, І ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАРАЗ ЗРОЗУМІТИ – в різних конкретних сферах життя (сім'я, робота, політика, спорт, релігія) ми знаходимося на РІЗНОМУ (ще раз – РІЗНОМУ рівні розвитку). У бізнесі у нас може переважати помаранчева парадигма мислення (тут ми орієнтуємося на досягнення цілей і результат), в політиці – синя парадигма (нам потрібен порядок і стабільність), а в спорті верх бере червона парадигма (пріоритетом є сила). Далі по тексту, в основному, нас буде цікавити саме рівень розвитку людини по відношенню до політики і соціальної сфери.
Як підсумок вищесказаного хочу звернути увагу, що спіральна динаміка – це не типологія для поділу людей на сім або вісім застиглих категорій, все не так просто. І це не ярлики для різних типів людей.
Ми входимо в ці системи і їх залишаємо. Вони можуть співіснувати в нас, хоча ми все ж схильні знаходити зону комфорту, в якій ми залишаємося до тих пір, поки умови залишаються незмінними. Це пояснює те, чому «спіральна» модель є емерджентною послідовністю, а не сходами розвитку, ступені якої строго «прив'язані» до біологічного віку.
Вікова шкала була використана для кращого розуміння і є скоріше ідеальним алгоритмом, ніж звичайним. І якщо в алгоритмі відбувається збій, то доречно, у якості прикладу, згадати такий вислів як «доросла дитина» – начебто біологічний вік людини істотний, а рівень мислення і рефлексії – примітивний. Це означає, що така особа десь застрягла у своєму рівні розвитку.
Рух або стагнація не є обов'язковими, немає прогнозованої часової шкали, яка б визначала, коли відбудуться чи не будуть відбуватися зміни. Є тільки ймовірна послідовність, вздовж якої ми рухаємося вперед або назад в пошуках рівноваги і узгодженості з нашими світами.
До речі, потрібно відзначити ще один, який заслуговує на особливу увагу, закон Спіральної Динаміки. Виявляється, такий ціннісний зріз можна застосувати не тільки до конкретної людини, а ще й до ГРУПИ ЛЮДЕЙ. Тобто ми можемо аналізувати не тільки одну людину, а ще й сім'ю, родину, колектив, націю в цілому.
ЩО Ж З СЕБЕ ПРЕДСТАВЛЯЄ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО з точки зору Спіральної Динаміки, зокрема в політичній і соціальній сфері?
Допоможе нам Європейське соц. дослідження , Дослідження «Український характер» ЦСД «Софія» і останні результати опитування Українського Інституту Майбутнього (опитування проводилось серед людей виборчого віку). Співставивши результати, маємо приблизно такий ось зріз.
Найбільша група – це представники СИНЬОЇ парадигми мислення – 55%. Переважають цінності «порядок, стабільність, правила, справедливість, свій проти чужого, добро проти зла».
На другому місці більш високий рівень розвитку – ПОМАРАНЧЕВІ (15%). Переважають цінності «розвиток, кар'єра, багатство, можливості».
Далі ЧЕРВОНІ (15%) – «влада, сила, контроль».
Переважають цінності «безпека, сховатися і перечекати, щоб хтось захистив» у 10% населення України – ФІОЛЕТОВИЙ рівень мислення.
І найменша група – ЗЕЛЕНІ (5%). Найбільш зрілі з прекрасним рівнем рефлексії стосовно політичного і громадського життя країни. Цінності: «гармонія, спільне благо».
З цього опитування видно, що середньостатистичний українець – це носій синьої парадигми з таким ледве помітним помаранчевим вектором. Звичайно, це середня температура по лікарні, але саме «середня температура» і є еквівалентом поняття «середньостатистичний». Нагадаємо, що цінності «синьої» парадигми мислення в ідеальному алгоритмі розвитку людини притаманні для підлітків (13-16 років). В Україні такими цінностями керуються більша половина дорослого населення.
Очевидним і найбільш прикрим результатом такого стану речей є порівняно легка можливість маніпулювати потенційними виборцями, опираючись на їхні ціннісні орієнтири. Достатньо пообіцяти стабільність, справедливість, порядок, «сильну руку».
Але такий стан звичайно характерний не лише для України. Східноевропейські країни мають схожі тенденції.
Структура суспільства, наприклад, в тій же Польщі дуже схожа на нашу, але ж рівень життя все ж таки відрізняється в кращу сторону. В першу чергу, справа звичайно в елітах. Правда в нашому випадку кримінально-номенклатурно-олігархічну верхівку елітою назвати язик не повертається. Доречніше просто – правлячий клас. Так от цей правлячий клас сформувався в буремні «90-ті», а остаточно оформився в «нульові».
Чому ж так сталося, що в 91 році ми з поляками пішли в різні боки, маючи приблизно однакову точку відліку? Кожний отримує те, чого прагне. Українці прагнули в першу чергу стабільності. Поляки прагнули змін. Саме тому Польщі вдалося змінитися. Це виразилось у кількісному і якісному стану громадянського суспільства, інтелігенції, філософів, десіжн-мейкерів.
Саме в такому розрізі важко не погодитись з теорією Нассіма Талеба, який говорить про те, що коли чисельність безкомпромісно налаштованої меншості певного типу досягає якогось порогового рівня – іншій частині населення доводиться підкоритися їх вимогам. Крім того, разом з домінуванням меншості виникає цікава оптична ілюзія: наївному спостерігачеві буде здаватися, що в суспільстві панує вибір більшості.
Основна ідея теорії складних систем полягає в тому, що поведінка цілого не може бути передбачена за властивостями його окремих частин. Взаємодія значить набагато більше. Вивчення окремих комах ніколи (рідкісний випадок, коли можна з упевненістю вживати слово «ніколи»), ніколи не дасть нам уявлення про те, як влаштований мурашник. Для цього нам доведеться розглядати мурашник як ціле, а не як велику купу комах – ні більше, ні менше.
Ця властивість систем називається «емерджентність»: ціле відрізняється від суми складових його частин, тому що головне – це те, як протікає взаємодія між частинами. Притому ці взаємодії можуть підкорятися дуже простим правилам. Одне з них, це правило меншості. Суть якого полягає в наступному: напрямок руху всього суспільства може задавати достатньо невелика кількість (5-10 %) активних, нетолерантних, доброчесних людей, які особисто зацікавлені в результаті гри.
Очевидно, що така активна меншість генерується серед людей з помаранчевою та зеленою парадигм мислення. Нагадаю, в Україні таких 15% і 5% відповідно. Здається, що це кожен п'ятий українець і кількісно начебто цього достатньо, щоб вивести наше суспільство на орбіту прогресу. Але проблема нашого громадянського суспільства у низькому рівні консолідації. А внутрішньо не консолідоване і не організоване суспільство має просто мінімальні шанси на успіх. В даному випадку працює знаменита формула Іцхака Адізеса: успіх – це функція співвідношення зовнішньої інтеграції та внутрішньої дезінтеграції.
Виглядає це так:
Важливий елемент в даній схемі це взаємна довіра і повага. Мусимо констатувати той факт, що в Україні соціальний капітал, зокрема довіра і взаємопідтримка, просто не напрацьований. Саме тому українське суспільство атомізоване, система суспільних відносин знаходиться на архаїчному рівні розвитку, обертаючись навколо сімей та кланів, корупція в країні просто тотальна. Все це разом не дозволяє українцям по справжньому жити і вільно розвиватися.
І це стосується як всього нашого суспільства в цілому, так і громадянського суспільства зокрема. На жаль, навіть активна меншість атомізована, з різним баченням майбутнього, без спільної місії. Дуже мало конкретики і дуже багато заїжджених абстрактних фраз, на кшталт «за все хороше проти всього поганого». В кінці кінців, вкрай низька взаємопідтримка в середовищі громадянського суспільства. Пошуком єдиного бачення ніхто не займається, скоріше навпаки так зване «експертне середовище» упивається протиріччями. Де превалює бажання не розвити ідею, а обругати її носія.
Саме це контрастно відрізняло на початку 90-х і відрізняє зараз від польського істеблішменту. Тому проблема номер один – привести до єдиного знаменника існуючу активну меншість (близько 20% населення), використовуючи інтенсивні методи. Потрібні нові об'єднуючі і консолідуючі ідеї. По-друге, не будемо забувати і про екстенсивні методи впливу на ситуацію, мається на увазі кількісне збільшення активної меншості у відсотковому показнику за рахунок пасивної більшості.
Це можливо. І теорія спіральної динаміки приходить до нас на допомогу. Виявляється велосипед винаходити не потрібно. Все вже придумано до нас. І перевірено ще й на практиці. Щоб люди та їх спільноти (а значить і нація в цілому) могли проходити описаний процес змін (від примітивного до більш складних форм суспільства, від дитячого сприйняття світу до дорослого виваженого мислення), повинні дотримуватися певні умови. Від цього залежать масштаби змін і їх стійкість. А умови для перетворень наступні:
1. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ. Сприйнятлива чи організація або культура до тих змін, які ви маєте намір провести? Чи знаходяться вони в «відкритому» (можна діяти), «скутому» (приберіть спочатку всі бар'єри і не чекайте швидкого успіху) або «закритому» стані (марно навіть намагатися щось міняти)?
2. ПОШУК РІШЕНЬ. Знайдіть рішення для проблем, що існують на даному рівні, перш ніж стимулювати рух вгору по спіралі, тобто до більш складних форм. Починаючи зміни, спочатку переконайтеся, що для них підготовлено міцну основу.
3. СТВОРЕННЯ дисонансу. Наведіть приклади того, що традиційний спосіб мислення не відповідає новим вимогам і умовам життя. Опишіть, які небезпеки неминуче через це виникнуть. Виведіть людей із стану самозаспокоєння, щоб пробудити у них бажання змінитися. Трансформація не станеться, поки що-небудь не «розгойдає човен».
4. РУЙНУВАННЯ БАР'ЄРІВ. Люди зокрема і суспільства в цілому прагнуть спорудити навколо себе бар'єри, що захищають від змін. Виявіть ці бар'єри і зруйнуйте їх.
5. ПРОБУДЖЕННЯ РОЗУМІННЯ. Розкажіть про те, чому людині або суспільству необхідно змінитися. Вкажіть, що необхідно виправити, і допоможіть людям уявити, як завдяки цьому їхнє життя зміниться на краще.
6. КОНСОЛІДАЦІЯ. Проведення перетворень – довгий процес, в ході якого прориви чергуються з відступами. Його необхідно постійно підтримувати. Наприклад, якщо перетворення відбуваються на підприємстві, його керівництво повинно бути в центрі процесу змін, надаючи всіляку підтримку підлеглим.
Наріжним каменем в запропонованому алгоритмі змін є СТВОРЕННЯ ДИСОНАНСУ. Це системоутворююча умова. Трансформація неможлива без ІДЕЇ. На мою думку, запит на зміни відмінно кореспондуються з ідеєю Третьої Української Республіки (перша республіка – це часи УНР; друга – теперішня Україна, начебто формально незалежна і демократична, а по суті «совкова» УРСР). Але в той же час ми пам'ятаємо, що трансформація не станеться, поки що-небудь не «розгойдає човен». Іншими словами, сама ідея Третьої Республіки повинна бути розфарбована яскравими фарбами, бути в якійсь мірі навіть агресивною, можливо руйнуючи всі мисливі і не мислимі усталені межі, а також мати конкретну форму (бо в нинішньому вигляді ідея Третьої Республіки досить абстрактна, особливо для розуміння її в масах).
Квінтесенція будь-якої трансформації – це перехід в новий стан з чітко заданим вектором руху в майбутнє з правильно поставленими цілями і завданнями. Ідеальною платформою переходу в новий стан, як мені здається – це концепція побудови Нової Нації. Політичної нації. Нації, яка почала народжуватися в 2014 році, зіткнувшись із серйозними викликами і кризами. Але ж саме Хаос породив Всесвіт. Так і наш маленький український Хаос впевнений, призведе до великого вибуху, але народить він по аналогії не простір і час, а Нову Націю і Нову Республіку.
Основні елементи алгоритму змін – це Ідея та Консолідація. Цікаво, що вони корелюються з формулою влади Юрія Романенко: Організація (О) + Ідея (І) + Фігури (Ф) = Влада (В). І це поки єдине, що ми можемо протиставити номенклатурно-олігархічної окупації України з їх працюючою формулою: Організація (О) + Медіа (М) + набір політичних фігур (Ф) = Влада (В).
В ідеалі в центрі процесу повинні стояти керівництво країни, її політичні еліти. На жаль, поки що це підконтрольні фінансово промисловим групам фігури. Тому має бути розуміння, що потрібна нова еліта. Організаційно сильна. Внутрішньо консолідована (що поки не спостерігається). Саме тому вона повинна бути ідейно забезпечена. Ідея повинна бути дуже потужною і самодостатньою. Для можливості самогенерації. Нова еліта повинна бути готова до того, що Друга Республіка ремонту вже не підлягає. Вона повільно, але впевнено залишає нас. Коли вона буде знищена, акі Фенікс з попелу народиться Нова. Третя Республіка.
POST SCRIPTUM.
Якщо використовувати будівельну термінологію, то мотив написання вищевикладеного тексту – це створення фундаменту для побудови будівлі під назвою «Третя Українська Республіка». Будівля може мати різний вигляд. Комусь подобається хай-тек, комусь англійський класицизм, хтось захоплений облицюванням з німецької клінкерної цегли. Головне дотримуватися архітектурних норм. Архітектурні норми – це описаний вище алгоритм зміни суспільства. Наслідком такої зміни має бути поява нової еліти. І не так важливо інтенсивно (групуючись навколо спільної ідеї) чи екстенсивно (кількісно збільшуючись за рахунок пасивної більшості) це буде досягнено. Наріжним каменем і в тому, і в іншому випадку є СИЛЬНА МАСШТАБНА ІДЕЯ, яка зможе стати державотворчою ідеєю Третьої Республіки. Вона може бути якою завгодно. Пропоную кожному подумати над її формою і змістом. Моє бачення я викладу в наступних текстах.
Головне варто пам'ятати, що ІДЕЯ повинна виконати такі функції:
- По-перше, якісно змінити структуру суспільства, що відкриє шлях до зміни існуючого політичного ландшафту. Валерій Пекар дуже вдало зауважив, що активна меншість задає напрямок руху, а пасивна більшість визначає темп. Часу, як ви розумієте, у нас немає. Темп потрібно прискорюватись. Прискорюватись, за рахунок збільшення активного прошарку суспільства і його консолідації;
- по-друге, створити базу, яка об'єднає нові еліти. Нові еліти в формі політичних і громадських організацій, повинні мати істотну суспільну підтримку і бути монолітною брилою, для того щоб бути рівноцінною бойовою одиницею. Потенційні суперники – це існуючі фінансово-промислові групи, у вигляді підконтрольних партій і організацій. Чим сильніше і консолідованіше будуть нові еліти, тим більше шансів мирного переходу від Другої до Третьої Республіки. Ідеальною розв'язкою такого сценарію це Конституційний Договір, де нові еліти досягнуть консенсусу з осудною (рос.- вменяемой) частиною старої еліти з приводу Нової моделі державності.
Стійкість нової еліти – це величезна суспільна підтримка. А для цього потрібна КОНЦЕПЦІЯ побудови нової республіки і наймолодшої на континенті політичної нації (#наймолодшасереднацій), яка буде широко підтримана в масах. В ідеалі, вона зобов'язана однаково викликати шок і трепіт що у професора, що у шахтаря, що у студента, що у домогосподарки. Бути історично обґрунтованою, масштабною, експансивною, абсорбентною, об'єднуючою і емоційною *.
Історично обґрунтованою – без дурних міфів і шароварщини. Завдання – здивувати світ і нагадати про свій історичний масштаб, а не розсмішити.
Масштабною – щоб задушити в собі містечковість і недооцінку. Коли ми дозріємо до масштабу – перед нами відкриються величезні перспективи.
Експансивною – ІМХО з прицілом на Балто-Чорноморську дугу (Інтермаріум) і стратегічне партнерство з Туреччиною і далі на південь.
Абсорбентною – щоб як губка ввібрати кращі мізки постсовка і ближнього зарубіжжя.
Об'єднуючою – ІДЕЯ повинна консолідувати різношерстих паcіонаріїв, привести до єдиного знаменника і «розумних», і «красивих».
Емоційною – ІДЕЯ нежиттєздатна без емоційного фону. Емоція покликана «зшити» аж ніяк не монолітну пасивну більшість і підштовхнути її до, не маючого альтернативи, процесу змін. А для цього потрібні нові горизонти, заради яких захочеться йти до світлого майбутнього. Потрібна «нова земля обітована». Якщо вже зовсім простими словами: потрібен «новий автомобіль», який щасливий новоспечений автовласник готовий підтримувати в чистоті і буквально пилинки здувати (навіть якщо зовсім і не педант по життю) просто на підставі емоційного підйому від нової покупки. Емоційна складова – це головна деталь. Тому так важливо не просто зробити капремонт Другої Української Республіки, а саме кардинально перезаснувати країну.