Перш ніж продовжити поясненя, що таке інь, а що таке янь, хочу зауважити, що одні люди згортають, стискають символи, засимволізовують знання (автор «турбо-сусліка» взагалі їх «анігілює» і викидає, як непотріб), інші — навпаки розготають, «розпушують», розтлумачують символи. Як ви зрозуміли, ми займаємося другим процесом.

Отже, поїхали далі:

на чому ми зупинилися: «віра — знання», далі йде

віра — невір'я. Віра гаряча ІНЬ, невір'я холодне ЯНЬ. Переглянув сьодні пару статей про Челябінськ — хтось виставив фотографію неба, освітленого білою загравою над сусіднім містом... Міасс — і видрукував статтю про «друге знаменя» (після «метеоритного дощу»), про виняткову енергетику цього краю, НЛО, яке розтрощило (розсипало в метеоритний дощ) болід вагою 7 тисяч тонн і про ураган, «который унесёт в космос Кремль, зиккурат и всю собравшуюся вокруг него оккультную публику» (ваще п-ц).

(И вот уже что-то БУДЕТ, в ближайшие несколько месяцев, сомнений никаких) — люди жаждут чуда, публика просит хлеба и зрелищ.

Ну і в коментарях шафлики холодної води на голови вчених, які кажуть, що це просто високі перисті хмари, освітлені західним сонцем, і фотографів, які кажуть, що це просто ефект підсилення яскравості зйомки: якщо при підвищенні світлочутливості камери вогні міста внизу спалахнули ореолами — то чому би небу не засвітитися голубим полум'ям? — Нє! Це друге знамення «пришестя інопланетян», щоб врятувати унікальну віруючу у що завгодно Россию-матушку...

Не знаю, я там не був, не бачив, тому від коментарів утримаюся. Літаючих тарілок також не бачив, хоча чув розповіді людей, які їх бачили. Ті люди потім взяли почитати і не повернули дорогу мені книжку «За пределами непознанного» (десь раніше я вже писав про неї, забув автора — Коллін Уілсон — він же написав «Паразити свідомості»).

Верх — низ (Інь — янь)

веселий — злий... Цікаве протиставлення. Не добрий — злий, веселий — сумний, а якось по діагоналі. «Таємниця яхти „Айвенго“» — пристрасний, як фламенко, грецький фільм про любовний трикутник. Головний герой був злий — але як він реготав в кінці фільму, коли залишився сам на безлюдному острові зі своєю зрадливою молодою дружиною і трупом молодшого суперника!... Садюги так само бувають веселими, а чому ні? Дивитися, як жертва страждає — це ж весело!...

вєсомость — нєвєсомость. Янь — інь.

Вічність — момент. Вічність буває розмаїта. Якщо в пеклі — то вона дуже гаряча і пристрасна інь, а якщо в раю — прохолодна, байдужа. Фанати від різних сект тому і йдуть байдуже на терористичні подвиги, жертвуючи власним життям, бо впевнені — твердо впевнені — що за цей подвиг попадуть в рай — і там їх чекає багато-багато неземних насолод і задоволень... Мене самого цікавить той «момент істини», як воно: перед вибухом — і за ним?

видеть — понимать... Цікава задачка... Кожен бачить те, що хоче бачити, і може просто не помітити всього решту, не звернути на нього уваги — і не зрозуміти. Бачити — зосереджено вивчати. Запам'яталася наука одного йога, який заставив свого учня вивчати рибу. Ну риба як риба, той порахував луску, плавники, запам'ятав все, що можна, ввечері розказав... — того виявилося мало. На другий день він вже малював рибу, старався передати всі відтінки і форми, щоб вона була, як жива,... — і того теж було мало... Словом, той йог мучив його десь з тиждень, аж риба засмерділася, аж в нього галюніки почалися, і от коли він в тих галюніках сам став рибою і відчув все, що відчуває риба, пережив на власній шкірі її життя і її проблеми («Моторна лодка!!!") — тоді нарешті вчитель-йог був задоволений.. Так от, щоб когось "понять", зрозуміти — треба ним стати, побувати в його шкірі, його тілі, його розумі — і тоді нарешті вам відкриється інший світ. Не якісь там напів-іграшкові інопланетяни, а реально інший — з точки зору бджоли, з точки зору горобця, з точки зору редиски, моркви, хвоща чи обліпихи...

віртуальний світ — реальний світ. Тут маємо гранично сильне зосередженя контрастів: віртуальні світи,світи уяви зосереджені у дуже малому просторі. Уява — в двох літрах мозку (а який прозмір має сама точка Уваги, фокус Уваги? — перехід від реального до уявного...), а фільми, ігри, все багатство Інтернету — заховане десь на дисках, флешках, вінчестерах, які по розміру , "по сравнению с мировой революцией" — взагалі ноль. А реальний світ — він великий, тяжкий, твердий, багатомільйонно-тонний... Але чомусь віртуальні світи і світи уяви для нас важать більше, і значать більше, і вони цікавіші, в них можна брати участь, їх можна міняти (чого не скажеш про твердолобий і тяжкий світ "реальної дійсності"...). Тут треба зафіксувати власне контраст форми і змісту. Форма — янь — дрібнюсенька, компактна, а вміст — інь — величезний: в пару квадратних міліметрів флешки влазить і 32, і 64 Гб інформації. Це про фонтануючі свіжі потоки інь у провідній структурі янь. А зворотні потоки — наші відгуки, коментарі, критичні зауваженя — йдуть широким полем, багатьма руслами інь, а зміст їх переважно янь-ський: куций, короткий і переважно задушливий. (Я щасливий, поки не прочитав жодного коментаря до своєї 2Ж-науки і своєї еротичної поезії).

Отже, віртуальний світ — він переважно інь-ський — а розповсюджується компактними носіями янь, а зворотній звязок — критика "реального світу" — янь-ська, досить тяжка, їдка і зовсім не одухотворена, і йде звідусіль широкими шляхами інь, відкритими для кого хочеш... (Запам'ятали: щось свіже, цікаве, потрібне, корисне — Ж1-потік ІНЬ в Ж1-структурі ЯНЬ, а різний непотріб, сміття, плювки, погрози, магічні магнетичні навіювння (внушенія) — йдуть широкими Ж2-структурами ІНЬ і являють собою Ж2-потоки ЯНЬ. Тому не варто дуже розчаровуватися і падати духом нижче плінтуса, якщо хтось не дуже приємним чином висловлює своє Ж2-«фе?" стосовно Вашого Ж1-«ах!"...

Владеть всем — ничем не владеть... Згадується кінець фільму "Пропала грамота": "І це все моє!!!?" (звідси — аж до горизонту) — "Та твоє, твоє..." — і копен-дупен під зад — і новий власник полетів у свої "маєтки"... Подобається книжка Пера Лагерквіста "В мире гость" (прочитав її ще в 9 класі з подачі молодої практикантки університету, яка в нас викладала математику... Може, вона чогось іншого від мене хотіла — а я був занадто вихований і тупо "чемний"...) Назва говорить сама за себе. На цвинтарях пишуть подібні назви: "Вони вже вдома, а ви ще в гостях". Не знаю, може в мене гіпертрофоване це відчуття "гостя" і я знаю наперед, що нічим аж так серйозно не "володію". А щоб добиватися успіхів в житті — мусить навпаки бути розвинуте відчуття "власності", володіння ситуацією, володіння моментом, потреба встигнути щось одне, щоб досягнути чогось другого...

Не хочу того згадувати, але я відчував тиск з боку курців (будь-яких, нових, незнайомих, знайомих, які заходили в кузню — і починали "освоювати ситуацію" і вписувати мене в неї. Мене тоді починало тіпати, я міг чимсь кинути в непрошеного гостя з його тим самим смородом і тим самим гнилим зашкарублим свойським світоглядом. Бо насправді мене там не було — робота робилася сама собою, а я думав про щось інше. А він приходив і "об'єктивізував" мене — вписував в ситуацію і у свій "думкообраз": нав'язував мені конкретну роль коваля і свої асоціації про неї. А я там був просто гість, мене не було. Я ще тоді теоретизував це відчуття (на протидію крикам преси про "самоусвідомлення", "самовизначення", "самостійність-незалежність", "самобутність нації",...) Я писав, що справжня робота робиться САМОЗАБУТНЬО, а не самоусвідомлено. Самоусвідомлено ти позуєш на публіку, граєш роль, театралізуєш ситуацію. А самозабутньо ти думаєш про якісь напруги, пластику, пружність, характер ліній, характер вогню і того, що в ньому згоряє і що нагрівається, про безліч речей — тільки не про себе як "цілісну особистість: от Я тут стою працюю". І це дуже боляче, як в "іспанському чоботі", як в тісному ящику — коли якесь г-но з сигаретою приходить — і починає тебе "об'єктивізувати" і таки втискати в ту театральну роль, яку ти змушений грати для нього... Можливо, воно не зовсім по темі, але я відчув на власній шкірі гонори і зверхній тиск упирів з сигаретами, які себе вважають "власниками простору", які думають, що вони "володіють ситуацією", що у них "все схвачено" (і ти в тому числі), — а насправді вони ходяча тюрма і могила, і ніякі заяложені "шуткі-прібауткі" не підмінять цього гидкого відчуття, яке залишається надовго. Людей треба поважати як окремі світи — а не нав'язувати їм без потреби свої "асоціяйця" (чим я зараз і займаюся...).

внутрішній світ — зовнішній світ... Дуже цікава актуальна тема. Річ в тім, що Теорія 2Ж-циклів визначає як "зовнішні світи" — саме світи уяви. А "реальний світ" — як внутрішній.

Це доводиться елементарним методом аналогій: зовнішній простір — там, де коріння 2Ж-систем. А коріння переважно у щільнішому, гістішому, хаотичнішому середовищі. Гілля ж більш геометризоване, впорядковане і перебуває у більш розрідженому і більш одомашненому середовищі. Наше коріня — це дві літри нашого мозку. І світи уяви — настільки хаотичні і не вивчені, що там "чорт ногу зломить". А реальний світ — більш-менш вивчений, впорядкований, передбачуваний, одомашнений, у ньому діють певні закони, норми поведінки, стійкі вірування, безліч сталих інстанцій, інституцій, соціальних та інших служб...

Йоги теж це прекрасно розуміють. Вони кажуть: "Привносити в життя". Звідки? — та таки звідтам — із складних багатоповерхових зовнішніх світів уяви. Це те, чого нас навчили, що ми самі придумали, що нам приснилося, що ми прочитали чи почули чи побачили з різних джерел, — і якщо воно вартісне — якщо воно краще, ніж те, що ми "маємо на сьоднішній день" — то його варто "привносити". (Не знаю хто "має" — якісь "владні структури" чи якісь оглядачі преси і публічних опитувань — ну хтось там вважає, що він "має", "володіє знанням справи", "володіє інформацією — значить володіє світом" — відрижка попередньої теми... Тут по ходу ще одна думка вилізла: читав блог якогось цікавого філософа, а потім побачив, що цим записам вже з десяток років, вирішив подивитися, що він тепер пише... А він пише про останні події "життя реального" і про насущні проблеми свого обласного центру... Плоский став, вліз в роль "публічної особи" і втратив якусь найдорожчу і найцікавішу струю (струмину, живчик) своєї писанини...)

Отже, повторимо конкретніше: зовнішні світи — це світи уяви, віртуальні, сонні, півсонні, придумані письменниками, кіносценаристами — вони по суті (як Ж1-потік) — інь-ські, духовні, а поміщаються у просторі щільному, обмеженому (Властивість Ж1-структури янь). А внутрішній світ — це "життя реальне" без всяких домислів, пояснень, наук, історій, теорій — він по формі (як несуча структура) — широкий, інь-ський, а по змісту — як "загальноприйнята думка", "позиція подавляючої більшості" — дуже янський, тяжкий і консервативний.

Мушу закруглятися, бо зараз блимне блискавка, вдарить грім — і електрика пропаде, як звичайно, і я нічого не встигну опублікувати.

Posted via m.livejournal.com.

Теги: Макротехнічний дзен, категорії інь-янь

ПрокоментуватиAdd to MemoriesShareTrack ThisFlag

Турбо-суслік навиворіт (інь-янь+)

21 червня 2013

Щоб розширити таблицю інь(-)-янь(+) величин, згадав кландайк — 430 штук протилежностей Дмітрія Лёушкіна "Турбо-суслік". (В .pdf-форматі починаючи з с.69.) Він, правда, радить їх нейтралізувати, анігілювати, але ми трошки посмакуємо:

Ненависть — любов +

Відносне — абсолютне +

Абстрактне — конкретне + (Все одно, що форма — і зміст + : абстрактна форма, напр. кількість кілограмів, може бути наповнена конкретним змістом: кілограмів яблук)

Авангард — ар'єргард + (в макромасштабі авангард — інь, розширення на периферію, а в мікро — він "ріжучий край", має бути гострим, янь +)

пекло — рай + (по-перше, пекло гаряче інь, рай прохолодний янь, по-друге, на відміну від церковних канонів, за моїми півсонними спостереженнями, "ад" — як "адсорбція" — проникає зверху. Верхні світи перенаселені і небезпечніші, а нижні — прекрасні зелені долини з густим соковитим повітрям, в якому можна літати, — взагалі не заселені. Деякі індіанські легенди також стверджують, що люди переселилися на Землю з верхніх старих світів.)

Адекватне +, неадекватне — (все одно, що розумне і дурне. Розум взагалі-то янь, якщо займається аналізом — пошуком відповідних асоціацій, адекватностей — знань про подібні ситуації і поведінку в них, типу "що робити, коли треба..." наприклад, спекти горіховий пляцок, щоб використати якось помаленько два відра минулорічних горіхів. Адекватна реакція — залізти в інтернет на сайт кулінарних рецептів і знайти щось підходяще і випробуване. Неадекватна — експериментувати з рецептами самому — "винаходити велосипед". Отож виходить, що адеватне зразу "тяжіє в конкретному напрямку" , має свій +, а неадекватне — сіпається методом проб-помилок десь на периферії -... В емоціях адекватне — щось на зразок нудьги вченого, якого нічим не здивуєш, а неадекватне — спалахи відкриттів і розчарувань, радісних і тривожних очікувань... Можливо, воно збоку притягує більше уваги, бо "страдающий человек симпатичен", йому хочеться допомогти, щось підказати, неадекватне — як гість у чужому місті: буде всіх шарпати, питати, шукати пригод на свою ж., а адекватне — просто купить карту міста в найближчому кіоску, або відкриє "карти Гугл" на мобільному телефоні — і знайде те, що йому треба, нікого не питаючи.)

Акуратний +, нехлюй — = порядок +, хаос -. Хоча, в порядку більше вільного простору, він сам янь +, але творить інь — вільний дух довкола себе, а коли речі розкидані, одяг пом'ятий, пожований і нічого не можна знайти — тоді простір стає тісний і час тратиться на дурниці. Час — категорія янь, бардак притягує час, він гусне і ущільнюється в різних безпорядках. Цікаво, що в багатьох творчих людей такий безлад (час від часу) накопичується — і вони в ньому, можливо, черпають нові ідеї, але якщо ідей забагато — починається фрустація. Треба брати одну ідею і доводити її до реалізації. Тоді приходить дух, натхнення, щоб втілювати наступну. Часом щоб вийти зі ступору фрустації (справ багато — а духу взятися за них нема), досить зробити якусь одну маленьку справу — і вона дасть поштовх для більших важливіших справ. Це дуже відчутно в ковальських роботах: якщо приходить хтось і просить заварити йому якусь дрібничку — варто зробити те, що він просить, а не відкладати на потім. Маленькі справи, зроблені для когось мимоходом (навіть за "дякую"), часто приносять цінні підказки для наступних великих справ. Коректний — акуратний, дисциплінований у відношеннях з людьми.

Активність — пасивність. Рух янь +, спокій інь -. Але це як кінетична енергія (+) і потенційна (-), вони годують одна одну і черпають силу одна з одної. Пасивним добре бути на висоті, маючи запас сили. Але коли ви у потенційній ямі — тоді від такого спокою треба тікати, буквально витягуючи себе самого за чуба з болота. Спокій внизу, в стані депресії, та ще й "за межею бідності" — такого ворогу не побажаєш, хоча є люди, які періодично туди падають, ще й інших (співчуваючих) затягують. Тут вже потрібна агресивна активність, щоб їх виштовхнути з ями насильно і заставити рухатися до якогось кращого берега. Не хочу заглиблюватися в тему курива, але це якраз воно і є. Для мене кожен курець — потенційна яма і чорна діра. Я їм не співчуваю, я стараюся їх обминати десятими дорогами.

Актуальний — неактуальний (насущний — і "притягнутий за вуха", "тицьнутий в небо пальцем", застарілий, недоречний... М-да, тут повно роботи — а я бавлюся якимось притягнутим за вуха "турбо-сусліком". Бавтеся ним самі. Я б не радив надто захоплювати мозок аналітичною роботою — розставлянням всього по поличках, робленням порядку в думках. Бо коли приходить синтез — коли починається експресія до справ — тоді воно все само стягується, як магнітом і впорядковується так, що навіть найзабутіші знання і формули і епізоди випливають на поверхню, якщо виникає в них потреба.)

Альтруїзм — , егоїзм + (все одно що щирість -, скупість +, в смысле "стяжательство", стягує до себе +, а віддає, значить розширює -)

Аналіз — синтез + (це якщо розуміти "абстрактне — і конкретне +" — синтез творить з абстрактної науки, з абстрактної ідеї конкретну річ. Але робота мозку в аналізі — їдка, прискіплива, дошкульно-педантична — має гострий руйнівний характер. Не даремно йоги кажуть, що "пізнання через аналіз приводить до відреченя від світу, до руйнації світу", Людина, яка зупинилася у своєму розвитку на стадії аналізу, — не знає радості, її гризе "всезнання" типу "во многой мудрості — много пєчалі". Але досить зробити якусь навіть банальну річ своїми руками — синтезувати, родити з ідеї, навіть з чужої, позиченої чи підглянутої ідеї — матеріалізувати задум, реалізувати ідею — і ви відчуєте значне полегшення: світ не такий жахливий, як ввижалося зі стану депресії від "всезнання". В ньому є місце для любові, радості, для всього, чого лише забажаєте. Такі героїчні відчуття приносить синтез. Дуже давно, в глибині віків, на зорі становлення цивілізації якийсь сумний чоловік сказав: "Я мислю — значить я живу!" — забудьте. Це вже в минулому. Тепер ваш лозунг: "Я творю, синтезую, вивергаю з себе полум'я нових ідей і починань".

Тобто в творчості синтезу — робота мозку експресивна, під напором, під тургором духовних сил — значить вона інь, бо б'є фонтаном, заставляє бігати, думати про деталі, організовувати процес, вишукувати ізюмини і нюанси, які треба врахувати і зафіксувати в роботі. Ви можете довго гнити, вичікуючи натхнення, але краще маленькими кроками просуватися до мети.

Аномальний — нормальний... Ну, аномальний — це "за межами досяжного", НЛО, люди Х, битва екстрасенсів, екстрім — само собою "ІНЬ" — потрівняно з домашнім, ужитковим, звичним, нормальним. Але щоб досягнути хоча б чого-небудь аномального, підглянути за межі — треба мати досить сильну янь-ську зібраність і концентрацію, яка вже хоч-не-хоч вишукує якісь духовні джерела для підтримки. Коли в макро відбувається "епоха перемін" — тоді в мікро, у людському масштабі прокльовується багато "паранормального" — і дияволізму, і божеських промислів. Коли "кожен сам за себе", а дружня підтримка, порада, маленька допомога стає рідкістю — тоді вже мусиш шукати "тверді духовної" в собі, тобто підтримувати напір позитиву і не дати собі падати у відчай. Тут "твердь" і "позитив" трохи недоречні, але мається на увазі, що треба бути в духовному відношенні твердим, як добре накачаний м'яч або як свіжий огірок і не дати собі в'янути. Тоді будуть і коні цілі, і вівці ситі. І коли тобі скажуть, що ти "ненормальний", "зовсім з глузду з'їхав", робиш щось не те (що всі), "дурницями займаєшся" — радуйся. Ти гарно висиш над своєю прірвою зі своєю гілкою з вишнями і своїми бджолами...

Ароматний — зловонний (себто смердючий). Ну аромат — це інь, спірітус, духи, парфуми, летючі ефірні олії і густі трояндові запахи. А "зла вонь" — це запах каналізації, запах з рота після перепою, особливо після сигарет, одним словом, янь-ська характеристика Ж2-потоку.

Атака — контратака. Це вже нюанси — бійка двох півнів, двох риб-песиків за своє гніздо в ракушці, двох крабів за свою ямку в піску,

тут може вирішити долю невелика кількісна перевага аюо якийсь хитрий фінт, щоб збити з пантелику суперника, але від значків інь-янь в даному випадку утримаємося.

Бідність — багатство. Хтось сказав "бедность — не порок", але якщо ви не хочете залишитися недойшлим егоїстом — варто бути багатим. Багатство — запас інь, запас потенційної сили, яку можна використати для конкретних янь-ських справ. Цей запас («порох в порохівницях") треба мати. Кожен з нас в чомусь багатий. Кажуть, треба робити те, що в тебе виходить легко. от мені пишеться легко — я й пишу, може воно комусь ляже на душу бальзамом, а може когось роздратує, бог його зна, але хтось там сказав, що "процес (рух) — все, ціль — ніщо" (Едуард Бернштейн, лідер 2-го Інтернаціоналу "Цель — ничто, движение — всё" — у зворотньому порядку. Янь-ський був мужик...)

Безнадія — надія, безриб'я — риб'я, безглуздя — глуздя — це пропускаємо.

Безпека-небезпека...

Бєзразлічіє — вовлєчённость. Як це по-українськи: байдужість — захоплення. Ну, байдужість — холод, янь, його це не гребе, йому пофіг, начхати, наср..., а якщо будете його доколупувати своїм пафосом — він вам покаже, хто в домі господар і хто тут главний і пішле вас з вашим захопленням... А "вовлєчённость" — це ніби тягнешся до світла, до сонечка, до вогню, що гріє, до компанії, що зайнята цікавими справами, до різних тусовок, акцій, фестивалів, ... тут теж не однозначно, бо рух ніби доцентровий, в гущу подій, в янь, але враження часом бувають свіжі, інь-ські,... Хоча раз на раз не попадає. Пішов був на "Метро-джаз" з Нью-Йорка у філармонію — пережив такі пристрасті, як статеві акти слонів і мамонтів, жирафів і велетнів в африкнських джунглях, а пішов на фестиваль тиждень тому, зайняв найкраще місце — а почув туфту і вийшов після першого ж номера (хоч за ту туфту комусь там давали золоту статуетку переможця)...

біле інь, чорне янь

бережливий — расточітєльний — це ми вже проходили (марнотратний)

нескінченно мале — нескінченно велике (це схоже на демагогію)

хоча у малих масштабах — більша щільність подій, швидше йде час, ніж у великих, тобто малі — більше янь, великі — більше інь.

Тут вже треба включати "принцип динамізації", закони перемішування — і дбати про малі масштаби, щоб вони давали великі сходи. Так в одній голові, десь в глибоких селах, часом зароджуються ідеї, які штовхають розвиток цивілізації, але їх ще треба оцінити і підняти на вищий масштаб (задіяти закон 100 мавп: якщо про нові методи дізнаються хоча би 100 особин даного племені — то за вищими законами передачі інформації — їх рано чи пізно засвоїть все плем"""’я, навіть на віддалених островах).

Частка "не" нічого не дає. Бо включається асоціація з основним с ловом, яке бе "не".

Благородство — ницість (низость). Нізость говорить сама за себе: високе, благородне — інь, низьке, нице — янь. Але "благо" яке родить благородство — воно часто конкретне, янь-ське.

Насамперед я застеріг би вас від фанатичного поділу на "добро" і "зло". Як енергія (запас енергії) "зло" — іньське, а як дія (рух енергії) воно янь-ське, гостре, ріжуче, задушливе. Але присутність зла (як енергії запасу, спокою) — оздоровлює. "Добро" ж навпаки: його присутність — задушлива, а дія — корисна, оздоровлююча. Так що краще зло тримати в собі — як запас енергії, а добром краще діяти, а не вичікувати. Уоррен розробив спеціальну формулу для вивертання зла в добро: "Нужно делать добро из зла, потому что его больше не из чего делать". Дуже слушна порада.

Благословлять — проклинать. Ну, мається на увазі отечеське і материнське благословення на далеку дорогу, на одруженя, на справи, які виходять за межі компетенції того, хто благословляє, але він все одно дає духовну підтримку і гарантію, що все буде добре — і дійсно все виходить добре. А хто там клене — то якщо у вас нема грішків, за які може зачепитися його прокляття — то воно і не зачепиться. (Благословення — інь, духовна опора на майбутнє. Прокляття — янь, чиєсь вольове рішеня, промовлене з притиском і злобною інтонацією, ну але ви його не зобов'язані виконувати).

Бліднути — червоніти. Блідий — астенічний тип, червоний — холеричний, агресивний, а може, просто сором'язливий... Так чи інакше, почервоніння — ознака живого експресивного темпераменту, здається, Олександр Македонський набирав у своє військо "червоніючих" і відбраковував "бліднучих" у небезпечних ситуаціях. Як кольори самі по собі білий — інь, колір снігових вершин, червоний — янь, колір магми, лави, виверження вулкану. З другого боку — інь гаряче, янь холодне, значить по температурі лава більше інь, ніж сніг. Але "бліднути" — значить заховуватися всередину, знічуватися, втрачати свідомість, випадати в осад, а "червоніти" — значить обурюватися, мобілізувати сили, активізуватися, іні-ціювати активність. Тобто стосовно фізичних ознак воно явно біднути + (згущуватися, заховуватися в панцир), а червоніти — (вириватися, борсатися, боротися за свободу, за свої права і дітей своїх і внуків). Але з іншого боку ми знаємо багатьох талановитих астеніків, наприклад Гоголя, які опосередковано, через свою творчість передавали нам і червоніючого "Тараса Бульбу" і бліднучого Андрія, і ще багато таких нюансів і спогадів, які збагачують нашу скарбницю, додають цікавості й експресії нашому життю. Мене самого колись в кузні на Підголоско називали Вакулою... Де Гоголь, а де Підголоско, а експресія дійшла, хоч і від бліднучого темпераменту. Не все так однозначно...

блискучий — тусклий.. На вкус и цвет товарища нет. Ворони люблять блискучі речі, дівчата люблять діаманти, а мені більше подорбається "сфумато". Трошки примутнена світлопроникнусть, як в живих листках, або в живих руках, якщо через них дивитися на світло. Тут ще вилазить закон "герметизації кінцевих елементів", який вчить, зокрема, що світло вночі не повинно різати очі прохожим і проїжджим, тобто не повинно бути блискучим, краще матовим, розсіяним, а ще краще — щоб ви освітлювали собі тільки те, що вам потрібно — поле вашої діяльності і ваших зацікавлень — і не сліпили своїм світлом все довкола. Темнота теж потрібна, хоча би для відпочинку. Отже, я за сфумато, за тусклу світлопроникність. Вона живіша, А бльостки — мертва мішура. Думаю, що примутнена тускла... як там в "Сталкері" про дівчинку, яка поглядом сунула склянку з водою; "Но есть сильней очарованье: глаза, потупленные ниц, и сквозь опущенных рестниц — угрюмый, тусклый огнь желанья..."

блуд — целомудрие... Блудити, щось шукати, прагнути, любити, страждати, ... якщо "блядь" походить выд "блуд" — то я їх люблю, вони як Марія Магдалина заслуговують прощення, бо живуть повноцінним життям і інших вчать любити. А про целомудрєнну стару діву монашку, яка просилася в рай, дуже цікаво написав Діно Буццатті. Йшла війна — і в рай цілими нескінченними потоками неперервно прибувати вояки з обох армій — а вона, бідна, вже тиждень чекала під воротами, аж тут якийсь гусар пошкодував її і посадив ззаду на коня, прикривши своїм плащем, і коли святий Петро запитав, "А хто там в тебе ззаду сидить?", він відповів: "Та то наша полкова шльондра". "А, ну добре, проїжджай".

бог — диявол... Ну що вам сказати, дітки мої...Кожен хотів би відчувати себе праведником, але зверху воно видніше... Мені подобається розподіл влади між Богом і Дияволом: Бог — нагороджуюча сила, Диявол — караюча. Бог не страшний і не має найменшого бажання займатися покараннями. А Диявол робить це з насолодою. Йому теж притаманне почуття справедливості, навіть педантично скурпульозно підраховуючи всі ваші грішки і співставляючи їх вагу із вашими заслугами, він може скликати консиліум і повернути Вашу справу до Господа Бога на перегляд. Бо йому теж не хочеться мати справу з "поплавками" — ні туди, ні сюди. Так що якщо вже грішите — то грішіть вволю, і як добрі справи робите, то не поминайте кожного разу, чи вони занесені до списку ваших добрих вчинків. А там "якось воно буде, бо не може бути такого, щоб було ніяк."

Бодрий (бадьорий) — усталый (змучений). Бодрий — інь, заряджений духом, змучений — янь, очі злипаються, хоче спати.

Божественне — матеріальне... Я не став би це протиставляти. Краще: ідеальне — матеріальне. Виробіть собі кредо: ідеї треба втілювати. Задуми треба здійснювати. Цей процес якраз співзвучний з божественним творінням світу з нічого. Був хаос, був інтернет, була купа інформації, матеріалів, знань, десь витаючих в ефірі ноосфери і застиглих на сторінках наукових манускриптів. Вас в те все тицяли мордою в школах та інститутах, як кошенят в молоко, і щось воно там десь засвоїлося у вас в голові, як капля в морі. Але коли ви увійшли в права "молодого спеціаліста" і взялися за роботу — воно раптом почало випливати з потойбічних призабутих приспаних закутків Вашої пам'яті — і ви побачили, що воно працює, що воно потрібне і корисне...

Є плавний перехід від ідеального до матеріального: спочатку був образ, потім було слово, уточнення, побажання, яким він має бути, потім були ескізи, прикидки, примірки до ситуації, до ландшафту, до смаку того, хто забажав втіленя ідеї (замовника) і хто її оплачує. Потім були розрахунки затрат приблизні по ескізах і уточнені по робочих кресленнях, потім були специфікації матеріалів, способи і шляхи їх доставки, потім були майстри, які розуміються на кресленнях і знають, що за чим робиться, потім були інші майстри з дротами, трубопроводами, лічильниками, потім були акти підключення і сотні паперів марудного узаконення вашого творива (це найскладніший етап і найдорожчий нашій злодійській державі, ну і нарешті випробування і використання нашого творива і подальші його безкінечні вдосконалення....

Звичайно, є ідеї, за які ніхто не платить — і це не значить, що вони нічого не варті — просто час їхній ще не прийшов, або десь загубив їх дорогою (випали з поїзда)...

Брати на себе відповідальність — уникати (увілівать) відповідальності...

Мене завжди дивувало, який сенс в тому, що якесь там терористичне угрупування "оголошує свою відповідальність" за такий-то теракт. Або те, як в тюрмі кожен має "похвалитися своїм гріхом" перед сокамерниками. Або як при "вигнанні Демона" екзорцистом той демон мусть утробним голосом розказати, хто він такий і звідки взявся... Видно, потреба самоутвердження — хоч хорошими, хоч поганими вчинками, сидить в нас набагато глибше (заявити про Себе!), ніж потреба оцінки доцільності тих вчинків... Іншими словами: хочеш стати відомою особою — можеш хоч дітей жерти — і про тебе всі будуть знати і напишуть в газетах, і будуть боятися, а там хоч земля гори... Потреба Самоутвердження — дуже сильний незмінний Янь всередині нас, наше Супер-Его. А приборкати його можна хіба набравшись трохи житєйської мудрості "виживання в складних умовах" і прикушування язика, щоб не дістати по писку... Дуже часто любитеді Самовиражатися і виступати на публіку забувають про зворотній полюс свого самоутвердження — про Енергію Уваги, яку повинен приділяти той, хто уважно слухає. А це якраз його особиста власність, його інь, його потенціал, і ним (чужою Увагою) не можна зловживати. Кожен має право (навіть обов'язок!) спрямовувати її туди, куди вважає за потрібне. Бо коли їдеш в автобусі і триндить радіо і шофер курить, то виходиш з поїздки виснажений і нервовий, аж трясе, бо тебе щойно згвалтували в голову і в душу, і за це нікому нема покарання...

Щодо "увілівать" (уникати відповідальності) — це складна тема, пов'язана з будовою і цілеспрямованістю суспільних інстанцій, а із пануванням "свойських відносин" в продажному ринковому "соціумі", це тема хабарництва, словом залипла янь=ська тема наших домашніх брудів, про які навіть не хочеться писати. Виходить, що ті терористи і Демони, і злочинці, котрі все ж "беруть на себе відповідальність" — більш духовні особи, ніж подавляюча більшість "нормальних людей", які воліють краще стушуватися і промовчати.....

Бросать — поднимать (янь — інь)

Будні — свята. Будні — янь, але накопичують енергію для свят — інь.

Минуле — майбутнє. Ще раз зрадаємо закон "Дао-дар": з минулого треба брати інь-ську емоційну складову — і добро, і зло, і відчувати (принаймні старатися відчути) все на своїй шкірі. А не факти-дати-території-імена. Їх забагато. Вже видано, мабуть, більше сотні томів "Історії УПА" з конкретними цифрами, датами, іменами — і що з того? Жити стало не легше. "Духом Минулого треба піднімати ідеї (втілювати Волю) Майбутнього". Це дуже конкретна порада: не закриватися в різних спілках і товариствах, спрямованих цілковито в минуле і виборювати свої права в злодійської влади, а цікавитися різними дрібницями, що стосуються конкретного покращення ведення конкретних насущних справ — і помагати молодим людям, спеціалістам, які можуть і хочуть впроваджувати ці ідеї майбутнього в життя. Чомусь Америка на "ура" спонсорує і помагає різним ентузіастам, а тут — як не пам'ятники і хрести, то "ланцюги" і мітинги, ... Баланс між минулим і майбутнім, між історичним і футуристичним — збитий начисто, просто завал. Минуле — ніби вгорі, Інь, більш піднесене, одухотворене, воно вже було, вже заявило про себе, вже реалізувалося — але все одно воно діє вниз шипами, діє хижо, мстиво — і його краще не чіпати, не попадатися йому на очі. А майбутнє проростає знизу м'яко, як печериці з-під асфальту — і його дуже легко задавити, особливо напівдорозі, коли носиш в голові те, що має бути зроблено — а на тебе упири з минулого чигають на кожному кроці. Воно потребує додаткового захисту. І без всяких там "монастирських статутів". (В чужий монастир зі своїм Статутом не ходять. А тут конкретно висить Статут "Дитячої імперії" — https://ipian.io.ua/ — він чисто конструктивний — про всякі можливі новшества, які треба розвивати в "суспільному організмі", а не займатися "переоцінками цінностей" і перевертаннями історії з ніг на голову — щоб Себе, коханого, вигородити, а когось засудити, "заклєйміть позором", розстріляти, розп'яти, спалити і червертувати, бо він не такий, як нам треба.. )

Быстро — медленно. По Ж1-структур1 (щільній захищеній ЯНЬ) Ж1-потік рухається швидко, енергетизовано, одухотворено ІНЬ, а зворотній Ж2-потік ЯНЬ рухається повільно, самотоком по розгалуженій розпаралеленій Ж2-структурі ІНЬ. Отже, швидке — ІНЬ, повільне — ЯНЬ, але провідні структури для них — протилежні: швидкий поїзд чи автомобіль — твердий ЯНЬ, а повільний дирижабль чи надувний човен — м'який інь. Тут сама швидкість ІНЬ — як калейдоскоп вражень, відчуттів, як функція емоцій чи свідомості того, хто всередині літака чи поїзда, а оболонка ЯНЬ — як провідна структура — сам літак , поїзд чи автомобіль разом з дорогою.

віра — знання. Віра ІНЬ, знання ЯНЬ, вони конкретніші, віра розпливчатіша. Але віра піднімає знання, дає їм потугу втілюватися в конкретну вимріяну річ. Хоча буває, фільм такий був "Секрет", що навіть дуже конкретизований абстрактний образ може бути матеріалізований (випливти звідкись з реальності, як дарунок долі), якщо довго і неперервно про нього думати. Хтось з англійських державних діячів, здається Бенджамін Дізраелі, казав, що "Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати". Це — як легенда, диво, чудо, "Алые паруса". А так можна просто по-трошки, по кусочку, меншими чи більшими кроками наближати свою мету, рухати свою Землю своїми ногами — і нарешті натрапити на ту точку планети, яка тобі найбільше підходить...Ще б не завадило перечитати "Раджа-йогу"

(Оригінал — https://ivanopiano.livejournal.com/tag/Макротехнічний дзен )