Когнітивна війна (Cognitive Warfare) є боротьбою за свідомість та мислення людей, а також за їх способи прийняття рішень, використовуючи дані та інформацію. Це не є традиційними бойовими діями, а скоріше битва ідей, поглядів та впевненостей. Завданням когнітивної війни є зміна сприйняття та поведінку певної авдиторії на користь агресора. Найчастіше когнітивна війна проявляється через засоби пропаганди, дезінформації та психологічного впливу.
Використання терміну війна в понятті когнітивістика, яке більше спирається на соціальні та психологічні аспекти життя соціуму, обумовлено перенесенням аналогій військових дій власне на цю царину. До найпростішого прикладу, зараз численні «військові експерти» на тому ж таки YouTube розповідають про так звану «підготовку поля бою» — ось ці чи інші дії сторін, які здійснюють операції на лінії фронту не є ні наступальними, ні оборонними діями, а власне підготовчими діями до початку власне активних бойових дій. А тепер, якщо взяти соціального бота ("диванного аналітика", "лідера суспільної думки", "просвітника", працівника інформаційної служби новин, пропагандиста тощо), то, наприклад, його рефлексія на будь-яку подію в інформаційному просторі і є власне цією підготовкою "поля бою" за твою власне увагу, читач чи слухач. "Поле бою" з іншими соціальними ботами, які також рефлексують на будь-яку подію, і зацікавлені у перехопленні твоєї уваги, щоб для оцінки наступної події ти в першу чергу звертався до "аналізу" власне від соціального бота "A", а не соціального бота "B". А, наприклад, бота "C", після декількох ознайомлень з його оцінками інформаційних подій, ти взагалі викреслиш із власного "білого списку".
Тобто, в когнітивній війні противник не захоплює території, а ресурсами до завоювання є власне когнітивні системи (розуми) людей, які проживають на території. Так, для соціальних ботів власне розуми членів суспільства і є тим "призом", за який вони ведуть свою діяльність. Тут потрібно зробити суттєве зауваження: загальніше кращим є розгляд поняття "когнітивна гра", бо в цьому випадку допускається існування коаліцій тих же соціальних ботів, які можуть між собою ділити суспільне "когнітивне поле". Для прикладу, у 2022 році два соціальних боти — "хороший росіянин" Марк Фейгін та Олексій Арестович на тому ж YouTube вечорами ділили пострадянське когнітивне поле, поки наступного року не зрозуміли, що їх коаліція перестала влаштовувати кожного з них. Наразі не можна говорити про їх ворожнечу, тут більш правильним є "радянський штамп" — "озброєний до зубів нейтралітет", тобто коаліційної гри вже не спостерігається, але й антагоністичної гри також немає. Якщо ж вживається поняття війна, то тут розуміють власне крайній випадок антагоністичної гри, коли гравці вже зацікавлені в розділенні когнітивного поля по максимуму на "своїх" та "чужих".
За антагоністичної гри — когнітивної війни, противник (армія ворожих соціальних ботів) використовують фейкові новини та сумнівні теорії, а соціальні мережі, телебачення, радіо та інші канали поширення інформації стають знаряддями у війні. Базова ідея когнітивної війни полягає у зародженні та поширенні сумнівів, страху, розчарування чи невдоволення діями як влади, так і громадських інститутів. Власне, когнітивна війна цілеспрямовано скеровується на емоції та переконання, змушуючи кожну особу та ціле суспільство здійснювати дії та приймати рішення певним чином, що має надавати перевагу агресору.
Основним інструментом когнітивної війни є психологічне маніпулювання, бо власне через маніпуляцію почуттями та сприйняттям соціуму можна впливати на власне прийняття рішень членами цього соціуму. У свідомості членів суспільства формуються ілюзії, які спрямовують думки та бажання у потрібний агресору напрямок, бо емоційні аргументи власне і застосовуються для того, щоб пересилити логіку та розум. Когнітивна війна має як відкритий, так і прихований характер, зокрема, один із гравців, який є "прихованим агресором" може навіть і допомагати "потенційній жертві", якщо вона сама здійснює ходи, які вигідні цьому агресору. До найпростішого прикладу — "хороші росіяни" навіть можуть на 75%-90% відсотків провадити українські наративи у програмах "наших" соціальних ботів, якщо вони самі для збільшення капіталізації YouTube через світове російськомовне середовище, запрошують їх у свої програми. Тих же 10-25% відсотків "їх думки" може бути цілком достатньо для власне "засівання" на "когнітивному полі" сумнівів.
Когнітивні атаки можуть бути скерованими на різні соціальні групи, а методи, які застосовуються під час когнітивної війни, є дуже різноманітними: починаючи від ретельно спланованих компаній, які ґрунтуються на чутках та інсинуаціях, до розробки та "розкрутки" в інфопросторі складних "фейкових" повідомлень. Зокрема, дії в когнітивній війні можуть слугувати для крадіжки та фальсифікації інформації.
Одним з піонерів у дослідженні розумових процесів є британський дослідник К. Крейк, який розробив концепт "ментальних моделей" та виділив на основі аналізу розумових процесів трьох етапів діяльності особи:
- на першому етапі стимул, що скерований на розум людини, перетворюється на внутрішнє представлення, тобто зовнішній образ, імпульс перетворюється на внутрішнє переконання особи;
- на другому етапі до цього представлення застосовуються маніпуляції за допомогою пізнавальних процесів для формування нових внутрішніх уявлень — певні скерування беруть участь у виробництві нових змістів;
- і на третьому етапі вже на основі цих нових змістів, особа ухвалює свої рішення та здійснює дії.
На основі цих моделей, вже в Радянському Союзі В.А. Лефевр провадив дослідження вже власне з "рефлекторного керування". Як зрозуміло, скерування пострадянських соціальних ботів до читачів — рефлексувати на їх "описи реальності" тут і зараз своїми вподобайками, коментарями й поширеннями ну дійсно сучасна, буржуазна технологія. Як і формування моделі державного управління не на основі розробки стратегій, а виключно тактики, як реакції на дії зовнішніх гравців та ворога.
Зараз же когнітивні технології є комбінованими методами та підходами як з областей теорії ігор, теорії керування та поведінкової економіки, так і засобів медіавпливу чотирьох С: секс-страх-смерть-справедливість та психологічних спонукань та використання когнітивних упереджень та соціальних стереотипів. Завданням цих технологій є трансформація властивостей та якостей особи, її поведінки шляхом або модифікації психофізіологічних параметрів організму, або включення індивідуума в гібридні — людино-машинні системи, де особа не відрізняє соціальних ботів — людей від комп'ютерних програм, коли дискутуючи з останніми вона тим самим їх навчає. Особливу складність тут формує ситуація, що сучасні медіа у своїй діяльності скеровані на "продаж" новин читачам та слухачам, щоб власне читач чи слухач послугувався цим, а не іншим медіа для отримання інформації та її інтерпретації. Як результат, інформаційні методики, які застосовують "наші" та засоби впливу на когнітивістику, що застосовує ворог, перебувають у складному симбіозі, взаємодоповнюючи один одного, та формуючи "поле бою" "когнітивне поле" соціуму для подальшого формування нової людини — легко маніпульованої та рефлексуючої у потрібному для соціальних технологів напрямку.
Окрім дій в сторону супротивника, когнітивна війна також повинна включати захисні дії для власного суспільства. Формування стійкого до інформаційних атак суспільства — навіть головніше завдання, ніж розробка дій в сторону супротивника. Цей захист може формуватися виключно шляхом прозорої комунікації та забезпеченням доступу до правдивої та верифікованої інформації. Не можна говорити, що ось тільки зараз людство має справу з когнітивними війнами. Якщо поглянути на всю історію людства, то формування міфів, розповсюдження ідеологій та формування релігійних вчень, які мали "виправити" "недоліки" наявних — все це елементи когнітивної боротьби минулого. Просто сучасність надає нові інструменти, такі як інтернет-тролінг та використання ботоферм і мереж соціальних ботів, які дозволяють впливати на світосприйняття величезної кількості людей.
Загалом, ефективність когнітивної війни багато в чому визначається медіаграмотністю населення та наявності моральних та етичних запобіжників у свідомості "наших" соціальних ботів, оскільки або за низької обізнаності у "матчастині" — соціальних, психологічних та історичних травмах та стереотипах соціуму, або за незнання чи ігноруванні правила — "постав себе на місце ворога та оціни, як він може скористатися твоїми діями", "наші" соціальні боти готуючи "когнітивне поле" соціуму під себе разом з тим його також покращують для дій ворога. Також, чим краще особа вміє аналізувати інформацію, тим складніше впливати на цю особу хибними твердженнями. Важливим аспектом протидії є також і критичне сприйняття інформації, яке змушує ставити запитання та шукати підтвердження отриманій інформації. Тому, чим вищим є рівень освіти та загальної обізнаності, тим стійкішим стає суспільство до когнітивної агресії.
Як висновок — когнітивна війна також є екзаменом для суспільства на здатність піклування про власну розумову незалежність. Та й той же електорат, який не може відрізнити правдиву інформацію від численних вигадок та маніпуляцій, не здатний приймати усвідомлених рішень стосовно власного майбутнього.