У всії історії зі сплюндруванням центру Києва до дня незалежності. Мене здивувало не те що наслідувачі Чемберлена за всяку ціну прагнуть догодити окупанту. А те скільки моїх співвітчизників кинулися захищати руський мир там де вісім років тому лунала «Пливе кача». А на додачу ще і засуджувати методи клятих праворадикалів що не дають плюндрувати пам'ять України. І що характерно рік тому ті ж самі коментатори репостили чорні квадратики та всяко висловлювали підтримку екстремістів BLM...
Цікаво, а московські танки на хрещатику вони теж будуть так радісно зустрічати?
Так в України був період совітської окупації. І він не тільки і не скільки про зубожілі меблі та обрані квартири.
1) Це колективізація. Коли в людей що замість свободи обрали хліб забрали і свободу і хліб.
2) Культурне приниження. Так усе це про «тугу за рідним домом у безводному степу» та інші рабські наративи які дратують у школі. Сіяла совітська влада прагнучи принизити та маргіналізувати українську свідомість.
3) Голодомори. Так їх було кілька, а не тільки той один про якій теж всі забувають.
4) Випалена земля. Коли сотні тисяч українців платили життям за безмозкість совітського командування. Чи ви не чули про затоплення Дніпра (тодішнього Дніпропетровська)?
Совіти нищили та принижували українську націю і саме про це мають бути інсталяції. Аби не забували чим для нас була окупація Москви. І в паралель мають бути інсталяції про звитягу та мужність Українського народу: Хотин, Сині води, Ахтіяр, Жовті Води, Таненберг і звісно ДАП. Оце має бачити нація у день свого народження. А не солодкі спогади про те що в полоні було не так вже і погано, а тортури то не так вже і боляче.