Очікуваний великий наступ російських військ на сході України вже розпочався. Активні дії ведуться відразу в декількох напрямках. Крім цього, Росія посилює терор проти цивільного населення.

Під час чергового масованого ракетного удару по території України 10 лютого Росія здійснила пуски понад 100 ракет, завдала 12 авіаударів, здійснила понад 20 обстрілів з реактивних систем залпового вогню.

Наступ Росія традиційно підкріплює пропагандою

Воєнні дії Росії супроводжуються помітно активізацією російської пропагандистської машини у багатьох країнах.

Як повідомила громадська активістка, організаторка антивоєнних протестів Наталія Панченко, 3 лютого так званий «Польський антивоєнний рух» запустив кампанію «Це не наша війна»[1], яка є класичним прикладом російської пропаганди.

Організатором кампанії є політолог, професор Лешек Сикульський, усі тези якого абсолютно збігаються з тим, що продукують путінські рупори[2]. У рамках акції, метою якої є знеохотити поляків допомагати Українцям, по всій Польщі мають бути встановлені білборди зі слоганом «Це не наша війна».

Вимагаючи припинити підтримку України, Сикульський заявляє, що «не може бути згоди на будь-які військово-політичні відносини з Україною, оскільки це найпростіший спосіб знищити Польщу під час війни».

Ще восени 2022 року під час виступу в Познані він стверджував, що США мають намір втягнути Польщу за допомогою прихильного до Америки уряду «Права і справедливості» до активної участі у війні з Росією, яка, за його словами, хоче жити в мирі.

Як польські військові оцінюють ризики?

У січні – лютому цього року мав місце ряд занепокоєних заяв польських військових такого рівня, як начальник генштабу Війська Польського генерал Раймунд Анджейчак, викладач Центру військової підготовки, ветеран Іраку та Афганістану полковник Пьотр Левандовські[3], колишній командувач сухопутними військами Війська Польського генерал Анджей Скшипчак[4].

Усі вони наголошували на критично високих ставках у війні, яку розв'язала Росія проти України, а також на стратегічному значенні оборони України і для Польщі.

Критикуючи західний підхід «крапельного надання» допомоги Україні, польські військові закликають відкинути побоювання перейти будь-які червоні лінії та невідкладно передати Україні усе потрібне озброєння, у тому числі здатне вражати цілі дальністю до 300 км, сучасну бойову авіацію і танки.

Останніми днями колишній командувач військового спецпідрозділу GROM генерал Роман Полько також закликав припинити дозувати допомогу, надавши Україні можливість ведення війни в повітрі за допомогою винищувачів F-16[5], що є вирішальним для успішного наступу. Він також заявив про доречність атакування військових цілей за межами України, зокрема аеродромів і військових логістичних вузлів.

На тлі цих заяв, заступник міністра національної оборони Польщі Войцєх Скуркевич повідомив, що Польща виступила одним з головних організаторів місії ЄС, в рамках якої планує щомісяця не лише готувати по два батальйони ЗСУ[6], а й надавати комплексний пакет підготовки українських військ, який включатиме безкоштовну передачу техніки, на якій відбуваються навчання.

Така військова дипломатія поступово набирає ваги, пригадаймо лише роль активного тиску Польщі на Німеччину у питанні передачі «Леопардів».

«Замість того, щоб поступово постачати Україні більше зброї та військової техніки, НАТО має викликати „великий вибух“ і оголосити про передачу всієї військової допомоги 24 лютого 2023 року, у першу річницю російського вторгнення. Це зміцнить переконання Кремля, що Москва бореться з добре озброєним Альянсом», – наголошує Майкл Макфол[7], політолог і колишній посол США в Росії, в журналі Foreign Affairs.

Така заява створила б важливий психологічний ефект у Кремлі та серед російського суспільства, сигналізуючи про те, що Захід залучений у повернення Україною всіх окуповані території, стверджує Макфол у статті «Як досягти прориву в Україні».

Чому Захід повинен визнати свою участь у війні?

Разом з тим, привертає увагу поява в польському політичному дискурсі тези «Це наша війна». І не лише в сенсі продовження та нарощування допомоги України, а й потреби бути готовими до можливої участі військових підрозділів країн НАТО, у тому числі Польщі, у військовій місії на території України.

Автор цієї тези – юрист, аналітик та публіцист Кшиштоф Войчаль ще у 2019 році передбачив, що Росія розпочне війну у 2022 році. У своїй статті "To jest nasza wojna!"[8] він чи не першим піднімає питання про те, що Заходу, країнам НАТО, у тому числі Польщі, слід відверто визнати свою участь у війні.

Адже, як зазначає публіцист, росіяни – влада, пропаганда та суспільство переконані, що вони воюють з НАТО в Україні. Теза про те, що Росія воює в Україні проти НАТО та Заходу, є не лише стрижнем російської пропаганди, а й тим у що вірять більшість росіян. Саме нею вони виправдовують дії Кремля, і роблять саме ті кроки, які б робили, воюючи з НАТО в Україні.

Західне обережне ставлення жодним чином не зв'язує Путіну руки. Це зв'язує руки НАТО

«Тимчасом увесь Захід на дипломатичному та політичному рівні робить вигляд, що російсько-українська війна стосується лише сторін конфлікту. Водночас відправляючи в Україну багато боєприпасів, військової техніки та продовольства. Надаючи політичну, фінансову та військову підтримку (навчання українських військових на Заході). Уникання заяви про те, що ми, як Захід, перебуваємо в конфлікті з Російською Федерацією, всупереч видимості, не захищає нас від помсти Володимира Путіна. Таким чином, західне обережне ставлення жодним чином не зв'язує Путіну руки. Це зв'язує руки НАТО і всьому Заходу ментально і політично», – стверджує польський аналітик.

Тому потрібна офіційна заява про те, що НАТО перебуває в конфлікті з Російською Федерацією на ґрунті війни в Україні

На думку Войчаля, слід чітко окреслити мету (якою є лише перемога у війні), щоб це усвідомлювали як самі західні суспільства, так і Росія, котру потрібно переконати у відсутності в неї шансів на перемогу. Це дозволило б продемонструвати рішучість проти дій Росії, відносно якої Захід з 2014 року проводив захисну політику при зростаючих загрозах для східного флангу НАТО, та позбавити аргументів російську пропаганду, яка активно залякує західне суспільство втягуванням у війну.

«Ніщо не вплине на Москву більше, ніж заява західних лідерів, починаючи з Джо Байдена, про те, що конфлікт в Україні – це наша війна, і ми маємо намір її виграти. Таким чином, росіяни отримають чіткий сигнал: „Тільки вам у Кремлі вирішувати, наскільки важкою буде ваша поразка. Ви менше втратите, якщо завтра вийдете з України. Чим більше людей і техніки ви відправите в Україну післязавтра, тим більш нищівною буде поразка“, – переконаний експерт.

Україна як ключовий елемент великої мозаїки

Україна для Москви сама по собі є ціллю, але водночас це фрагмент великої геополітичної мозаїки. Підкорення України розглядається Кремлем лише як один з перших етапів подальшої ескалації, — акцентує К.Войчаль.

Путін розпочав війну проти України з метою завдати удару по інтересам НАТО та ЄС.

І наразі, довіра до НАТО, імідж сили та єдності збереглися лише завдяки тому, що українці захищаються.

У разі успіху так званої російської „спецоперації за три дні“ Путін підірвав би позицію США як гаранта безпеки і почав би енергетичний і військовий шантаж Європи, щоб Європа повністю визнала силу Кремля і відвернувся від США, потрапляючи в енергетичну та безпекову залежність від Росії.

Повністю анексувавши територію України, Путін міг би взяти під контроль і Молдову. Таким чином Російська Федерація вийшла би на кордони НАТО по всій ширині та могла розгорнути величезні армії вздовж кордону з Румунією і уздовж усього східного кордону Польщі.

Постійні військові бази в Білорусі, Україні і, можливо, Молдові чинили б постійний тиск на ЄС і НАТО.

Окупувавши Україну, росіяни могли б спрямувати свій потенціал і зусилля на гібридну війну проти країн Балтії, Польщі та Румунії, дестабілізуючи весь регіон.

Латвія та Естонія, які важко захистити, опинилися б у вкрай важкому становищі. Високі безпекові ризики відлякували б іноземний капітал від Центральної Європи, що загрожувало б довгостроковою економічною кризою.

Продовження гібридного та військового тиску з боку Кремля змусило б Захід розпочати другу холодну війну.

Таким чином, щоб нейтралізувати загрозу, сотні тисяч військових з усього НАТО повинні були б бути розміщені вздовж східного флангу Альянсу. Це призвело б до величезних витрат і зачепило інтереси всіх країн ЄС.

При цьому американці не могли б приділяти увагу Китаю, оскільки були б змушені займатися обороною східного флангу НАТО.

Поразка України сприймалася б у всьому світі як іміджева поразка США і всього Заходу. Тому американські двосторонні альянси, в тому числі на Далекому Сході (Японія, Південна Корея), могли б розпастися.

Чого боїться Путін?

Войчаль наголошує, що з одного боку, нинішнє дистанціювання західних лідерів від війни Путін трактує як слабкість і це спонукає його до подальшої ескалації конфлікту. З іншого боку, такий спосіб ведення дипломатії повністю дає поле для російської пропаганди, яка активно використовує протилежне гасло як ключове у своєму наративі.

Очевидно, що західні політики бояться, в тому числі з суто політичних міркувань, визнати перед своїми виборцями, що ведеться війна. Проте дії Вашингтона, Парижа, Варшави чи навіть Берліна яскраво доводять, що еліти цілком усвідомлюють такий стан речей.

Російська сторона найбільше боїться відкритого визнання Заходом того, що війна в Україні – це їхня війна

Зважаючи на викладене, видається що російська сторона найбільше боїться відкритого визнання Заходом (політиками та суспільством) того, що війна в Україні – це їхня війна. А отже, переконаний польський аналітик, саме це і потрібно зробити.

Не варто забувати, що Росія у військовому плані слабкіша за НАТО і за США, і не мала б жодних шансів у разі зіткнення.

Тож саме Захід може і повинен почати погрожувати Путіну та російській еліті. Адже ситуація, в якій агресивна, але слабша сторона, загрожує всім навколо, є дуже небезпечною.

Що повинно зробити НАТО

Відповідальність за ескалацію конфлікту несе більш потужний суб'єкт. Саме НАТО і США мають можливість зупинити Російську Федерацію, продемонструвавши свою силу і, головне, готовність її використовувати. Боятися варто Путіну та його поплічникам. Це єдине, що може їх зупинити.

Очевидно, що Україна не може впасти, а після війни повинна вступити в НАТО, адже тільки це може захистити не лише її, а і Європу від поновлення російської агресії.

Войчаль переконаний, що розраховувати на те, що завдяки лише самій допомозі Заходу Україна виграє війну з Росією, досить ризиковано.

Країни НАТО повинні заявити про готовність, у разі розвитку гіршого сценарію та загрози Києву, увійти в Україну

Путін теж поспішає і 2023 рік може стати переломним. І якщо росіяни знову захочуть і спробують зламати стратегічну лінію Дніпра, оточити Київ, то це загрожуватиме крахом, отже такі спроби Захід має нейтралізувати.

Для цього країни НАТО повинні заявити про готовність, у разі розвитку гіршого сценарію та загрози Києву, увійти в Україну зі своїми військами для встановлення санітарного кордону.

Миротворчі сили повинні бути чисельними, демонструвати боєготовність і мати підтримку в усіх напрямках (морському, повітряному, кібернетичному, космічному).

За оцінками автора, вже зараз потрібно рішуча демонстрація потенціалу нейтралізації більшості активів Росії. Зокрема, зайняти позиції вздовж кордону всього східного флангу НАТО, продемонструвати готовність відбити вторгнення, взяти під повний контроль повітряний простір над Україною.

Показати можливість при потребі увійти також в Молдову із взяттям під контроль Придністров'я.

Ракетно-артилерійські, повітряні та військово-морські сили НАТО мають продемонструвати можливість нанесення масованих ударів по Калінінградській області та Білорусі, щоб знешкодити накопичений там ракетно-ядерний арсенал.

Якщо Путін, незважаючи на всі вищезазначені дії, і далі спробує взяти Україну чи Київ, то коаліція обраних країн (оскільки єдність всього НАТО в питанні входження в Україну сумнівна) справді повинна розмістити свої війська таким чином, щоб російські війська не могли пройти, не атакуючи союзників. При цьому вкрай важливо продемонструвати повну перевагу в повітрі та готовність знищити будь-які російські підрозділи, які спробують відкрити вогонь.

На завершення Войчаль закликає політиків, військових, експертів, журналістів і простих коментаторів ввести в публічний дискурс гасло: „Це наша війна!“.

Ми можемо нейтралізувати російську пропаганду та зупинити Москву від ескалації конфлікту

 „Головне переконати всіх нас, а потім і самого Путіна, що ЦЕ НАША ВІЙНА і ми готові діяти. Оскільки Путін поводиться так, ніби НАТО воює з Росією в Україні, і переконує в цьому росіян, визнання цієї очевидної заяви з нашого, західного боку не може мати для нас жодних негативних наслідків. Навпаки, таким чином ми можемо нейтралізувати російську пропаганду та зупинити Москву від ескалації конфлікту. У Кремлі мають повірити, що ми готові на все. Інакше вони продовжуватимуть просуватися, загострювати та, зрештою, призведуть до прямої війни з НАТО. Потрібно не дати їм це зробити“, – констатує експерт.

Як бачимо, спроба започаткування такої дискусії в суспільно-політичному просторі вже здійснена. І при всій видимій неможливості такого сценарію спробуємо пригадати все що нам видавалося неймовірним ще рік тому, в лютому 2022 року.