Кажуть, що маленькі на зріст люди люблять усе масштабне. Наполеон Бонапарт, якого завжди вважали класичним коротуном (хоча він був швидше середнього зросту) розпочав серію завойовницьких воєн та дав ім'я комплексу усіх коротунів. Інший відомий коротун із сусідньої з Україною держави, знаний у народі як «ВВХ», теж не пасе задніх у розв'язанні кривавих конфліктів. На щастя, наші місцеві (чи містечкові) коротуни свої наполеонівські плани повертають у мирне русло. Але вони (плани) не стають від того орієнтованими на людей, а не на задоволення власних потреб.

Харківський зоопарк – один із найстаріших в Європі. Я пам'ятаю його з дитинства – хоч ми і мешкали в області, але їздили туди з мамою щоліта. Зоопарк, мабуть, був одним із місць, які сформували мій дитячий образ міста – іншим місцем був парк Горького. Через двадцять з гаком років я повела до зоопарку свого сина – і виявила, що там нічого не змінилося. Ті самі голодні очі тварин, та сама недоглянута територія, ті самі іржаві атракціони та скульптури з облущеною фарбою.

Минулого літа син знову попросився в зоопарк. Зібравши волю в кулак, пішли, але лише поцілували замок на воротях – зоопарк зачинили на реконструкцію до 2018 року. Здавалось би, гарна новина. Але досвід відвідування оновленого парку Горького насторожував. Бо останній, прозваний в народі «парком імені білочки», зроблений за шалені гроші начебто для людей, до людей не надто дружній.

Сама причина реконструкції парку Горького була геть прозаїчною – бажання міської влади в особі мера Геннадія Кернеса відновити авторитет перед виборами 2015 року після скандального будівництва дороги через лісопарк. Тоді, у 2010-му, у протистоянні між активістами та владою перемогла остання. Врешті решт дерева у лісопарку вирубали, дорогу проклали, а неприємний «осадочєк» у електорату залишився.

«Хліба і видовищ» — говорили у Древньому Римі. «Гречки і атракціонів» — переінакшили в сучасному Харкові і розпочали грандіозне будівництво українського «Діснейленду». Для початку взяли кредит в 20 млн євро в «Промінвестбанку», власником контрольного пакету акцій якого є російський «Внешэкономбанк». В умовах тривалого збройного конфлікту на сході країни це фактично може означати, що, з вітерцем проїхавшись на американських гірках чи насолодившись панорамою міста з висоти на оглядовому колесі, ви без своєї на це згоди профінансували агресора і війну на Донбасі.

Та навіть без зачіпання національних та фінансових питань оновлений парк Горького нагадує несмачну цукерку в красивій обгортці. Всюди тут розставлені попереджувальні таблички – «газонами не ходити», «скульптур не торкатися» тощо. Крок уліво чи крок управо – і суворий дядечко охоронець вже тут, щоб пояснити вам відсутність у ваших ніг права ступати на траву.

Можна зітхнути і сказати: «А що ви хотіли з нашим менталітетом? Ми ж не в Європі! Пусти наших людей на газон – витопчуть і закидають сміттям». Але ж у парку «Стрілка» на набережній по газонам можна ходити, на них можна лежати і влаштовувати пікніки. І, як не дивно, газони досі не витоптали й не закидали сміттям. І це теж Харків.

Але повернемось до зоопарку. На його реконструкцію загалом планують витратити не менше 1 млрд 878 млн гривень, з них 741,8 млн виділять із міського бюджету в 2018-му. Для прикладу, на фінансування дошкільної освіти у Харкові цього року планують витратити 947,2 млн грн, на автомобільні дороги та інфраструктуру – 837,4 млн грн, на експлуатацію і технічне обслуговування житлового фонду – 451,7 млн грн, на акушерську допомогу вагітним, породіллям і новонародженим – 178,6 млн грн.

А ось і «вишенька» на тортик – вхід до оновленого зоопарку буде безкоштовним. Тобто, про навіть часткове самофінансування зоопарку мова не йде, він буде фінансуватися за рахунок бюджетних коштів, а відтак – за рахунок податків, які сплачують харків'яни, навіть ті, що в зоопарк не прийдуть.

Моя Facebook-стрічка складається здебільшого з постів волонтерів. Вони постійно на щось просять гроші й щось збирають. Не лише на армію, переселенців чи дороговартісні ліки. Збирають одяг та продукти для пацієнтів психлікарні. Збирають кошти на обладнання, яке дозволить вижити недоношеним діткам. Якби волонтери мали можливість займатися ремонтом доріг – збирали б, мабуть, і на це.

Добре жити – одне з нормальних бажань звичайної людини. Мати змогу купувати якісний одяг, подорожувати іншими країнами, їсти смачну їжу в ресторанах, гуляти красивими парками та зоопарками. Але коли під ногами кілометри багна замість асфальту, коли палати в лікарнях більше схожі на кімнати жахів, коли батьки самі змушені шукати медичне обладнання, щоб врятувати дитину, шикарні зоопарки та парки вже не радують. Бо першими мають бути задоволені базові потреби, аби виникли всі інші. Та поки що в Харкові піраміду своїх потреб завзято задовольняє лише одна людина маленького зросту.

Юлія Ілюха, Тиждень