В Україні вибори часто пояснюють як змагання антирейтингів — кого не люблять менше, той і перемагає. На нинішніх президентських перегонах він також гратиме роль, але не вирішальну. Натомість визначальним буде питання, боятися змін чи все ж ризикнути.

Якщо виходити з соцопитувань, то з виборами президента України все ясно. У другий тур виходить Зеленський разом або з Порошенком, або з Тимошенко. І там Зеленський перемагає будь-кого з них — з перевагою голосів у півтора рази, якщо не вдвічі. Пояснення просте. У Зеленського антирейтинг менше 15%, тоді як у Тимошенко — 25-30%, а у Порошенка — аж 40-50%.

Однак все відбуватиметься інакше.

Чому? Не через «продажну» соціологію. Опитування таких організацій, як Демініціативи, КМІС, група «Рейтинг» достовірні. Утім, опитування — лише приблизні зрізи настроїв на момент проведення. Вони не можуть спрогнозувати, як голосуватимуть ті, хто не визначився. І таких близько чверті. Плюс, нема гарантії, що 31 березня і 21 квітня всі проголосують так, як казали у лютому чи березні.

Прихований резерв Порошенка

В Україні велику увагу приділяють антирейтингу. Багато хто і справді голосує або проти когось або за менше зло. Проте цього разу ключовий мотив буде іншим. Все вирішуватиме питання майже шекспірівського масштабу: Боятися чи не боятися.

В Україні велетенська більшість людей незадоволена діями влади. Порошенко, як чинний президент, є головним об'єктом цього невдоволення. Причин для цього багато. Скандал довкола «Укроборонпрому» став лише останньою демонстрацією, що українські політики, зокрема президент і його оточення, так і не стали «жити по-новому», як обіцяв п'ять років тому Порошенко. І це головна причина популярності Зеленського.

Поглянемо на ситуацію з іншого боку. Її не порівняти з 2014-15 роками. Економіка стабілізувалася, ВВП і зарплати зростають. Війні на Донбасі кінця не видно, але її тримають під контролем. Реформи як-не-як, але у низці сфер просуваються. Свобода слова є, голос громадянського суспільства чути.

І через це для багатьох Порошенко уособлює хоч якусь впевненість у завтрашньому дні. Так, прориву або швидких змін від нього мало хто очікує, однак поступовий розвиток маленькими кроками, вірогідно, продовжиться. Тому Порошенка можна назвати «безпечним» варіантом. Це пояснює, наприклад, чому березневі опитуваннях не показали падіння рейтингу гаранта через скандал довкола «Укроборонпрому». Більшості з Порошенком все ясно року з 2016, коли його підтримка впала до приблизно 10%.

Кандидати «ризику»

Всі інші кандидати, чия підтримка вища за статистичну похибку, несуть ризик, що їхнє обрання може принести небажані, небезпечні або й катастрофічні наслідки. Поглянемо детальніше.

Найменший ризик, імовірно, становить Гриценко. Щодо нього можна бути певним, що проросійську політику він не вестиме. Він оголосив своїх кандидатів на ключові посади, наприклад Світлану Заліщук на главу МЗС. Але що саме робитиме він, крім як вчитиме власним взірцем бути «чесним», неясно. Заяви у нього занадто різкі, він рубає з плеча. Під сумнів потрапляє навіть прихильність Гриценка євроінтеграції, коли читаєш перше ж речення його програми: «Наша мета — наступити на п'яти лідерам Європи!».

Ляшко на словах пропагує економічний націоналізм і протекціонізм. Що ж саме робитиме радикал і популіст в разі обрання — можна лише здогадуватися.

На відміну від них двох, більш-менш ясно, чого очікувати від Бойка. Його обрання означало би найбільші зміни. Хоча він і намагається у виступах бути максимально нейтральним, імовірність продовження ним нинішнього курсу реформ та інтеграції до ЄС і НАТО практично нульова. Що і підтвердила його зустріч з прем'єром РФ Медведєвим за присутності кума Путіна Медведчука.

Тимошенко добре відома українським виборцям. І це дає багатьом підстави остерігатися її президентства. Чи витримає економіка та бюджет, з одного боку, збільшення соціальних видатків, з іншого, — можливе припинення співпраці з МВФ? Таке припинення означатиме відсутність позик від інших міжнародних організацій у той час, коли Україні треба віддавати мільярди доларів боргів. Зниження цін на газ — одна з головних обіцянок Тимошенко. Уряд Гройсмана намагався більше року виторгувати у МВФ відмову від підвищення тарифів для населення. Не вдалося. Вимога Фонду має дуже чітку логіку: розрив між ціною на газ для населення та промисловості створює можливість для корупції.

Найбільшим невідомим залишається Зеленський. Що від нього чекати на посаді, не знає ніхто, можливо, включно з самим керівником «95 Кварталу». У програмі він красиво змальовує Україну своєї мрії, але залишається незрозумілим, як він на практиці її будуватиме. Команда Зеленського теж ясності не додає.

Певний успіх мали і намагання змалювати Тимошенко та Зеленського проросійськими. Хоча прямих підтверджень цьому немає. «Заслуга» підписання невдалого газового контракту у 2009 році лежить не лише на Тимошенко, але і на тодішньому президенті Ющенку. У Зеленського був бізнес у Росії, проте те саме стосується і Порошенка. Активно поширювані жарти Зеленського про українців і справді можна сприймати як зневажливі, але проросійськості вони ще не означають.

Де інші «безпечні» кандидати?

Все сказане не означає, що кожен кандидат «ризику» неодмінно принесе небезпечні зміни. Ризик — це завжди питання вірогідності. Крім того, люди часто бояться змін. Так само те, що Порошенко є «безпечним» кандидатом, зовсім не стосується питання, чи забезпечить він безпеку в Україні. Це означає лише те, що він намагатиметься зберегти статус-кво, тому різких змін не буде.

Хоча цього разу на посаду президента України претендують аж 39 кандидатів, серед лідерів перегонів «безпечний» варіант лише один. «Безпечними» могли би бути Кличко або ж Гройсман. Однак чинний гарант завчасно подбав, аби вони і не думали балотуватися. «Безпечним» міг би бути і Садовий, але він і перед тим, як відкликати кандидатуру, не розкрутив такий свій імідж.

Найнебезпечнішим для Порошенка (як і для Зеленського) був би Вакарчук — якби вирішив балотуватися. Адже він єдиний, хто поєднував би основні «електоральні переваги» Зеленського та Порошенка — був би і «новим обличчям», і варіантом з низькими ризиками.

Тому хоча дуже багато людей у нинішньому президенті й розчарувалися, нинішній розклад сформував дуже сприятливий електоральний потенціал для нього. Його причина — головне питання цих виборів: боятися змін у країні та краще залишити все, як є, або ж ризикнути в надії, що країна зміниться на краще і що політики насправді почнуть «жити по-новому».

Підсумуємо. Оскільки Порошенко — єдиний «безпечний» кандидат, а Зеленському вдалося закріпити за собою нішу «кандидата змін», то основна боротьба буде між ними. Вони, найімовірніше, вийдуть у другий тур. І у ньому ми дізнаємося відповідь на екзистенційне запитання — українці зараз більше схильні ризикувати чи остерігатися змін.