Скільки б в коронавірусі не було вірусу, політики в ньому залишиться все одно більше. В світі все частіше говорять про незворотні трансформації, яким дав старт коронавірус.

В першу чергу коронавірусна істерія має перевірити на міцність світову та національні економіки, їх фінансові системи, систему міжнародних організацій та системи міжнародних відносин.

В будь-якому випадку на носі якщо не нова Ялта, а таких шансів мало, то ми на порозі, як казали в радянській історіографії, силового вирішення непримиренних протиріч в системі капіталістичні відносин.

У будь-якому разі, ніхто у світі до кінця не здатний дати адекватну оцінку ні причинам, ні наслідкам, ні висновкам, ні будь-чому іншому, що пов'язано із появою коронавірусу. А тому, весь той перелік конспірологічних теорій, на яких аналітики різного штибу намагаються награти та набрати собі додаткових бонусів є не більше ніж фантастичні оповідання. Але й фантастичні оповідання іноді попадають в реальність майбутнього.

Насправді, усе що відбувається з вірусом, не з медичною його частиною, здебільшого є тестування інформаційних технологій та соціальної інженерії.

Як все починалося?

Все починається зі знання історії, як вітчизняної, так і зарубіжної.

Хвороби подібні до коронавірусу з'являлись так чи інакше з більшими, або меншими наслідками протягом усього буття людства. А тому, усі прорецателі, які передрікали появу нової хвороби очевидно, на «відмінно» склали іспит з шкільного курсу історії, бо як відомо такі хвороби «останнього дня» стаються час від часу.

Більш цікавим є те, як саме віруси чи пандемії вплинули на хід світової історії. Цьому варто приділити окрему розповідь – настільки дана тема є цікавою.

Чотири місяці з початку пандемії показують, що світ не має інституцій, які здатні адекватно відповідати на глобальні загрози.

І слава Богу, що не існує жодної міждержавної інституції здатної своєю міцною рукою взяти під контроль пандемію чи стихійне лихо. І це в цій історії є останній позитив.

Коронавірус не «баг», а «фіча»

Звичайно, експерти усіх мастей говоритимуть про те, як би було добре посилити роль наприклад ООН чи дати більше наднаціональних повноважень ВООЗ чи ще якому-небудь НАТО. На цьому тлі, пестять вуха обивателя і розмови про те, як авторитарний Китай швидко врятувався від пандемії і нездатність демократичної Італії подолати лихо. Звичайно, всі ці заяви поверхові і є повною маячнею. Особливо нашим громадянам, які живуть в корумпованій та неефективній країні і їх постійно переконують, що це і є та «грьобана демократія».

Але є і здорові думки. Як кажуть програмісти: коронавірус не баг, а фіча. Але й питання, тут, зовсім не в коронавірусі. Новий світовий уклад назрів лише тому, що відбулась смартфонна революція, яка підходить до свого завершення. Ця революція змінила основні форми нашого буття. Змінились стосунки «людина-людина», «людина-техніка» та «людина-природа», а тому старі стосунки влади та суспільства не здатні корелюватись з новелами смартфонної революції. В нових умовах стара бюрократія стає чимось теплим та бабусиним, бо те, що незабаром пропонуватиме нова смартфонна бюрократія, яку протестували усі світові країни лідери є те, що політологи називали тоталітаризмом. Адже сенс тоталітаризму в здатності контролювати та впливати на індивідуальне життя. А тому covid-19 лише стимулює трансформації та надає можливості тим, хто реально управляє.

Ми дійсно сподіваємось, що система функціонуватиме?

Одне можна сказати, ми на порозі глобальної світової трансформації, якої не могло не статись враховуючи нові технології. Світ втратив час. Він перестав бути перепоною простору.

Якщо 200 років тому киянин міг поговорити із токійцем витративши на це кілька років подорожі, 100 тому кілька місяців, 50 добу, 25 років годину, то сьогодні миттєво. Світ з його вічними цінностями є лише набір надуманих правил. Ми намагаємось підтягнути уявлення про державу та механізм її функціонування до новітньої епохи. Держава в її теперішньому розумінні була фрагментарно ефективною ще наприкінці ХХ сторіччя і втрачала свою здатність відповідати на виклики прямо пропорційно із тим, як своєї ваги набирала індустрія ІТ.

Ми на повному серйозі обговорюємо наше життя вибудоване на основі уявлень людини, яка жила кілька тисяч років, тоді намагаємось пізнати наші почуття з книг, яким тисячі років і будуємо правила подаровані римськими устоями. Із завмиранням подиху говоримо про Сократа чи Платона, а потім дивуємося: чому відкритий світ, в якому час поклонятись технологіям не може здолати голод, не може здолати торгівлю людьми, звинувачує та здебільшого карає за вільні думки та бажання жити поза системою.

Свобода має свою ціну

Епосі надії на інтернет, як маленького стрибка до свободи прийшов кінець. Виявилося, що інтернет, глобально, це лише завершення сексуальної революції в Америці 60-х. Держава, розуміючи, що новітні технології можуть дати свободу, негайно ставлять діджитал на свою службу, аби закріпити новий вид рабства. Він відрізнятиметься тим, що людина сама для себе залишиться наглядачем. Адже раніше раб жив надією втекти або купити свободу. І саме надія давала наснагу жити. Саме тоді людству прийшло розуміння, що свобода завжди чогось коштує. Нове ж рабство апріорі не даватиме жодної надії, бо в системі глобального стеження не може бути свободи. Крім однієї – вкоротити собі віку.

Коронавірус не введе людство в нову епоху. Не буде після нього змін глобальніших ніж ті, які відбулись після смартфонної революції. Але коронавірус підведе цивілізацію до порогу старої епохи і нам ще треба буде шукати двері до нового. Чи не помилимось ми з ними знову?

Де Україна? Чи буде Україна?

України немає. Нас не враховує ніхто принаймні, як суб'єктну одиницю. Для Європи (і з цим, як не дивно найпростіше), Україна не потрібна ніяким чином доти, доки ми, як держава не зникнемо. Навіть більше, ми постійно дошкуляємо та заважаємо. У європейців розпочнуться нові проблеми схожі до тих, які вони мали у першій половині ХХ століття.

Але у чому ж шанс для країни у цій пандемії? Коронавірус міг би стати справжнім шансом для президента Зеленського, саме зараз він міг би запропонувати сформувати уряд національної довіри. Таким чином стати президентом який зумів об'єднати країну не тільки під час виборів, продемонструвавши, що він ставить інтереси країни вище своїх політичних. Я впевнений, що опозиція та позапарламентські політики перед загрозою вселенського масштабу увійшли б в уряд. В іншому разі йти у небуття або краще на пенсію.

Що робити, якщо ціла країна проти змін?

Будь-який кризовий менеджер знає, що пручання є супутнім абсолютно усім змінам, а змінам дана можливість вижити у світі, який став миттєвим фізично.

Спільноти завжди поділяються на три групи перша – це ті хто на вістрі змін, друга, — ті, хто активно їм пручається, а третя, — спостерігає за бійкою і пристане до переможця.

Завдання керівника всіляко підтримувати лідерів та суворо розправлятись із активними противниками змін. В принципі це і є функціонал президента в Україні. На даному етапі нічого іншого від державного управління і не вимагається.

Обидві групи, які боротимуться одна з іншою, важливі для суспільства. Ті, що пручатимуться змінам завжди оберігатимусь консервативні цінності – назвемо їх консерватори. Вони деструктивні, не мають жодної цінності для суспільства, окрім того, що постійно кошмарять тих, несе нове, і ця функція є дуже важливою для суспільства. Нерідко, друга група перемагає першу, тоді президенту необхідно якомога активніше залучати консерваторів до ідей змін. Вони оцінюватимуть чи тестуватимуть нове і тим самим «нове» отримуватиме лояльність.

Не менш важливою є задача президента — вести роз'яснювальну роботу для того, аби друга та третя групи розуміли, що відбувається, попри те, згідні вони з ними чи ні.

До змін необхідно залучати якомога більшу кількість людей, перетворивши їх на відповідальних за зміни, тому президент особисто має побачити якомога більшу кількість людей в країні. Принцип сотні рукостискань в день, не в карантин буде сказано, ніхто не відміняв. Врешті не побоявся ж президент проводити дебати на стадіоні та вмотивувати мільйони співгромадян, та й тури по країні з пропагандою перетворення країни в модерну державу не така вже й погана ідея. Комунікації для політики та державного управління – це чарівник країни Оз, старий Хоттабич та Гаррі Поттер разом узяті і в одній особі. Більшість провалів та зростання нелюбові до «зеленого» президента відбулись з причини того, що комунікаціями в офісі президента займаються не профі, а ті двоє з ларця, що однакові з лиця.

Ми дійсно живемо в архаїчній країні, яка пручається змінам. Яка не пережила ще свою сексуальну революцію, а тільки вештається в лабіринтах пошуків власної гідності. Це саме по собі важливий шлях, але нація на це, на жаль, немає часу, бо ми на межі зникнення з абсолютно природніх причин. Саме тому ми, як політична нація не вміємо відокремлювати із своїх рядів гідних та делегувати їх до влади.

А коронавірус мине. З втратами. Як і будь-яка трансформація, що була в людській історії до цього. Але уроків ми не зробимо.