Цей текст написано весною 2014 року, розгрібаючи старі файли випадково його знайшов, перечитав та вирішив опублікувати.
«Реальний партійний квиток, чи абстрактна національна ідея».
Ця маленька стаття-роздум — змальована у тезах думка, що сформулювалась у світлі останніх подій та стосується політикуму в цілому. В ній я не збираюсь опускати планку до критики якоїсь конкретної особи чи організації, політичної партії чи громадського об'єднання, руху чи спілки.
Сформулюю основну думку: політичне забарвлення зменшує ступені свободи націоналіста – це факт. Партійщина — одна з основних проблем, які роз'єднують націоналістичне середовище та диференціюють його. З часом інтереси партійні стають на заваді втіленню глобальної загальнонаціональної ідеї. Дріб'язкові політичні цілі і пріоритети, погоня за рейтингами та життя від виборів до виборів, нажаль, характеризує більшість політичних структур на сучасному етапі. Ця проблема існує практично в кожній партійній чи громадській організації, що планує в перспективі розростись у партію. З розширенням структури та збільшенням членства, пропорційно зростає кількість «випадкових» та «потрібних» людей. Причому, «випадкові» люди псують своїми персонами імідж партії, а «потрібні» потребують обслуговування своїх «шкурних» інтересів в обмін на власну «потрібність», проходять у вищі щаблі влади і, не будучи насправді носіями чи творцями ідеологій, перетворюють, здавалось би, ідейні організації на бізнесклуби по інтересах. На жаль, політичні сили в основному виїжджають на харизмі кількох одіозних особистостей-лідерів і незначній кількості «сірих конячок», які тягнуть на собі всю багаточисельну структуру, але переважно залишаються в тіні. Основна маса членства в тій чи іншій мірі інертна та малозадіяна, що зумовлено обмеженими можливостями лідерів або їх зайнятістю власними персонами, та часто проблемами з фінансуванням . Основне завдання рядового членства – участь у масових заходах в якості масовки, що повинно підтверджувати вагомість та візуально маскулізувати можливості політичної сили.
Вибір приналежності до партії чи організації — особистий вибір кожного, але перед вступом потрібно чітко бачити мету свого перебування та можливість шляхів її вирішення саме в цій структурі. Наперед визначити своє місце та роль: яку саме функцію в світлі своїх талантів та можливостей виконуватимеш для здійснення мети.
Зовнішня привабливість, декларовані програмові цілі та принципи, в реальних партійних організаціях, часом бувають насправді відкинутими на задній план. Ідеалісти, опісля вступу, так і залишаються на одинці зі своїм ідеалізмом та партійним квитком у кишені.
Вибір між патріотичним поривом кудись вступити і залишатись у «вільному» плаванні залишається окремо за кожним патріотом, але потрібно пам'ятати основний принцип: «Для того щоб не розчаруватись — не варто зачаровуватись!»".
Вже шукаючи ілюстрацію до цього допису знайшов цитату Симона Петлюри:«Cправа здобуття української державності – це справа нації української, а не якогось класу чи партії" тому його фото, вважаю, буде доречно ілюструвати допис.
