site.ua
yuriy.lvivskiy
Юрій Руф
член клубу

Цей текст написано весною 2014 року, розгрібаючи старі файли випадково його знайшов, перечитав та вирішив опублікувати.

"Реальний партійний квиток, чи абстрактна національна ідея".

Ця маленька стаття-роздум - змальована у тезах думка, що сформулювалась у світлі останніх подій та стосується політикуму в цілому. В ній я не збираюсь опускати планку до критики якоїсь конкретної особи чи організації, політичної партії чи громадського об'єднання, руху чи спілки.

Сформулюю основну думку: політичне забарвлення зменшує ступені свободи націоналіста – це факт. Партійщина - одна з основних проблем, які роз'єднують націоналістичне середовище та диференціюють його. З часом інтереси партійні стають на заваді втіленню глобальної загальнонаціональної ідеї. Дріб'язкові політичні цілі і пріоритети, погоня за рейтингами та життя від виборів до виборів, нажаль, характеризує більшість політичних структур на сучасному етапі. Ця проблема існує практично в кожній партійній чи громадській організації, що планує в перспективі розростись у партію. З розширенням структури та збільшенням членства, пропорційно зростає кількість "випадкових" та «потрібних» людей. Причому, «випадкові» люди псують своїми персонами імідж партії, а «потрібні» потребують обслуговування своїх "шкурних" інтересів в обмін на власну «потрібність», проходять у вищі щаблі влади і, не будучи насправді носіями чи творцями ідеологій, перетворюють, здавалось би, ідейні організації на бізнесклуби по інтересах. На жаль, політичні сили в основному виїжджають на харизмі кількох одіозних особистостей-лідерів і незначній кількості "сірих конячок", які тягнуть на собі всю багаточисельну структуру, але переважно залишаються в тіні. Основна маса членства в тій чи іншій мірі інертна та малозадіяна, що зумовлено обмеженими можливостями лідерів або їх зайнятістю власними персонами, та часто проблемами з фінансуванням . Основне завдання рядового членства – участь у масових заходах в якості масовки, що повинно підтверджувати вагомість та візуально маскулізувати можливості політичної сили.

Вибір приналежності до партії чи організації - особистий вибір кожного, але перед вступом потрібно чітко бачити мету свого перебування та можливість шляхів її вирішення саме в цій структурі. Наперед визначити своє місце та роль: яку саме функцію в світлі своїх талантів та можливостей виконуватимеш для здійснення мети.

Зовнішня привабливість, декларовані програмові цілі та принципи, в реальних партійних організаціях, часом бувають насправді відкинутими на задній план. Ідеалісти, опісля вступу, так і залишаються на одинці зі своїм ідеалізмом та партійним квитком у кишені.

Вибір між патріотичним поривом кудись вступити і залишатись у "вільному" плаванні залишається окремо за кожним патріотом, але потрібно пам"ятати основний принцип: "Для того щоб не розчаруватись - не варто зачаровуватись!"».


Вже шукаючи ілюстрацію до цього допису знайшов цитату Симона Петлюри:«Cправа здобуття української державності – це справа нації української, а не якогось класу чи партії» тому його фото, вважаю, буде доречно ілюструвати допис.