Я вже писав про наявні ознаки того, що на Банковій ухвалили рішення спробувати повторити шлях Олександра Лукашенка і збудувати в Україні максимально наближену копію Білорусі. І останні події з запровадженням санкцій проти Медведчука, плюс деякі заяви секретаря РНБО Данилова прямо свідчать про те, що ми рухаємося саме до такої моделі диктатури.

При цьому, що зручно для Зеленського, вирішальний етап почнеться тоді, коли вже нічого не можна буде змінити. А політична опозиція йому сьогодні саме така, яка ідеально підходить для реалізації білоруського сценарію: з потужним шлейфом корупції та стійким захмарним антирейтингом, нездатна до стратегічного бачення та просто тупа. І з амбіціями, що ніяк не корелюються з реальним впливом.

Але спочатку про владу.

Для того, щоб успішно реалізувати в Україні білоруський сценарій, потрібно насправді «небагато» — бути стабільно популярним серед «простих українців», що зараз для Зеленського є реальною проблемою, оскільки рейтинг стабільно падає. Але на те в Офісі Президента і працює Михайло Подоляк (який свого часу і працював на Лукашенка), щоб дати кілька корисних порад. І план втілення, який здається, почав активно реалізовуватися.

Особливість режиму Лукашенка в тому, що його сила все ж таки не примус, а реальна підтримка більшості громадян. Які, хоч і не належать до інтелектуальної чи політичної еліти, байдужі до активного громадського життя — проте цілком щиро вважають диктатора хорошим керівником. І готові пробачити за це обмеження якихось абстрактних для них прав, що компенсується «турботою» про них, відсутністю дрібної корупції та стабільністю їх добробуту. Який може бути і дуже низьким, проте в подібних суспільствах виховується невибагливість, яку компенсує ця стабільність.

Які ж ознаки того, що нас будуть вести цим шляхом з'явилися в Україні?

Як я вже писав раніше, Зеленський від початку пробував бути «бацькою», що було особливо помітно в ситуації «вийди звідси, розбійник». Зрештою, і постійне наголошення про те, що він — «свій хлопець», відпочиває не за кордоном, а в Буковелі, а до цього — в Одесі, вся ця шаурма і фото з тренування на день народження — теж з цієї ж опери.

До цієї ж логіки належить і спроби" миру за будь-яку ціну". На мою думку, Зеленський особисто та його команда щиро вважали, що з Путіним можна домовитися на пристойних умовах. І, здається, були готові на реалізацію "формули Штайнмаєра" для цього. Але з подивом дізналися, що значну кількість українців це не влаштовує, а Путін — таки хуйло. Ще й недоговороздатне.

Але все вищенаведене — це передовсім піар, який дуже легко розбивається контрпропагандою, що власне і почало відбуватися останнім часом. Плюс економічна катастрофа, яка почала швидко наближатися, спонукала до активних дій. І ми стали свідками "операції санкції".

На перший погляд, мета тут одна — здобути прихильність патріотичної частини електорату, оскільки серед ватної втрачене об'єктивно вже не повернути. І це було б так, якби не дрібна заява на прес-конференції секретаря РНБО Данилова.

Дам цитату повністю:

"Як і минулого разу я сказав, що далі буде, повірте – і далі буде! Далі будуть офшори, власність, все, що поцуплене з 1991 року в українського народу, буде повернуте українському народу. Більш того, усі депутати, у яких статки в 300-400 мільйонів, люди добрі, де ви це взяли? Зупиняється це все. Найближчим часом на наступному засіданні РНБО ви побачите більше і цікавіше. І там будуть депутати, там буде багато тих людей, які жодного разу не працювали, а мають величезні статки – усі будуть повертати, і в тому числі, що стосується українських надр. Це буде окрема ситуація. Коли забрали усе, що можна забрати, жодної копійки не сплачують до бюджету. Закінчилися ті часи…"

Що це означає? Дійсно, до цього часу в країні головними власниками всього більш-менш цінного були олігархи. За Кучми, який і створив цю систему, існував певний баланс, який зберігався, а будь-кого, хто хотів більше за дозволене, швидко ставили на місце за допомогою державного репресивного апарату.

Далі ситуація змінилася. Олігархи, що сприяли перемозі Ющенка, спробували посунути донецьких. Янукович, набравши силу, почав робити олігархами себе і свою сім'ю. За Порошенка, окрім понятійної змови у Відні, теж відбувся перерозподіл власності і потоків. Так само з перемогою Зеленського в наступ пішов Коломойський, що справедливо вважав себе співтворцем електорального успіху.

Кожна зміна влади, після Кучми, запускала перерозподіл власності і впливу між олігархами, частково — появу нових. І це правило стало настільки звичним, що досі ніхто не може уявити, що може бути і по-іншому. А Данилов чітко сказав якраз про те, що може бути запущено процес повернення власності від олігархів назад, у державну.

Чому це може бути реальністю? Навколо Зеленського зараз немає жодної фігури, яка б претендувала на те, щоб стати олігархом або великим власником. Всі, хто більш-менш претендують на це, тримаються на дистанції. А Коломойського взагалі посунули ледь не в опозицію. Сам Зеленський і його найближче оточення, хоч і мільйонери, але природа їх статків інша, і їм нецікаві активи, що має український олігархат. Хіба що медіа, які вони хочуть контролювати.

Деолігархізація — це, насправді, і реалізація фактично головних передвиборчих обіцянок Голобородька, і джерело ресурсів, яке дозволить бути повністю незалежними від будь-яких донорів, починаючи від МВФ. При цьому навіть пряма націоналізація не є чимось незвичним для того ж Заходу (взяти досвід, наприклад, Тетчер) і в правильній обгортці може бути схвалена. Особливо коли інструментів тиску буде мало.

Позбавлення олігархів незаконно здобутої власності (а фактично вся вона була отримана як мінімум через шахрайство і маніпуляції, часто — через відвертий кримінал) буде однозначно сприйнято схвально більшістю українців. Недарма в одному з останніх опитувань діяльність Олександра Лукашенка підтримало 65%, і ще питання, чи не Банкова замовила це опитування, щоб зрозуміти, чи варто починати "українську Білорусь"...

В цій схемі для Володимира Зеленського є одне проблемне пита, на ім'я Арсен Борисович Аваков. Який єдиний, хто здатен зараз зламати ці плани. Або зупинити встановлення диктатури в зародку. Можна припустити, що з ним домовлено про співучасть в реалізації цих планів, але, і він, і Зеленський прекрасно розуміють, що диктатор може бути тільки один. І коли диктатура запрацює на повну, Аваков або сяде, або зникне. Хоча сам Арсен Борисович, наприклад, може планувати самому усунути Зеленського і стати "бацькою"...

В будь-якому випадку, в громадянського суспільства лишилося не дуже багато часу, щоб відбити і звільнити Андрія Антоненка та інших політично переслідуваних (хоча б зі списку "Правотворця"). Бо диктатор не може помилятися навіть в дрібницях, і на Банковій однозначно дадуть команду всіх садити.

Опозиція

Чинна опозиція до режиму Зеленського дуже сприяє реалізації його планів по встановленню диктатури. Особливо корисне для чинного президента бажання його попередника знищити будь-яких конкурентів серед опозиції. Плюс, таке відчуття, що працівників штабу Порошенка погоджує особисто Подоляк на Банковій, бо інакше пояснити їх примітивні помилки я не можу.

Наприклад, історія з переоформленням Прямого наче спеціально зроблена, щоб підсвітити всі негативні якості Петра Олексійовича — жадібність, недалекоглядність і примат бізнесмена над політиком. Те саме і кадрові рішення, особливо на виборах. Як почали з Герасимова та "жінки третього тисячоліття", так і продовжили, особливо на місцевих виборах. Я не особливо уявляю, як можна торгувати партійною франшизою, перебуваючи в опозиції, або створювати коаліцію з ідеологічними опонентами, але деякі місцеві осередки ЄС це роблять.

Не особливо краща ситуація і в інших опозиційних до влади партіях. Голос — це якийсь постійний внутрішній треш, і хоча там немає таких зашкварів, як у Порошенка, все одно ситуація не дуже. Батьківщину я б взагалі не вважав опозицією, настільки ЮВТ хоче хоч шматочка влади, а на місцевому рівні це або забудовниця Молчанова в Києві, що зараз веде війну за Столичний ринок, або коаліція з екс-ригами, як в Броварах. І виключення ніяк не скасовують правило...

Серед позапарламентських сил стрімко зростають Гройсман і Кличко, але навряд чи вони встигнуть стати реальною силою, якщо Зеленський почав реалізацію плану по встановленню диктатури вже зараз.

Що далі.

На початку реалізації цього плану для Зеленського буде дуже важливим зберегти формальності, тому дуже ймовірно, що він піде шляхом дострокових виборів, призначивши їх на період своєї максимальної популярності. Реальний механізм тут простий — зміни до Конституції, які, наприклад, змінять кількість депутатів або зроблять двопалатний парламент та зміна повноважень Президента.

Щоб все відбувалося максимально комфортно, спочатку відбудеться перезавантаження КСУ (і захід, і громадянське суспільство підтримує). Після цього — зміни до Конституції і нові вибори. Якщо візьмуть хороший темп — на осінь якраз встигнуть.

І я поки не бачу хто реально може реалізацію цього плану зупинити.