Свого часу персонажа Дєда Мароза придумали в Радянському союзі за часів Сталіна, як альтернативу християнському Санта Класу (він же Святий Миколай). Саме тоді всіляко намагались применшити значення християнського Різдва та надавали важливе значення Новому року.

До радянських людей Дєда Мароза приходив виключно на Новий рік. Він та незрозуміла звідки запозичена Снєгурочька разом з крємльовською зіркою стали атрибутами зимових святкувань. Приходив цей Дєда Мароз у совєцькі оселі не таємничо у ночі, а в самий розпал застілля. А для того щоб отримати від нього подарунки, не треба було бути чемним весь рік і слухатися старших, а лише стати на стільчик і розказати "барадє із вати" «стішок». Це при тому, що старші в цей час могли Дєду і стограм наливати. Жарти про істину причину червоного наса того Дєда – давно вже перестали бути жартами.

Натомість про подарунки від Святого Миколая совєцькі люди майже не знали до кінця 90-х років. Мені малому, наприклад, Миколай вперше поклав під подушку пару цукерок тільки в році 1996-1997. Ну не знали про таку традицію у нас раніше. І все тут.

Тепер же 2019. Союзу вже майже 30 років немає, а незалежна Україна вже п’ятий рік бореться проти російської агресії та окупації. Потроху видавлюється з України смердючий гній російської культури, кінематографу, телебачення, музики, літератури, церкви. Але отой Дєд Мароз – Красний нос – вже ще сіпається. Не задумаючись його ще згадують навіть патріотично налаштовані громадяни. Йолка, Дєд, алівє і мандарини – радість радянської людини – дуже живучі.

Святий Миколай відвойовує свої позиції. 19 грудня – вже справді стало святом всіх дітей. Але Дєд ще паразитує на Новому році. І важливо тут добити цей пропагандиський штучний образ, щороку стискаючи зашморг ігнору на його алкоголічній шиї.

Саме тому кілька місяців довелось витратити, щоб пояснити дитині – Дєд Мароз це фікція і вигадки поганих москалів. Натомість Святий Миколай (англійською Санта Клаус) справді існує. І приходить він і 19 грудня і на Різдво. Саме він залишає подарунки під подушкою, під ялинкою та у шкарпетках. Він має свою багатовікову історію оспівану у казках і піснях. Донести це до чотирьох річної дитини легше ніж до старих дядь і тьоть. Тай сама наявність таких подарунків з підписами Святого Миколая мотивують повірити йому, а не фальшивому Дєду Марозу. Так, звичайно, світогляд дитини все ще псують згадки Дєда з мультиків і слів старших. Доводиться їх поправляти. Але нічого. Справимось.

Зрештою відмовлятися від Дєда почали скрізь. Так цьогоріч Рівненський обласний академічний театр ляльок та обласний музично-драматичний театр повністю замінили Дєда Мароза Святим Миколаєм. І що? Усі задоволені. А діти щасливі!

Кожен з нас має вбити Дєда Мароза в собі. Прищеплювати дітям українські традиції, а не совецько-російську пропаганду. Бо Україна – не російська імперія. І ніколи нею не буде.

З святами!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація